Езопова мова в добутках М. Е. Салтыкова-Щедріна

Езопова Мова, або іносказання, – висхідна до незапам’ятних часів форма художнього мовлення. Недарма вона зв’язується з ім’ям Эзопа – напівлегендарного творця грецької байки, що жили, по видимому, у шостому столітті до нашої ери. Як говорить переказ, Эзоп був рабом, а тому не міг відкрито висловлювати свої переконання й у байках на сюжети з життя тварин зображував людей, їхні взаємини, достоїнства й недоліки. Однак далеко не завжди езопова мова – змушена міра, результат недоліку рішучості; є люди, у яких непряма, алегорична манера вираження думок стає як би збільшувальним склом, що допомагає побачити життя більш глибоко. Серед російських письменників найбільш помітні таланти, що застосовували езопову мову, – це И. А. Крилов і М. Е. Салтиков-Щедрін. Але якщо в байках Крилова іносказання “розшифровується” у моралі (покладемо, Демьянова юшка вподібнюється утворам письменника-графомана), те в добутках Салтыкова-Щедріна читач сам повинен зрозуміти, яка ж реальність коштує за напівказковим-напівфантастичним миром письменника

От суцільно побудована на іносказанні “Історія одного міста”. Що таке – місто Глупов? Типовий, “середньо статистичний” росіянин губернське місто? Немає. Це умовне, символічне зображення всієї Росії, недарма письменник підкреслює, що його границі розширюються до меж всієї країни: “Выгонные

землі Візантії й Глупова були настільки суміжні, що візантійські череди майже постійно змішувалися із глуповскими, і із цього виходили невпинні сперечання”.

А хто такі глуповцы? Як ні горестно визнати, але глуповцы – це росіяни. Про це свідчать, по-перше, події російської історії, які хоча й дані в сатиричному висвітленні, але все-таки легко впізнаються. Так, відома по літописах боротьба слов’янських племен (галявин, древлян, радимичів і ін.) і їхнє наступне об’єднання пародіюються Салтыковым-Щедріним у зображенні того, як головотяпи ворогували із сусідськими племенами – лукоедами, лягушечниками, рукосуями. Крім того, побачити в глуповцах росіян змушують і такі помічені письменником якості, як лінь, бездіяльність, нездатність бути мужніми будівельниками власного життя, і звідси жагуче бажання вручити кому-небудь свою долю, аби тільки самим не приймати відповідальних рішень

Одна з перших сторінок глуповской історії Пошуки правителя. Після того як далекі предки глупов-цев Волгу толокном замісили, потім свиню за бобра купили, рака із дзвоном зустрічали, батьку на кобеля проміняли, вони вирішили знайти князя, але тільки неодмінно дурного: “Нам дурний-те князь, мабуть, ще краще буде! Зараз ми йому пряник у руки: жуй, а нас не замуч!

” Крізь цю зображену Салтыковым-Щедріним історію чітко переглядає літописне сказання про запрошення варязьких князів на російську землю; причому літописець підкреслює, що росіяни зважуються на іноземну владу над собою, переконавшись у власній неспроможності: “Земля наша велика й рясна, а порядку в ній немає…” Крім зазначених іносказань є в “Історії одного міста” і більше конкретні відповідності: Негідників – Павло I, Беневоленский – Сперанский, Похмурий-Бурчеев – Аракчеев. В образі Грустилова, що підняв данину з відкупу до п’яти тисяч у рік і померлого від меланхолії в 1825 році, даний сатиричний портрет Олександра I. Однак не можна сказати, що гіркий сміх над російською долею свідчить про історичний песимізм письменника. Фінал книги говорить про безсилля Похмурий-Бурчеева зупинити плин ріки, у чому можна бачити іносказання про те, що безрезультатні зусилля тиранів зупинити плин життя. Розуміти Езопова мова необхідно й при читанні казок Салтыкова-Щедріна. Наприклад, казка “Премудрий піскар”, що оповідає про тремтячій від страху за своє життя рибці, зрозуміло, виходить за рамки “життя тварин”: піскар – це символічне втілення боягузливого, егоїстичного обивателя, байдужого до всього, крім себе

“Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” також повний іносказань. Мужик, що в’є по наказі генералів мотузочку, щоб прив’язати себе, персоніфікує собою рабську покірність народу. Генерали думають, що французькі булки на дереві ростуть; ця сатирична деталь иносказательно зображує, наскільки далекі великі чиновники від реального життя. Салтиков-Щедрін про себе сказав: “Я – Эзоп і вихованець цензурного відомства”. Але, напевно, щедринское іносказання – це не тільки необхідність, викликана цензурними міркуваннями

Безумовно, Езопова мова допомагає створити глибокий, узагальнений образ дійсності, а виходить, краще зрозуміти саме життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Езопова мова в добутках М. Е. Салтыкова-Щедріна

Categories: Нові твори

Links