Епопея народного життя (“Кому на Русі жити добре”)

Література нового часу майже не знає прологів, але добутку древньої – античної й середньовічної літератури звичайно починалися з таких прологів-попереджень, у яких автори пояснювали, про що ж піде мовлення. Увівши пролог, Некрасов прагнув відразу ж оголити головну, корінну думку – “ідею” своєї поеми, указати на значущість її, попередити про грандіозність і долговременное™ подій, які в поемі відбудуться

Тому-Те сама поема росла рік у рік, були нові й нові частини й глави. Пройшло більше десяти років, і все-таки до моменту смерті автора вона залишилася незакінченою. Саме в пролозі сформулювався рефрен – “Кому живеться весело, привільно на Русі”, що постійним нагадуванням пройде через всю поему.

Некрасов сказав один раз, що свою поему він збирав двадцять років “по слівцю”. Некрасовские “слівця” такі, що їх дійсно потрібно було збирати, підслухати в народу. Це слівця зі своєю “біографією”. Майже кожне таке “слівце” значимо не тільки саме по собі, але опирається на народне прислів’я або пісню, на приказку або легенду, майже кожне вбрало багатовіковий досвід народного життя, так що поема виявилася як би добутком не одного поета, але й народу в цілому, не просто розповідала про народ, але “говорила народом”. Недарма сам Некрасов називав її “епопеєю селянського життя”. Слово поета ставало словом

самого народу, підкріплювалося всією його силою.

Тому-Те перед нами не просто оповідання у віршах, а саме поема-епопея – про самому головний у житті всього народу. Однак рушили в шлях некрасовские мандрівники – не традиційні мандрівники-прочани. Зі справді мужицьким прагненням докопатися до кореня відправляються вони в подорож, нескінченно повторюючи, варіюючи й поглиблюючи питання: хто щасливий на Русі? Вони виявляються символом всієї тронувшейся з місця, що чекає змін післяреформеної народної Росії. Із прологом з поеми, по суті, піде казка. Лише поїльниця й годувальниця мужиків – скатертина самолайлива залишиться у виправдання й пояснення їхньої мандрівок, відволіка_ не життєвими турботами про хліб насущному. Ми входимо в мир реального життя. Але саме пролог увів нас у цей мир як мир більших змін – часу й простору; людських доль і народної долі – епос.

Образ широкої доріженьки й відкриває поему, точніше, її перший розділ “Піп”. Селяни ведуть бесіду з попом у поле під відкритим небом, і веселим святковим тлом в образах народної поезії народжується картина цього весняного неба: і про лак, і хмара, і дощ, і сонце, що сміється, як “дівка червона”. Взагалі в поемі увесь час виникають такі картини російської природи; олюднюючись за звичаєм народної поезії, вони як би утягуються в мужицькі справи, зустрічі й суперечки й у той же час надають їм величезний розмах, всесвітній зміст.

Некрасов не просто протиставляє у своїй поемі життя “щасливих” верхів “нещасливим” низам. Верхи – а попи в цілому, звичайно, належали до них – теж по-своєму нещасні в тому розумінні, що й вони перебувають у стані кризи, коли старе валить і нове ще не визначилося. Це не виходить, що симпатії й співчуття поета розподілені, так сказати, рівномірно. Але він бачить і показує неспроможність, гнилість, безсилля й неблагополуччя навіть начебто б благополучного життя. Саме бажання зобразити всю народну Русь спричинило Некрасова до такої картини, де можна було б зібрати масу людей. Так з’являється глава “Сільська ярмонка”. Ця глава, як і дві наступні, навіть у цій народній поемі одна із самих народних. Ніде більш, ніж у цих главах, не стане так безпосередньо, у такій широті й у багатоцвіть селянська маса. Ярмарок – це народне гульбище, масове свято. Характери людей тут розкриваються особливо раскованно й вільно, проявляються найбільш відкрите й природно. У главі ж “П’яна ніч” поет прямо відкриває сторінки для селянського многоголосья. Незвичайна, “п’яна” ніч розв’язує мови:

Дорога стоголоса Гуде!
Що море синє,
Змовкає, піднімається
Народна поголоска.

