Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, начебто б їхній зміст досягає за межі досяжного. І не потрібно навіть напружувати свій мозок, намагаючись розтлумачити, яке значення вони несуть у собі або спробувати відкрити для себе щось нове зі сказаного. У цьому й полягає безмежна сила цих слів, тому що вони назавжди будуть залишатися вічними.
Уже, познайомившись із поезією Райнер Марією Рильке, було б, очевидно, небагато дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні поняття його вірша не мали б філософського напрямку.
У
його поезії вражає сприйняття ліриком життя, що наступає після смерті, начебто б смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його відношення до людського буття, можна із упевненістю затверджувати, що поетична тематика Рильке досить насичена питаннями про місце, роль і долю людини в цьому жорстокому світі. Завдяки саме такому гострому світосприйманню поет у стані відчути й зрозуміти цей мир.
Бездомному вже будинку не знайти, Самотній – самітності вже не переборе, не буде спати, буде читати, листа буде Писати або вийде в парк брести Алеями,
де листи обпадають. Недарма автора залучили саме такі, на перший погляд, небагато незвичайні образи в його лірику. І далеко не кожний у стані такими простими й повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його поданні, спробувати розкрити зміст питань, недосяжних і віддалених для людини, що жодного разу не цікавився ними, змусити людину тріпотіти й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо можливості її змінити. І тут можна навіть провести паралелі, указати на зв’язок між деякими головними й часто вжитими термінами в поезії Рильке. Слово й Бог. Надаючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну й духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, які можуть образити, принизити й навіть убити. Так і влада Бога над людськими частками те м’яка, те жорстоко караючої, повна “страшної” справедливості.
Так само поняття життя й смерті, які в кожному разі не відділяються друг від друга, а навпаки, наповнюють і немов продовжують одне іншого.
Важко точно визначити, що саме залучає в поезії Рильке. Очевидно, цінуємо ми його за те, за що раніше таких поетів знищував тоталітарний режим: за “їхню високість, вибраність, духовну аристократичність і вселюдяність. Такі художники завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самітність кожного з нас
