Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина друга – Куба


Ернест Хемінгуей
Острови в океані
Частина друга – Куба
Коли вони всі пішли, він ліг на плетену мату, що вкривала підлогу, і слухав, як гуде вітер. З північного заходу накотила справжня буря, і він простелив на підлозі ковдри, наклав купу подушок і підпер їх м’якою спинкою крісла, приставивши до ніжки стола; а тоді надів шапочку з довгим козирком, щоб затінити очі, й узявся читати листи при яскравому світлі великої настільної лампи. На грудях у нього вмостився кіт, і, натягши легке укривало на себе й на кота, він розпечатував і читав листи та посьорбував віскі з водою, за кожним разом відставляючи склянку на підлогу. А коли було потрібно, рука сама знаходила її.
Кіт муркотів, але його не було чути, бо муркотів він безгучно, і господар, тримаючи в одній руці листа, другою торкнувся котового горла.
– У тебе в горлі наче мікрофон,- сказав він.- Ти мене любиш, Бойзе?
Кіт легенько місив лапами його груди, ледь чіпляючи кігтями вовну грубого синього светра, і господар відчував вагу його довгого, випростаного тіла та безгучне муркотіння в себе під пальцями.
– Сука вона, Бойзе,- мовив він до кота й розпечатав другий лист.
Кіт уткнув голову під його підборіддя й потерся об нього.
– Гляди не подряпайся об мою бісову щетину, Бойзе,- сказав господар і погладив кота по голові своїм шорстким підборіддям.- Жінки її дуже не полюбляють.


