Джек Лондон американський письменник

Ріс у бідності. Його батько – У. Х. Чейни – покинув дружину до народження сина, що був усиновлений фермером, що розорився, Джоном Лондоном, другим чоловіком матері майбутнього письменника. Лондон замолоду перемінив багато професій: працював на консервному заводі, на електростанції, на джутовій фабриці, був близький до “устричних піратів” Санфранцисской бухти, в 1893 році плавав матросом на шхуні. В 1894 році Дж. Лондон брав участь у поході армії безробітних на Вашингтона; скитался по США й Канаді, сидів у в’язниці за бродяжництво, піддавався арештам за соціалістичну діяльність. В 1897-1898 роках, у пору “золотої лихоманки”, зробив поїздку на Аляску.

В 1902 році під час англо-бурської війни Лондон як військовий кореспондент відвідав Англію. У книзі нарисів “Люди безодні” (1903) зобразив життя бідняків у нетрях англійської столиці. Великий інтерес проявляв до добутків Л. Н. Толстого, И. С. Тургенєва, Ф. М. Достоєвського. В 1907-1909 роках перебував у кругосвітній подорожі, описаній у книзі “Подорож на “Снарке” (1911). В 1914 році він був кореспондентом американської 269 газети в Мексиці, де збирав матеріал для книги про мексиканський визвольний рух. Літературна діяльність Лондона почалася у віці 17 років, коли в 1893 році в газеті “Голос Сан-Франциско” був опублікований його перший нарис “Тайфун у берегів Японії”.

Потім з’явилися

перші оповідання Лондона (12 збірників), кілька повістей і романів, повністю або частково присвячені Півночі. Їхні герої, овіяні духом романтики й пригод, – сильні, вольові люди, здатні до самопожертви: “За ті, хто в шляху” (1899), “Північна Одиссея”, (1900), “Віра в людину” (1904), “Як аргонавти за старих часів” (1917) і ін. В оповіданні “Любов до життя” (1906) герой здобуває перемогу над грізними силами природи. “Північ є Північ, – писав Лондон, – і людські серця підкоряються тут дивним законам, яких люди, що не подорожували в далеких краях, ніколи не зрозуміють”. Часто не розуміли їх і самі “мандрівники”. Для героїв, яким віддані симпатії Лондона, головним на півночі було не золото, не збагачення: одних назавжди зачаровувала романтика Клондайка – “мир за обрієм”, інші найбільше дорожили чистотою людських відносин, тут знайденої.

Однак людей гнала на Північ золота лихоманка, і вона не могла не розпалювати низинних інстинктів. Висока романтика й мрії нездорового “золотого” ажіотажу перепліталися, залишаючи вигадливий відбиток на свідомості жителів північної країни. Безкорисливість помислів, яким відзначені багато героїв північного циклу, погано погодиться з азартом конкуренції, що володіє ними, і мріями про багатство. Лондон всіма силами намагався уникнути цього протиріччя, і все-таки воно зіпсувало не один його оповідання. Йому ще стояло позбутися від преклоніння перед успіхом і перед силою, даруемой багатством. У кращих північних новелах Лондон зумів показати, що корисливі спонукання непримиренні з нормами гуманності й добра. Вони були справжньою сагою про Північ, і одними зі сказань, без яких вона була б неповної, стали оповідання про індіанців. Саме в індійських оповіданнях поетичний реалізм Лондона приніс самі зрілі художні плоди.

Автор малював індіанців із глибокою симпатією – великодушними, працьовитими, близькими до природи: “Мужність жінки” (1900), “Сказання про Кише” (1904). В інших оповіданнях прославляється героїчна боротьба індіанців з білими завойовниками – американцями: “Ліга старих” (1902), “Жителі сонячної країни” (1902). В індійських новелах зустрічаються “століття стали” і “кам’яний вік”, і результат цього зіткнення трагичен. Але Лондон зобразив і людей, що вміють терпіти страждання, не поступаючись національною гордістю, і тих, хто готовий боротися за своє достоїнство, у сутичці з поневолювачами відстояти невід’ємне право людини жити вільно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Джек Лондон американський письменник

Categories: Нові твори

Links