Духовні пошуки Андрія Болконського у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”

Епопея “Війна і мир” виросла із задуму Толстого написати роман “Декабристи”. Толстой починав писати свій добуток, залишав його, знову вертався до нього, поки в центрі його уваги не виявилася Велика французька революція, тема якої звучить із перших сторінок роману, і Вітчизняна війна 1812 року. Задум написання книги про декабриста поглинувся більш широким задумом – Толстой прийнявся писати про мир, вражений війною. Так вийшов роман-епопея, де в історичному масштабі показаний подвиг російського народу у війні 1812 року. У той же час “Війна і мир” – це і “сімейна хроніка”, що показує дворянське суспільство, представлене декількома поколіннями. І, нарешті, у романі описане життя молодого дворянина, його погляди і духовне становлення. Багатьма з тих рис, якими, на думку автора, повинен володіти декабрист, Толстой наділив Андрія Болконського.

У романі показане все життя князя Андрія. Напевно, кожна людина хоча б один раз у житті замислюється над питаннями: “Хто я? Навіщо живу? В ім’я чого я живу?” На ці й багато інших питань намагається відповісти герой Толстого на сторінках роману. Автор із симпатією ставиться до молодого князя Болконського. Це підтверджує той факт, що Толстой наділив князя Андрія багатьма своїми поглядами і переконаннями. Тому Болконський є як би провідником ідей самого автора. Ми знайомимося з Андрієм

Болконським у салоні Ганни Шерер. Уже тоді ми бачимо, що це неординарна особистість. Князь Андрій гарний собою, він бездоганно і модно одягнений. Він прекрасно володіє французькою мовою, що в той час вважалося ознакою освіченості і культури. Навіть прізвище Кутузов він вимовляє з наголосом на останньому складі, як француз. Князь Андрій – світська людина. У цьому сенсі він підданий усім впливам моди не тільки в одязі, але й у поводженні і стилі життя. Толстой зауважує на його повільної, тихої ході і на нудьгу в погляді. На його обличчі ми читаємо перевагу і самовпевненість. Навколишніх він вважає нижче себе, а значить і гірше, звідси і нудьга. Незабаром ми розуміємо, що все це наносне. Побачивши в салоні П’єра, князь Андрій перетворюється. Він радий старому другові й не приховує цього. Посмішка князя стає “зненацька доброю й приємною”. Незважаючи на те що П’єр молодше Андрія, розмовляють вони на рівних, і бесіда приносить приємність обом. До моменту нашої зустрічі з ним Андрій – вже повністю сформована особистість, але йому ще випаде багато випробувань у житті. Князеві Андрієві треба буде пройти через війну, поранення, кохання, повільне вмирання, і увесь цей час князь буде пізнавати самого себе, шукати той “момент істини”, через який йому відкриється правда життя. А поки Андрій Болконський шукає слави. Саме в погоні за славою він і відправляється на війну 1805 року. Андрій жадає стати героєм. У своїх мріях він бачить, як армія попадає в небезпечне положення і він поодинці її рятує. Кумиром князя, предметом його поклоніння є Наполеон. Треба сказати, що багато молодих людей того часу захоплювалися особистістю Наполеона.

Андрій хоче бути на нього схожим і намагається у всьому йому наслідувати. У такому піднятому настрої молодий Болконський і відправляється на війну. Ми бачимо князя Андрія в Аустерліцькому бою. Він біжить поперед атакуючих солдатів із прапором у руках, потім падає, одержавши поранення. Перше, що бачить Андрій після падіння – це небо. Високе, нескінченне небо, по якому біжать хмари. Воно так кличе, вабить, заворожує своєю величчю, що князь Андрій навіть дивується, відкривши його для себе вперше. “Як же я не бачив раніше цього високого неба? І як я щасливий, що пізнав його нарешті”, – думає Андрій. Але в цей момент князеві відкривається ще одна істина. Все те, до чого він прагнув, заради чого жив, тепер здається дрібницею, що не заслуговує уваги. Йому вже не цікаве політичне життя, до якого він прагнув, не потрібна і військова кар’єра, який він зовсім недавно хотів цілком присвятити себе. Його недавній кумир Наполеон здається маленьким і незначним. Князь Андрій Починає переосмислювати життя. Його думки повертаються в рідний будинок у Лисих Горах, де залишилися батько, дружина, сестра і ще не народжена дитина. Війна виявилася зовсім не такою, якою її уявляв собі Андрій. Упоєний спрагою слави, він ідеалізував військове життя. Насправді йому довелося зштовхнутися зі смертю й кров’ю. Запеклі сутички, озлоблені особи людей показали йому теперішній вигляд війни. Усі його мрії про військові подвиги тепер здаються йому дитячою грою. Князь Андрій вертається додому. Але дома чекає його ще один удар – смерть дружини. У свій час князь Андрій трохи охолонув до неї, і тепер він читає в її очах біль і докір. Після смерті дружини князь замикається в собі, навіть маленький син не приносить йому радості. Щоб якось себе зайняти, він вводить нововведення у своєму селі. Духовний стан князя Болконського, його пригніченість і розчарування бачить П’єр. “Його вразила зміна, що відбулася, у князі Андрії. Слова були ласкаві, посмішка була на губах і обличчя… але погляд був погаслий, мертвий…”. П’єр пробує повернути Андрія до життя. Правда, з моменту їх останньої зустрічі пройшло багато часу і друзі трохи віддалилися друг від друга. Проте розмова в Богучарові змусила Болконського задуматися над словами П’єра “…коли є Бог і є майбутнє життя, тобто істина, є чеснота; і вище щастя людини полягає в тому, щоб прагнути до досягнення їх”, “треба жити, треба любити, треба вірити”. Незважаючи на те що князеві Андрієві тоді здалися спірними ці висловлення, він усвідомлює правоту П’єра. Із цього моменту починається відродження Андрія до життя.

