Еволюція образа Євгенія Онєгіна на сторінках роману А. Пушкіна


Як рано міг він лицемірити,

Таїти надію, ревнувати,

Разуверять, змусити вірити,

Здаватися похмурим, знемагати,

Бути гордим і слухняним,

Уважним иль байдужим!

Як томно був він мовчазний,

Як полум’яно красномовний,

У серцевих листах як недбалий!

Одним дихаючи, одне люблячи,

Як він умів забути себе!

Як погляд його був швидкий і ніжний,

Соромливий і зухвалий, а часом

Блищав послушною сльозою!

Список його “умінь” можна продовжувати й продол-жать. Однак ніякою корисною справою юнак так і не зайнявся (“Позіхаючи, за перо узявся, Хотів писати – але праця завзятий Йому був тошен; нічого Не вийшло з пера його…”). “Молодий джигун” – таке (дуже удач-ное) визначення дає героєві автор. Але найстрашніше в тім, що, переситившись світським життям, пізнавши її закони, Онєгін втрачає здатність щиро лю-бити, співпереживати іншим. Дуже яскраво героя харак-теризует його внутрішній монолог на самому початку ро-мана, коли він їде в Село до вмираючого дядька:

Але, боже мій, яка нудьга,

Із хворим сидіти й день і ніч,

Не відходячи ні кроку ладь!

Яке низьке підступництво

Напівживого забавляти,

Йому подушки поправляти,

Сумно підносити ліки,

Зітхати й думати про себе:

Коли ж чорт візьме тебе!

Ні краплі жалю до родича, він їде, щоб одержати спадщину: И вуж заздалегідь позіхала,


Приготовляясь, грошей заради, На подихи, нудьгу й обман…

Село вже через два дні теж знудили Евге-Нию. Піддавшись на угоди Ленского, свого “від де-лать нема чого” друга, Онєгін знайомиться із сім’єю Ла-Риных. Тетяна Ларіна залучила його увагу, але не більше того. Любов провінційної дівчини ви-зывает у нього лише бажання прочитати їй ” пропо-адже” про те, що він їй не підходить у якості чоловіка й що Тетяна повинна навчитися “панувати собою”, адже “до лиха недосвідченість веде”.

Перевірку дружбою Онєгін також не витримує: вирішивши помститися Ленскому за випробуване раздраже-ние побачивши численних гостей на іменинах Тани, він починає доглядати за Ольгою, спровоциро-вав дуель із Ленским. Цю дуель Онєгін міг би предот-вратить (тим більше що він розуміє свою неправоту), але страх перед суспільною думкою сильніше, ніж каяття совісті.

Онєгін змушений покинути село (“Залишив він своє селенье, Лісів і нив уединенье, Де закривавлений-ная тінь Йому була щодня…”). Він отправля-ется подорожувати.

У восьмому розділі ми знову зустрічаємося з нашим ге-риємо. Пройшло кілька років, він, як і колись, оди-нок, не знайшовши заняття по душі (“Нудячись у бездейст-вии дозвілля Без Служби, без дружини, без справ, Нічим за-няться не вмів”), приїжджає в Петербург. Побачивши Тетяну на балі в новій якості, в образі ” законода-тельницы зал”, Онєгін уражений і… закохується. Ті-Перь уже він страждає, з нетерпінням чекає зустрічі з нею, мучимо ревнощами. У всім іншому наш герой не змінився, але автор показує, що Онєгін варте-по-на-вартий любить! Що коштують рядка з його листа:

Ні, поминутно бачити вас,

Усюди випливати за вами,

Посмішку вуст, движенье око

Ловити закоханими очами,

Слухати вам довго, розуміти

Душею вся ваша досконалість,

Перед вами в борошнах завмирати,

Бліднути й гаснути… от блаженство!

Критик Д. И. Писарєв, однак, уважає, що Оне-Гин, освідчуватися в коханні Тетяні, “домагається тільки інтрижки”. Про це ж говорить і сама Тетяна при останній зустрічі з ним:

Що ж нині

Мене переслідуєте ви?

Навіщо у вас я на” прикметі?

Не тому ль, що у вищому світлі

Тепер бути я повинна;

Що я багата й знатна,

Що чоловік у сраженьях покалічений,

Що нас за те пестить двір?

Не тому ль, що моя ганьба

Тепер би всіма був замічений

И міг би в суспільстві принесть

Вам звабну честь?

Але я згодний з думкою В. Г. Бєлінського, що вважає, що Онєгін випробовує до Тетяни “пристрасть сильну й глибоку”. Лист, написаний Тетяні, говорить про те, що його автор перестав бути скептиком і починає почуватися



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Еволюція образа Євгенія Онєгіна на сторінках роману А. Пушкіна

Categories: Нові твори

Links