ЕСПРОНСЕДА-І-ДЕЛЬГАДО Хосе де

(1808 – 1842)

ЕСПРОНСЕДА-І-ДЕЛЬГАДО Хосе де (Espronceda у Delgado, Jose de – 25.03. 1808, Альмендралехо, пров. Бадахос – 23.05.1842, Мадрид) – іспанський письменник.

Еспронседа-і-Дельгадо вважають найвидатнішим ліриком іспанського романтизму. Він прожив коротке та буремне життя, життя революціонера та поета-бунтаря. Еспронседа-і-Дельгадо народився у 1808 р. в сім’ї полковника іспанської армії. Навчався у мадридському коледжі Сан-Матео, який очолював поет і прихильник французького Просвітництва А. Ліста. Віршувати почав у юному віці. Ще у коледжі Еспронседа-і-Дельгадо вступив у таємне товариство “ну-мансійців”, назване так на честь героїчного міста, яке не підкорилося римським завойовникам. Після викриття товариства Еспронседа-і-Дельгадо заарештували й ув’язнили в монастирі у Гвадалахарі. Перебуваючи в ув’язненні, він написав поему “Пелайо” (“El Pelayo”), у якій оспівав боротьбу іберійців за свободу вітчизни.

Незабаром Еспронседа-і-Дельгадо пощастило втекти у Португалію. У Ліссабоні він зустрівся з юною заміжньою жінкою Терезою, дочкою генерала-емігранта, і разом з нею перебрався у Лондон. Перебування у Лондоні поклало початок його знайомству з поезією Дж. Н. Г. Байрона, яка в багатьох моментах визначила напрям творчості Еспронседа-і-Дельгадо. Полум’яний поборник свободи, Еспронседа-і-Дельгадо обстоював не лише інтереси власного народу: він співчутливо ставився до боротьби поляків проти російського самодержавства, і навіть хотів брати участь у цій боротьбі, а в 1830 р. Еспронседа-і-Дельгадо був на барикадах Липневої революції у Парижі.

Після революційного Парижа Еспронседа-і-Дельгадо із групою емігрантів спробував проникнути в Іспанію та зняти там повстання, але ця спроба виявилася невдалою. Амністія дозволила Еспронседа-і-Дельгадо повернутися в Іспанію, де він став вождем опозиції, бойовим журналістом і депутатом парламенту. Помер письменник у 34 роки від хвороби горла.

Еспронседа не відразу знайшов свій поетичний шлях. Перший період його творчості збігся з роками еміграції. У той час художня манера поета лише формувалася. Він виступав як послідовник X. Мелендеса Вальдеса та громадянської поезії просвітників. Політична лірика Еспронседа-і-Дельгадо, створена у цей період, має патріотичний та антифеодальний характер. Це стосується, у першу чергу, таких його поезій, як елегії “Вітчизна”, сонета “На смерть Торріхоса та його товаришів”, “Гімну сонцю”.

Другий період творчості Еспронседа-і-Дельгадо розпочався у 1833 р. після повернення на батьківщину. Цей період власне романтичний, і він значно оригінальніший і значніший. Зазвичай дослідники вказують на вплив поезії Байрона на творчість Еспронседа-і-Дельгадо. Дійсно, Еспронседа-і-Дельгадо, як і Байрон; зберіг зв’язок із просвітницькими традиціями своєї молодості. Його позиції, як і раніше, – антифеодальні, антимонархічні, зберіг він і зацікавленість матеріальною, чуттєвою стороною життя. На все це нашаровувалися власне романтичні настрої – розчарування у буржуазній цивілізації, сум і песимізм. І все ж, Еспронседа-і-Дельгадо – поет, пов’язаний з іспанською національною традицією.

Для розуміння світогляду Еспронседа-і-Дельгадо важливий його вірш на історичну тему – ода “Друге травня” (“El dos de mayo”).

2 травня 1808 p. – день повстання жителів Мадрида проти Наполеона. У цьому творі розгорнута викінчена концепція національно-виз-вольної війни проти французів. Еспронседа-і-Дельгадо зі зневагою висловлюється про королівський двір, про королеву та її коханця, протиставляючи їм народ як рушійну силу іспанського опору. Другий вірш “Війна “став відгуком на новий етап у житті Іспанії, що настав після смерті Фердинанда VII. Звертався Еспронседа-і-Дельгадо і до боротьби інших народів (“Прощання грецького патріота з дочкою відступника”, “Пісня козака” та ін.)

Лицемірній, дріб’язковій і підлій цивілізації поет, як і раніше, протиставляє свободу. Герой його знаменитої “Пісні корсара” (“Сапсіоп del Pirata”), котрий пливе на кораблі по бурхливих хвилях, висловлює свій символ віри такими словами:

Мій скарб єдиний – бригантина…

Закон мій – сила й ураган,

Один у мене бог – свобода,

Моя вітчизна – Океан!

(Пер. Л. Первомайського)

Образ корсара навіяний поезією Байрона, зокрема, його поемою “Корсар”.

У своїй творчості Еспронседа-і-Дельгадо звертався і до змалювання сучасного йому суспільства, особливо яскраво це прослідковується у таких його поезіях, як “Злочинець, засуджений до страти”, “Кат”, “Злидар”. Ці твори внутрішньо пов’язані між собою. Як бачимо, у зрілій ліриці Еспронседа-і-Дельгадо заперечення феодальної тиранії та гніту переплітається з романтичною критикою буржуазної цивілізації. Романтичного характеру не позбавлена й любовна лірика Еспронседа-і-Дельгадо, зорієнтована на земне, чуттєве (“Харіфі, під час оргії”, “Вакхічна пісня” та ін.)