По дорозі у Втішне князь Болконський бачить величезний дуб “з обламаними… суками й з обламаною корою, що заросла старими болячками”, що “старим, сердитим і презирливим виродком стояв між усміхненими березами”. Дуб є символом щиросердечного стану Андрія. Це дерево начебто говорить, що на землі немає ні весни, ні щастя, залишився тільки обман. І князь Андрій погоджується з дубом: “…так, він правий, тисячу разів прав цей дуб… пускай інші, молоді, знову піддаються на цей обман, а ми знаємо життя, – наше життя кінчене!”. У Втішному князь побачив Наташу. Ця маленька дівчинка була повна щастя, енергії, життєрадісності. “І справи їй немає до мого існування!” – подумав князь Андрій. Але він вже кидає виклик долі. Він розуміє, що не можна себе ховати заживо в селі, треба тільки вміти жити, радуватися життю так, як це робить Наташа. І символічний дуб “весь перетворений, розкинувшись наметом соковитої, темної зелені, млів, ледве колишучись у променях вечірнього сонця”. Наташа в одну мить змінила життя Андрія, змусила його опам’ятатися від сну й знову повірити в кохання. Андрій говорить: “Мало того… що є в мені, треба, щоб і всі знали це… щоб не для одного мене йшло моє життя… щоб на всіх воно відбивалося і щоб всі вони жили із мною разом”. Але поки Болконський залишає Наташу і їде в Петербург. Там він знайомиться із передовими людьми свого часу, бере участь у складанні перетворювальних проектів, словом, занурює в політичне життя країни. У Петербурзі він проводить часу більше, ніж припускав спочатку, і, повернувшись, Андрій довідається, що Наташа змінила йому, захопившись Анатолем Курагіним. Болконський кохає Наташу, але він занадто гордий і зарозумілий, щоб пробачити їй зраду. Тому вони змушені розстатися, маючи кожний у своїй душі незагойну рану. Князь Андрій ще раз зустрічається з П’єром. Тепер, вже перед самим Бородінським боєм, П’єр почуває, що Андрієві не призначено жити, здається, розуміє це й Андрій. У Бородінському бої Болконський знову одержує поранення. Тепер він тягнеться до землі. Він заздрить траві, квітам, а не гордим, владним хмарам. У нього й самого тепер нічого не залишилося від тієї гордості, що змусила його розстатися з Наташею.

Уперше князь Андрій думає не про себе, а про інших. Саме тепер йому відкривається та істина, про яку говорив йому П’єр. Він прощає Наташу. Більше того, він прощає й Анатоля. Уже на грані смерті Андрій усвідомлює, що йому “відкрилося нове щастя, невід’ємне від людини… щастя, що перебуває поза матеріальними силами, поза матеріальними впливами на людину, щастя однієї душі, щастя любові! Зрозуміти його може всяка людина, але усвідомити його міг тільки один Бог”, Андрій ще раз зустрічає Наташу. Хвилини, проведені з нею, виявляються для Андрія самими щасливими. Наташа ще раз повертає його до життя. Але жити йому залишалося, на жаль, дуже недовго. “Князь Андрій умер. Але в ту ж мить, як він умер, князь Андрій згадав, що він спить, і в ту ж мить, як він умер, він, зробивши над собою зусилля, прокинувся”. Із цієї хвилини “почалося для князя Андрія разом із пробудженням від сну – пробудження від життя”. Таким чином, у романі показані два поняття про щастя князя Андрія. Спочатку Андрій вважає, що жити треба для себе, що кожна людина повинна жити по-своєму. У житті є два нещастя: каяття совісті й хвороба. І щаслива людина тільки тоді, коли відсутні ці нещастя. І тільки наприкінці життя Андрій усвідомив щире щастя – жити для інших.

Твір на тему: Духовні пошуки Андрія Болконського у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Духовні пошуки Андрія Болконського у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”

Categories: Шкільні твори

Links