Народ – п’яна, неосвічена юрба, але й народ-розумник, народ-поет з’являється тут. Народ – колективний трудівник. Поет так дорожить цією іншою стороною справи, так боїться, щоб вона, найважливіша в народній поемі, не заслонилась для читача, що вводить цілий монолог-вирок, її що виявляє й закріплює, так ще й уводить у процесі суперечки. Якщо дійсно істина народжується в суперечці, то в некрасовской поемі 295 вона, звичайно, повинна народитися, тому що поема майже увесь час несе цей початок суперечки, зіткнення, діалогу. Тільки що винесений вирок, начебто б підтверджений всіма минулими зараз перед нами картинами:

Розумні селяни росіяни,
Одне недобре,
Що п’ють до очманіння…

И вирок цей відразу спростовується. І знову – так і словом, у самому народі породженим і від імені народу, селянства сказаним. Тому-Те так важливий герой, це слово произнесший, – Яким Нагой. І тому Некрасов довго й важко йшов до створення цього образа. Характери в поемі, як правило, традиційні, тісно пов’язані з фольклором, ідуть у глиб історії, але вони ж і дуже сучасні. Такий і Яким Нагой: символічний образ селянина взагалі, але й селянина нового типу, сільського пролетаря. Не тільки народ, але як би сама годувальниця-земля говорить голосом Якима Нагого. І як підтвердження його мовлень з’явилася пісня:

Раптом пісня хором гримнула
Відважна, приголосна…
“Приголосна”, “складна”.

Пісня – душу народу. І люди перестають бути юрбою, стають суспільством, миром. У цій главі сам сюжет пошуку, підкоряючись задуму народної поеми, здобуває новий поворот. Мандрівники вже пішли в народ, “у юрбу – шукати щасливого”. Четвертий розділ першої частини так і названий “Щасливі”. Оповідання про народ триває. У главі “Щасливі” поет зробив несподіваний сюжетний хід. Парадоксальна форма його надзвичайно все загострює. Наше читацьке сприйняття настроюється на оповідання про щастя. Однак як оповідання про щастя з’являються оповідання про нещастя нещасних людей. “Щасливі” названа глава про нещасні.

Недарма оповідання кожного з “щасливців” випереджений авторською характеристикою, іноді у два^-двох-одне-два слів: “дячок – звільнений..”., “баба стара, сива, одноока..”., “солдат… ледве живий..”., “розбитий на ноги двірська людина”. Розмова йде з усією країною й про всю країну. Поема дійсно на наших очах здобуває значення енциклопедії народного життя. Говорить селянин-хлібороб, хвастається колишній лакей, скаржиться старий солдат

Життя народу описане уздовж і поперек, на різних рівнях. Представлено всі віки, положення й стани нещасного мужицького життя:

… Агов, счастие мужицьке!
Діряве з латками,
Горбате з мозолями,
Провалюй додому!

Отже, підсумки начебто б підведені: про мужицьке щастя не може бути й мовлення. Але не будемо поспішати з висновком. Глава адже ще не кінчений. Та й складається вона із двох розділів. Другий з них – оповідання теж про мужика, про Єрмила Гирине. Повествуется про те, як купець Алтинников за допомогою піддячих намагається перекупити в Єрмила Гирина “сирітський млин”. Не в торгах тут справа, а в здатності народу виступити миром

“Чудо сотворилося”, – скаже поет про цю колективну дію, про це загальне мирське зусилля, про “щедроту народної”. Єрмил і висунуть, по суті, самим селянським миром. Так, хоча в ролі бурмистра його й затверджує князь, вибирає на неї Єрмила Гирина сам народ. Глава “Поміщик” представляє оповідання барства в цілому, хоча вкладено він у вуста конкретного поміщика, зі своїм ім’ям, по батькові й прізвищі – подвійний, “дворянської”.

Портрет його гранично конкретний і обитовлен, що надає всьому вигляду поміщика дрібність. Та й визначений Оболт суцільно зменшувальними-презирливо-зменшувальними словами, які не дозволяють приймати його всерйоз. І вихоплює він навіть не пістолет, а “пистолетик”. Тут рисується загальна картина панського поміщицького життя в минулому й у сьогоденні. І оповідання про неї дуже многомерен. Він набагато значніше того, котрий міг би представити реальний Гаврило Опанасович. Більше того, герой тут часто перетворюється в рупор автора поеми.

Некрасов своєї поеми не закінчив. До того ж остання з написаних їм частин “Бенкет на увесь світ” не була надрукована при житті поета: її не пропустила цензура. У той же час частини поеми, крім тісно зв’язаних “Мізинка” і “Бенкет на увесь світ”, зберігають відому самостійність, образуя своєрідні поеми в поемі. Кожна з них має своїх героїв, які (за винятком мандрівників) звичайно не переходять із однієї частини вдругую.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Епопея народного життя (“Кому на Русі жити добре”)

Categories: Шкільні твори

Links