Еспронседа-і-Дельгадо був автором двох поем – “Саламанський студент” (“El estudiante de Salamanca”, 1839) та незакінченої поеми “Світ – диявол” (“El diablo mundo”, 1840).

“Саламанський студент” – романтична поема, написана під безпосереднім впливом творчості Байрона, але водночас вона позначена національною своєрідністю. Дія поеми відбувається у знаменитому університетському місті Сала-манка. її герой – студент Фелікс де Монтемар – демонічний характер, відважна та зухвала людина, котра зневажає людей і кидає виклик Богу; він зваблює жінок і вбиває на дуелях чоловіків. Гине зваблена ним Ельвіра, гине на дуелі її брат Дієго, котрий хотів відімстити вбивці своєї сестри. Але перед убивцею з’являються видива; похоронна процесія, де ховають убитого ним дона Дієго та його самого, дона Фелікса; тіні померлих; вродлива незнайомка, яка виявляється скелетом тощо. У фіналі поеми головного героя забирає диявол. Відштовхуючись від іспанської літератури, яка вже у XVIII ст. створила образ блюзніра й амораліста, Еспронседа-і-Дельгадо переосмислив його у дусі романтичної поезії XIX ст. Фелікс де Мольтемар має щось спільне і з байронівським Каїном: він не лише блюзнір, але й людина, котра хоче дорівнятися до Бога. Але концепція Е-і-Д. лише в загальних рисах збігається з концепцією “Каїна”. Розвиваючи традиції іспанської літератури, Е-і-Д. бачить конфлікт у тому, що людський розум безсмертний, а людська плоть слабка та смертна. І саме тому гордий людський розум приречений.

Поема “Світ – диявол” не закінчена. Утому вигляді, в якому дійшла до нас, вона створює хаотичне враження. До того ж вона недосконала – поряд із чудовими епізодами у ній зустрічаються і художньо слабкі та незакінчені віршовані епізоди. І все ж, це найглибший і найзначніший твір Еспронседа-і-Дельгадо.

Поема написана як наслідування “Фаусту” Й. В. Гете. Еспронседа-і-Дельгадо хотів виразити в ній своє уявлення про світ, своє концепцію життя. У вступі йдеться про те, як демони вирвалися зі своєї в’язниці і носяться над світом. Ця влада демонів над людським життям і світом і складає зміст поеми.

Поема розпочинається розповіддю старого, котрий підсумовує прожите життя і розмірковує про смисл буття та призначення людини. Коли старий засинає, перед ним з’являється геній життя, який закликає не падати духом і жити природно. Як і Фауст, герой стає молодим. Він перетворюється у первісного Адама, “природну людину”, котра ще не зазнала впливу цивілізації.

Еспронседа-і-Дельгадо зіштовхує свого героя з власником квартири доном Леборіо. Це буржуа, котрий найбільше боїться бунту й анархії. Він обурений Адамом, котрий ходить голим і порушує таким чином буржуазну доброчинність. Коли ж Адам вийшов на вулицю, його ув’язнили. Перше зіткнення з людьми переконало героя в тому, що люди несправедливі та жорстокі. Так розпочинається його знайомство з життям, так він став на шлях розвитку. Потрапивши у в’язницю, Адам спілкується з представником злочинного світу, бандитом дядьком Лукасом. Його розповіді відкривають героєві нові грані життя.

Дочка дядька Лукаса, Салада, стає коханою героя. Кохання – новий щабель у розвитку Адама. Як справжня жінка, Салада живе лише почуттями. Вона задовольняється тим щастям, яке принесло їй кохання, але Адам не може цим задовольнитися. Вийшовши з в’язниці, він із бандитською ватагою йде грабувати багатий дім.

Концепція поеми досить складна. Еспронседа-і-Дельгадо розвінчує в ній сучасну йому буржуазну цивілізацію як вульгарну, фальшиву та лицемірну, і сучасну буржуазну людину як слабку, боягузливу та звироднілу. Він протиставляє їм “природну” людину, голого Адама, сильного та безпосереднього, котрий, знайомлячись з цивілізацією, втрачає одну ілюзію за другою. Сам Еспронседа-і-Дельгадо не має жодних ілюзій. Саме тому світ і уявляється йому дияволом.

Особливе місце займає у поемі друга пісня, присвячена коханій Еспронседа-і-Дельгадо – Терезі. Це самостійний ліричний уривок, який змальовує кохання у типовому для романтиків аспекті. Високе кохання зазнає краху при зіткненні з жорстокою дійсністю. Рядки, присвячені Терезі, належать до найкращих ліричних творів усієї іспанської поезії.

Пізніші представники іспанської літератури (М. де лос Сантос Альварес, М. К. де Альборнос, П. А. де Аларкон) спробували закінчити поему “Світ – диявол”, проте досягнути рівня Еспронседа-і-Дельгадо їм не вдалося.

Українською мовою окремі вірші Еспронседа-і-Дельгадо переклали Л. Первомайський і М. Литвинець.

За А. Штейном

ЕСПРОНСЕДА-І-ДЕЛЬГАДО Хосе де