Шкода, що ти не п’єш, Бой. Майже все інше ти вмієш.
Колись кота назвали на честь крейсера “Бойз”, але господар давно вже звав його просто Боєм.
Другого листа він прочитав мовчки, толі простиг руку по склянку й знову сьорбнув віскі.
– Ну що ж,- мовив він.- Так ми ні до чого не дійдемо. А знаєш що, Бой? Читай-но ти замість мене ці листи, а я лежатиму в тебе на грудях і муркотітиму. Що ти на це скажеш?
Кіт підвів голову й потерся об його підборіддя, а він потерся об кота, провівши своїм давно не голеним підборіддям у нього між вухами і далі між лопатками, й тим часом розпечатав третій лист.
– Ти тривожився за нас, Бой, коли знялась ця буря? – спитав він.- Побачив би ти, як ми заходили в гавань, коли хвилі вже перевалювали через Морро. Ото б перепудився! Занесло нас на тих бісових валах, наче тріску.
Кіт лежав розніжений, дихаючи В такт з господарем. Великий котяра, довгий і лагідний, подумав господар, і худий від завзятих нічних ловів.
– Як тобі тут велося без мене, Бой? – Він одклав листа й гладив кота під укривалом.- Багато наловив?
Кіт перекотився на бік і підставив живіт, щоб його попестили, як робив за тих безхмарних днів, коли був ще кошеням. Господар обхопив його руками й міцно притиснув до грудей. Великий кіт як лежав, так і лишився на боці, уткнувши голову під його підборіддя. Та раптом він вивернувся під руками господаря й розпростався в нього на грудях, учепившись кігтями в светр і весь напружившись. Тепер він уже не муркотів.
– Пробач, Бой, – сказав господар. – Ти вже пробач. Дай-но я прочитаю все-таки цього бісового листа. А нам з тобою нічого не вдіяти. Ти ж чогось такого не знаєш, правда?
Кіт лежав у нього на грудях, важкий, принишклий, засмучений. Господар погладив його і взявся до листа.
– Не журись, Бой, – мовив він. – Тут справді немає ради. Якщо я колись знайду яку-небудь раду, я тобі скажу.
На той час, як він дочитав третій і найдовший лист, той великий чорний з білим кіт уже спав. Він спав у позі сфінкса, тільки голову поклав на груди господареві.
Ну що ж, усе дуже добре, подумав господар. Треба б роздягтися, прийняти ванну й лягти як годиться, але ж гарячої води тепер немає, та й не хочеться мені сьогодні спати в ліжку. Надто ще все хитається. Так, гляди, і з ліжка ще скине. Але й тут мені, мабуть, не заснути з цим старим чортякою на грудях.
– Бой, – сказав він, – я зніму тебе, а сам ляжу на бік.
Він підняв важке, розслаблене тіло кота, що раптом напружилось у нього в руках і знову розслаблено обважніло, й поклав поруч себе, а тоді повернувся й сперся на правий лікоть. Кіт лежав у нього за спиною. Коли його перекладали, він був образився, але тепер знову спав, згорнувшись клубком біля господаря. А той взяв листи й перечитав їх ще раз. Газет вирішив не читати, а, простягши руку, вимкнув світло й ліг на бік, відчуваючи сідницями котове тіло. Він лежав, обхопивши руками подушку, а голова була на другій. Надворі бурхав скажений вітер, і підлога кімнати усе ще похитувалася під ним, наче місток на катері. Перед тим, як вони повернулися в гавань, він не сходив з містка дев’ятнадцять годин.
Він лежав і намагався заснути, але не міг. У нього дуже стомились очі, і він не хотів ні засвічувати світло, ні читати, а просто лежав і чекав ранку. Крізь ковдри під собою він відчував мату, зроблену на замовлення для великої кімнати й привезену на крейсері з Самоа за півроку до Пірл-Харбора. Вона вкривала всю викладену плиткою підлогу, але біля скляних надвірних дверей загнулась і пошарпалась від тертя, і він відчував, як вітер, пробиваючись у шпару під дверима, задуває під низ і віддимає її край Він подумав, що вітер принаймні ще день віятиме з північного заходу, потім перейде в північний і зрештою в північно-східний. Так він звичайно змінювався взимку, але міг і ще кілька днів не зрушити з північного заходу й бурхати щосили, перш ніж обернутися на brisa, як називали місцеві жителі північно-східний пасат. Задуваючи з північного сходу назустріч Гольфстріму майже з ураганною силою, цей вітер здіймав на морі таку страшенну хвилю, яку він мало де бачив, і він знав, що в цей час жоден німчура не виткнеться на поверхню. Отож, розважив він, ми пробудемо на березі щонайменше чотири дні. А потім вони напевне почнуть випливати.
Він подумав про свій останній вихід у море і про те, як буревій застукав їх за шістдесят миль убік від Гавани й за тридцять миль від берега і яка то була страхітлива дорога назад, коли він вирішив іти в Гавану, а не в Байя-Онду. Ну й дав же він жару своєму катерові! Добрячого дав жару, і тепер багато чого доведеться перевіряти. Мабуть, краще-таки було піти в Байя-Онду. Але останнім часом вони надто часто там показувались. До того ж він дванадцять днів не був удома, хоч розраховував пробути в морі щонайбільше десять. Про деякі речі він не мав потрібних відомостей і вже аж ніяк не міг знати напевне, скільки часу триватиме шторм; отож і постановив собі повернутись до Гавани й витримав тяжкий двобій із стихією. Уранці він прийме ванну, поголиться, опорядиться й піде доповідати морському аташе. Можливо, вони захочуть, щоб він і далі патрулював понад узбережжям. Але він був певен, що за такої негоди ніякий біс не підніметься на поверхню, це просто неможливо. До цього, власне, усе й зводилось. І якщо він не помиляється щодо цього, то й усе інше буде гаразд, хоч не завжди все виходить так просто. Атож, далеко не завжди.
Від твердої підлоги у нього заболіли правий бік і стегно і він ліг на спину, перенісши вагу тіла на м’язи плечей, а коліна зігнув і вперся п’ятами в ковдру. Це трохи полегшило його втому, і він поклав ліву руку на кота й погладив його.
– Ач як ти розвалився, Бой, і спиш собі хоч би що, – мовив він до кота. – Видно, не так уже й погано тобі живеться.
Він подумав був випустити й інших котів, щоб мати з ким поговорити, поки Бойз спить. Але розважив, що краще не робити цього. Бойз образився б і почав ревнувати. Коли вони під’їхали ввечері критим ваговозом, Бойз уже чекав їх надворі. Він був страшенно збуджений і, поки вони розвантажувались, весь час крутився під ногами, й лащився до кожного, й гасав знадвору в дім і назад, щоразу як відчиняли двері. Певно, він чекав на них щовечора, відколи вони поїхали. Тільки-но надходив наказ вирушати в море, кіт уже знав про це. Звісно, про наказ як такий він догадуватись не міг, але добре вловлював найперші ознаки приготувань, і в міру того, як вони посувалися, аж до останнього, коли в домі ночувала вся команда (господар суворо стежив, щоб перед кожним досвітнім виїздом люди опівночі вже спали), кіт дедалі дужче збуджувався й нервувався, а коли вони зрештою починали вантажитись, впадав у справжній розпач, і доводилося замикати його, щоб він не побіг за машиною в селище, а там і на шосе.
Одного разу, їдучи Головним шосе, господар побачив кота, на якого наїхала машина, – очевидно, зовсім недавно, – і той мертвий кіт був викапаний Бойз. Спина в нього була чорна, а горло, груди й передні лапи білі, й на морді неначе чорна маска. Він знав, що то не може бути Бойз, бо пригода сталася не менш як за шість миль від їхньої садиби, але його аж замлоїло всередині, і він спинив машину, пройшов назад і підняв кота, а пересвідчившись, що то не Бойз, поклав його на узбіччі дороги, щоб на нього ніхто більше не наїхав. Кіт був добре вгодований, видимо хазяйський, і він залишив його при дорозі, щоб господарі могли його знайти і дізнатися, що з ним сталось, а не гадали марно, де він запропав. Інакше він забрав би кота в машину й поховав у себе в садибі.
Увечері, повертаючись додому, він не побачив мертвого кота на тому місці, де залишив, отже, як видно, господарі таки знайшли його.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина друга – Куба

Categories: Твори з української літератури

Links