Естетизм і роман Уайльда – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ

ОСКАР УАЙЛЬД (1854-1900)

” ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

Естетизм і роман Уайльда

З-поміж усіх творів О. Уайльда принципи естетизму найкраще проявилися в інтелектуальному романі “Портрет Доріана Грея”. Парадоксальна

“Передмова” готує читачів до сприйняття твору, закликаючи не шукати в ньому нічого, окрім того, що лежить на поверхні. У ньому 25 афоризмів, які немов провокують читача, наприклад:

– Будь-яке мистецтво не дає жодної користі.

– Розкрити себе і втаїти митця – цього прагне мистецтво.

– Глядача, а не життя – ось що, власне, відображає мистецтво.

– Ті, що в прекрасному вбачають бридке, – люди зіпсуті, які, однак, не стали через те привабливими. Це вада.

– Ті, що в прекрасному здатні добачити прекрасне, – люди культурні. На них є надія.

– Однак обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне – Красу.

Зміст цих афоризмів розкривається в сюжеті роману, але не однозначно і не прямо. Узагалі, потрібно зазначити, що у творах, написаних наприкінці XIX ст., традиційно велику роль відіграє певна ідея, а образи втілюють той чи інший її аспект. Цю тенденцію ми спостерігали в реалістичному романі, зберігається вона і в романі О. Уайльда. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і Доріан Грей є носіями своїх

ідей, і вони втілюють їх у життя.

Лорд Генрі, як витончений естет, розуміється на красі й перетворює її на джерело насолоди. Його можна назвати теоретиком й ідеологом естетизму. Цей образ іноді трактують як “образ змія-спокусника”, оскільки його слова Доріан сприймає як програму дій, реалізує її на практиці й поширює серед “золотої молоді”.

Естетизм у літературі

В Англії на письменників-декадентів мали дуже сильний вплив викладач Оксфордського університету Волтер Пейтер і його роботи (1867-1868), у яких він стверджував, що треба жити, неухильно дотримуючись ідеалу краси. Невипадково О. Уайльд називав їх “святим письмом Краси”.

“Мистецтво для мистецтва” (англ. art for art; фр. i’art pour I’art) – таким було гасло письменників-декадентів.

Прибічники естетичного руху вважали, що мистецтво має приносити людям вишукане задоволення, а не повчати їх. На думку естетів, у мистецтва немає жодної дидактичної мети, а єдина вимога до нього – бути прекрасним. Вони розвивали культ краси, вважаючи її основним чинником у мистецтві, і проголосили, що життя має наслідувати мистецтво. Природа в порівнянні з мистецтвом здавалася їм грубим матеріалом, а її дизайн – недосконалим. Головними рисами руху були навіювання (на відміну від твердження), чуттєвість, інтенсивне використання символів, а також синестетичних ефектів (наприклад, відповідностей між словами, квітами й музикою).

І дійсно, моральне падіння Доріана відбувається під безпосереднім “керівництвом” лорда Генрі, людини непересічної, яка висловлює деякі з власних парадоксальних суджень письменника. Уайльд цінує передусім гру розуму. Холодний цинік, лорд Генрі не цікавиться пошуком істини: “Він грав думкою й ставав зарозумілий. Він підкидав її в повітря й перевертав її, випускав її з рук і знову ловив, прикрашав її райдужними фарбами фантазії й окриляв парадоксами”.

Безумовно, багато чого зі сказаного лордом Генрі вражає уяву читача, оскільки контрастує з усталеними уявленнями, а його мислення є неповторним і неординарним:

– Єдиний спосіб позбутися спокуси – піддатися їй.

– Своїми досягненнями людина тільки здобуває собі ворогів. А щоб зажити слави, треба бути посередністю.

– Любов живе в повторенні, і саме повторення перетворює простий інстинктивний потяг на мистецтво.

– Смерть і вульгарність – це єдині дві речі в XIX ст., що з ними не можна примиритися.

Проте водночас лорда Генрі навряд чи можна вважати й таким собі холодним експериментатором, оскільки він передбачає наслідки й навіть чесно попереджає про них Доріана. Утім, він байдужий до того, чому бракує вишуканості, тож і в житті, і в смерті шукає лише красу. За словами Голуорда, цинізм лорда Генрі – це лише поза, оскільки він лише говорить аморальні речі, але ніколи не чинить аморального в реальному житті (“Ти ніколи не кажеш нічого морального і ніколи не робиш нічого неморального”).

Однак є ситуації, коли позиція відстороненого спостерігача є аморальнішою, аніж позиція активного носія зла. Лорд Генрі – ідеолог краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі й етики.

