Епічні тенденції поеми “Войнаровский”


Відхід від романтичної умовності помітно виявився в Рилєєва в життєво правдивих замальовках побуту й природи Сибіру. Тут автор “Войнаровского” використовує уроки Пушкіна, що дало в “південних” поемах близькі до дійсності пейзажні й етнографічні картини. Працюючи над поемою, Рилєєв знайомиться з географією й етнографією Сибіру по тодішніх журналах і оповіданням осіб, що бували в Якутську. Уже перші рядки поеми в точних і конкретних деталях відтворюють колорит зображуваної. місцевості. У тій же манері ведеться й опис побутової обстановки:

От, здувши вогонь, пришлец суворий, Моторно жирник засвітив, Лаву присунув, стіл сосновий Простою скатертиною накрив И с пещенням гостюючи посадив. Поема “Войнаровский” з’явилася значним кроком уперед у художньому розвитку Рилєєва в порівнянні з думами. Пушкіна, суворо отозвавшийся про Думи, писав братові в січні 1824 р.: “З Рилєєвим мирюся – “Войнаровский” повний життя”.

Цікаві судження Пушкіна й про мову поеми Рилєєва. Порівнюючи її з поемою, що з’явилася тоді ж И. И. Козлова “Чернець”, він знаходив у Рилєєва “більше замашки або размашки в складі” (лист П. А. В’яземському від 25 травня 1825 р.). Але особливо значно, при всій своїй стислості, що випливає судження Пушкіна про Рилєєва: “…склад його змужнів і стає істинно-оповідальним, чого в нас майже ще ні”


(лист А. Бестужеву від 12 січня 1824 р.). Російська поезія попереднього часу, від класицизму до романтизму включно, не розв’язала проблемы оповідального, епічного складу, хоча окремі поети чимало зробили в цьому напрямку. Навіть проза, що Пушкін За її любов до стилістичних прикрас називав дитячій, не опанувала ще мистецтвом простого оповідання. Нові стилістичні принципи, що знайшли вираження в “Войнаровском”, дозволили Пушкіну говорити про змужніння рылеевского складу й про істинно-оповідальний характер його. Роблячи застереження (“чого в нас майже ще ні”), Пушкін мав на увазі насамперед самого себе, тому що над виробленням істинно-оповідального складу він трудився до Рилєєва й незалежно від Рилєєва. Більше того, саме у віршованій мові він справедливо вважав себе “учителем” Рилєєва, із чим погоджувався й поет-декабрист. Оповідальний склад “Войнаровского” – це, з одного боку, точна лексика, далека від метафоричного й перифрастичного стилю, засвоєного романтичною поемою. З іншого боку, це стислий, заснований на перевазі простих речень синтаксис, далека синтаксичної ускладненості поетичної мови, що збереглася й після карамзинской реформи літературної мови. У поняття оповідального складу в широкому змісті слова потрібно включити, нарешті, і епічну манеру швидкого, стислого оповідання про події, що відрізняла поему Рилєєва від драматизированного зображення подій, властивого романтичній поемі.

Епічні тенденції “Войнаровского” штовхали Рилєєва до відмови від ліричної манери викладу, властивій романтичній поемі. Порівняно нечисленні риторичні питання й вигуки в “Войнаровском” мотивовані сказовой формою викладу більшої частини поеми.

Відповідно до нових тенденцій рылеевского складу перебуває й використання автором “Войнаровского” місцевих сибірських слів (жирник, варник, юрта й ін.). Слідом за “Войнаровским” у творчій свідомості К. Ф. Рилєєва народжується ряд нових епічних задумів, пов’язаних з інтересом поета-декабриста до подій визвольної боротьби українського народу. Начерки задуманих поем групуються навколо імен Нали-Вайки, Хмельницького, Палея, Мазепи. Уривок за назвою “Партизани” свідчить про те, що поетична думка Рилєєва зверталася до Теми Вітчизняної війни 1812 г.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Епічні тенденції поеми “Войнаровский”

Categories: Нові твори

Links