Есе на тему: Слово про народні традиції
Росіяни народні традиції йдуть своїми коріннями в глиб століть. Росія по суті – країна селянська, і культура наша бере початок із сільського побуту. У сільському житті самим нашим народом, за заповітом предків, були встановлені так звані “весільні тижні”, які тяглися від Водохрещення до Масниці й особливо дотримувалися в купецькому побуті. Останні в році весілля були присвячені до Покриву, а засиділися в дівках у ці дні обов’язково ходили в церкву молитися, щоб їм Бог гарних наречених послав. У молитві були такі слова: “Покрив,
Барвисті й поетичні дівочі хороводи заводилися ще навесні й тривали до самого Покрова. Осінні посиденьки зближали юнаків і дівчин, на них дівчини часто займалися рукоділлям, а в хлопців
Як бачимо, найважливіший момент у житті наші предки пристосовували до більше підходящого для їхньої реалізації річним циклам
Якщо подивитися на це із психологічної точки зору, те й тут усе продумано. У Покрив навіть самі люті супротивники шлюбних уз ставали сговорчивее, а дівчини мріяли швидше розплести дівочу косу й покрити голову жіночим повойником. Вони вірили, що якщо Покрив не покриє, то не покриє й Різдво снігом землю… А без снігу земля промерзне й урожай не вродиться
Чудово й те, що навіть якщо не здійснювалися надії, дівчини не отчаивались, а продовжували як ні в чому не бувало веселитися разом зі своїми щасливими подружками. Ніколи не заздрили й тому душею були прекрасні й зрештою знаходили своє щастя…
Але не тільки шлюбними турботами відрізнялося це свято. Важливе значення він мав і в економічному житті нашого народу. Саме до цього дня найчастіше визначалися строки наймання сезонних робітників. Наймані “срочники” звичайно працювали з Ільїна дня до Покрова, тому й говорили: “Почекай до Покрова – весь борг виплачу”.
У цю пору поспішали закінчити всі торговельні угоди, платежі. Льохи заповнювалися в зиму різними соліннями й вареннями. Останніми турботами для зимового стола були яблучні. У самий переддень Покрова антонівку мочили. У хатах у ці дні стояв дивний яблучний дух. Відразу я згадала, як солодко описав у своїй поетичній прозі цей час Іван Олексійович Бунін. Через аромат зібраних антонівських яблук письменник виразив всю душу російського народу
Свято святом, а роботи вистачав: “Будинок не великий, а нудьгувати не велить”. На Покрив поспішали подремонтировать будинок до зими: “ухитить хату”, “захопити тепла до Покрова”. На цю тему цілі прислів’я складалися, наприклад: “не ухитить до Покрова – не буде така” – і прийде просити: “Панотець Покрив, натопи нашу хату без дров”. Це щоб Покрив послав теплих деньков – оглядітися й встигнути всього заготовити взапас.
Я завжди захоплююся гармонійності сприйняття природи нашими предками. Вони, як зараз говорять, не смикалися, а вірили, що “укриє володарка своїм Покривом землю й скаже синові: “Господи, от і зима прийшла, усе напрацювалися, напаслись… благослови їх, Господи, відпочити, люту зиму пережити. Покрив мій над ними буде”.
Через прикмети цієї пори наші чудові письменники талановито передавали горе й радість російських трудівників. Наприклад, по одному рядку Н. Некрасова: “Тільки не стисла смужка одна, смутну думу наводить вона…” – читач уже бачить картину людської трагедії. Ясно, що селянин восени не залишить хліб неприбраним. Виходить, з ним відбулося лихо… А в Тютчева читаємо:
Лише павутини тонке волосся
Блищить на дозвільній борозні…
“Дозвільна” борозна говорить нам про те, що в житті селянина все в порядку. Не можу не згадати у зв’язку із цим і хлопчика Ваню з “Літа Господня” И. С. Шмельова. Він жив по православному річному циклі й мужнів духовно. Закінчити цю улюблену для мене тему я хочу віршами Е. Баратинського, дуже співзвучними моєму сьогоднішньому настрою й взагалі, по-моєму, що пояснюють тягу російської людини до своїх корінь:
Я возвращуся до вас, полючи моїх батьків,
Діброви мирні, священний серцю дах!
Я возвращуся до вас, домашні ікони!
Об будинок отеческий! Об край завжди улюблений!
Рідні небеса!..
(2 votes, average: 2.50 out of 5)