Творцями прекрасного (“Митець – творець прекрасного”) є Безіл Голуорд і актриса Сибіл Вейн. Вони втілюють ідею самовідданого служіння високому мистецтву. Високе “мистецтво брехні” (О. Уайльд) приховує їхні особистості, а наближення до правди життя веде обох до загибелі, спочатку творчої, згодом – фізичної. Примітно, що причиною їхньої смерті є Доріан.

Хто несе відповідальність за злочин?

Цікавим є запитання про те, чи несе людина, яка провокує злочин, але сама його не чинить, відповідальність за злодіяння, учинені іншими під впливом її слів. Лорд Генрі сам не чинить злочини, але Доріан Грей під впливом його ідей стає злочинцем. Те саме бачимо і в романі Ф. Достоєвського “Злочин і кара”, де Родіона Раскольникова певною мірою підштовхує до вбивства лихварки розмова в трактирі між студентом і офіцером. Коли студент сказав, що можна вбити стару, його співрозмовник ставить питання руба: “От ти тепер говориш і ораторствуєш, а скажи ти мені: сам ти уб’єш ту стару чи ні? – Звичайно, ні! Я для справедливості… Та й не в мені тут справа… – А як на мене, коли сам ти не наважуєшся, то тут і немає ніякої справедливості!” (Ф. ДОСТОЄВСЬКИЙ, “Злочин і кара”).

У романі О. Уайльда життя в буквальному сенсі наслідує мистецтво. Так, утілюючи на сцені образ персонажів Шекспіра, Сибіл покохала сама і, як її героїні, загинула від нещасливого кохання. Натомість, наслідуючи життя (своє кохання до Доріана) на сцені, юна актриса всіх розчаровує своєю грою. Недаремно Доріан каже про неї: “Вона й у власному житті зазнала чудесної трагедії. Вона завжди була героїня. Того останнього вечора вона грала погано, бо пізнала реальність кохання. А дізнавшись про його примарність, вона померла – так, як померла б і Джульєтта”.

Наслідуючи життя, Голуорд створює дедалі гірші полотна. Лише з позиції “мистецтва для мистецтва” він намалював шедевр – портрет Доріана. Для нього краса й доброта, естетичне й етичне є неподільними явищами. Це стан душі: людина з почуттям прекрасного не може бути аморальною, отже, не потребує моралізаторських повчань. Мабуть, тому він не засуджує Доріана, а лише закликає його до покаяння (щоправда, при цьому гине).

Доріан Грей ототожнює себе з портретом – витвором мистецтва. Спроба поставити себе над мораллю веде його до морального падіння, а намагання мати користь (чуттєву насолоду) від краси – до спотворення його портрета. На полотні дивовижним способом викарбовується його справжнє обличчя. Пияцтво, розпуста, наркотики, спілкування з покидьками суспільства приносять йому дедалі більше насолоди, відтісняючи замилування красою. Він доводить ідею лорда Генрі до абсурду. Якщо естет Уоттон особисто не робить нічого аморального (адже, на його думку, “кожен злочин – вульгарний, так само як і кожна вульгарність – злочин”), то життя його послідовника Доріана Грея є ланцюжком аморальних вчинків, що різко контрастують з його ангельською зовнішністю. Центральним образом роману є портрет головного героя. Це своєрідна метафора душі Доріана. Цей фантастичний образ є найреальнішим, а лють героя, який не може примиритися з його змінами, є люттю Калібана1, що впізнав себе справжнього в зображеному (див. афоризм із передмови: “Ненависть XIX ст. до реалізму – це лють Калібана, що побачив свою подобу в дзеркалі” та “Ненависть XIX ст. до романтизму – це лють Калібана, що не побачив своєї подоби в дзеркалі”),

“Поза” героя стає його життєвою позицією. За зовнішністю Доріана не видно набутого ним досвіду, він має штучний вигляд. Зовнішнє немов “відривається” від внутрішнього. Порожня краса гине, знищуючи саму себе, а портрет (мистецтво), який наслідував життя та вчинки героя, уцілів, утверджуючи вічність прекрасного. Так дещо парадоксально О. Уайльд завершив роман, убачаючи один з етичних уроків твору в тому, що “караються і надужиття, і самозречення”.

В оригіналі роман О. Уайльда називається “The Picture of Dorian Gray”. Англійське слово “picture” (перекладене як “портрет”, хоча автор не назвав свій твір “The Portrait of Dorian Gray”) насправді перекладається як “картина”, “малюнок”, “зображення”, “копія”, “портрет”, “образ”, “утілення”, “картинка”, “уявлення”… Наведений перелік значень цього слова свідчить про його особливу роль у втіленні авторського задуму. У творі портрет дійсно відіграє надзвичайно важливу роль, яка зовсім не вичерпується простим “копіюванням” зовнішності головного героя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Естетизм і роман Уайльда – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