Фантастичне в оповіданнях Эдгара По

Не всякий читач, заворожений діловим стилем автора, відразу зрозуміє, що “Незвичайна пригода якогось Гансу Пфааля” (1835) – дотепна імітація наукового звіту, де встановлені вченими реальні факти перемішані з нарочито курйозними міркуваннями в дусі стародавніх фантастичних романів, які й критикуються в примітках автора. Герой досягає Місяця на повітряній кулі з герметичною кабіною для подиху

Ми довідаємося ще, що оболонка кулі покрита потрійним шаром лаку й наповнена невідомим газом, щільність якого в 37,4 рази (!) менше щільності

водню. Так не без гумору мотивується можливість міжпланетної подорожі. А далі в шляховому щоденнику героя нагромаджуються відомі небилиці й надзвичайні пригоди. У цій жартівливо-пародійній повісті наука служить Лише літературним прийомом. Але є в Эдгара По й такі, менш характерні для нього, оповідання, у яких фантастика в основі своєї реалістична. Коротка новела “Три неділі на одному тижні” (1841) побудована на відомому географічному казусі – втраті або виграші одного дня при кругосвітній подорожі. Письменник дотепно доводить можливість такого випадку, коли два мандрівники, що виїхали одночасно в різні
сторони (один – із заходу на схід, другий – зі сходу на захід), вертаються в той самий день і з подивом довідаються, що для першого неділя була вчора, для другого наступить завтра, а для тих, хто залишався на місці, неділі сьогодні. Подібна ж тема – не без впливу Эдгара По – була розроблена Жулем Верном у знаменитому романі “Навколо світу у вісімдесят днів”.

В іншій новелі – ” Історія з повітряною кулею” (1844) – описується переліт через Атлантичний океан на аеростаті “Вікторія”, керованому за допомогою архимедова гвинта. “Звіт” про повітряну подорож був опублікований у нью-йоркській газеті, і багато хто прийняли його за чисту монету. Сама фантастична ідея не виходить за грані ймовірного. Письменникові хотілося розповісти про небувалий і в ті роки ще неможливій подорожі так правдоподібно, щоб йому повірили. І він досяг своєї мети

Жуль Верн, що справедливо вважав Эдгара По своїм найближчим попередником, звичайно, не без наміру назвав “Вікторією” удосконалений аеростат з температурним керуванням, що зробило політ над Африкою (“П’ять тижнів на повітряній кулі”)

Схильність до вигадництва надприродних жахів наклала відбиток на фантастику Эдгара По. У романі “Історія Артура Гордона Піма” (1838) подорож до Південного полюса супроводжується описом страшних подій і таємничих явищ, які автор і не вважає потрібним пояснювати. Природа жорстоко мстить сміливцям, що спробували проникнути в її таємниці. Захопившись талановито написаним романом, Жуль Берн продовжив цей нарочито незавершений сюжет у романі “Крижаний сфінкс” (1897). Ірраціональна основа задуму одержала логічне й у якімсь ступені припустиме тлумачення. (Таємничий “крижаний сфінкс”, що погубив мандрівників, виявився величезною магнетитовою скелею, що притягла до себе залізні частини корабля.) Незважаючи на те що Жуль Верн був скований неприборканою фантазією автора “Повести про пригоди Артура Гордона Піма”, його літературний експеримент блискуче вдався: два романи читаються як одне ціле

Эдгар По писав фантастичні добутки про науку, а Жуль Верн створив наукову фантастику. Эдгар По скористався наукою як літературним прийомом, а Жуль Верн взяв її за першооснову. Эдгар По знайшов літературну форму оповідання про науку, а Жуль Верн наповнив її конкретним науковим змістом. От чому основоположником наукової фантастики прийнято все-таки вважати Жуля Верна, а не Эдгара По, незважаючи на те що він близько підійшов до рішення художніх завдань, що коштують перед цим видом літератури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Фантастичне в оповіданнях Эдгара По