“Душевний стан аскета в поемі Івана Франка “Іван Вишенський”

Смирення, терпимість і самопожертва іноді стають дуже важливими в житті кожної людини. З цим напевно погодяться багато людей. Часом лише ці цінності і ніщо інше насправді не цікавлять особу. І коли в житті настає певний момент, багато людей відчувають бажання піти, сховатися, щоб терпіти позбавлення і переживати нудьгу, але при цьому намагатися знайти глибинний сенс життя. В цьому дійсно є певний сенс, і це може реально допомогти людині. Душевний стан таких людей викликає великий інтерес і бажання його ретельно проаналізувати і як можна більш

докладно розібрати. Одним з таких людей був аскет, головний герой творів Івана Франка під назвою “Іван Вишенський”

Аналізуючи душевний стан аскета, хочеться виділити відразу декілька характерних особливостей його душі. По-перше, аскет пішов від людей, усамітнився в печері, і саме в цьому він і щиро бачив своє призначення і вірив в свою саму позитивну функцію і користь. Пішовши жити в печеру, перебуваючи в пошуку життєвого сенсу і щастя саме там, він намагався принести користь як собі, так і іншим. Звичайно, так можна відкрити, дізнатися щось. Аскет – це людина, яка обмежує себе багато в чому, тим не

менш, вона робить це не просто так, а з певним змістом, що, безумовно, дає певну користь. Спочатку душевний стан аскета пригнічений, йому не вистачає чогось, що було у нього в звичайному житті. Але потім все поступово змінюється. Через деякий час аскет звикає до такого життя, починає просто жити, задовольняючи власні щоденні потреби і необхідності. Через ще якийсь певний час він знаходить справжнє задоволення і радість у такому житті. Він починає думати про те, про що ніколи раніше не думав, вчитися любити життя у всіх його проявах і розуміти ті істини, які непідвладні людині під час звичайної життєвої суєти.

Тим не менш, у аскета з твору Івана Франка все пішло не зовсім так. В один прекрасний момент він отримав лист, де побратими просили його вийти з печери, щоб допомогти їм боротися за свої права. І це викликало у аскета нові думки і роздуми, щось таке, про що він ніколи до цього не замислювався. Він почав задавати собі питання про те, яка від нього користь, якщо він сидить тут, а в його допомоги потребують люди. І це призвело до того, що він вирішив залишити звичну йому печеру, щоб вийти і допомагати тим, хто дійсно потребує реальної допомоги. На щастя, зробити це аскету допомогло справжнє диво.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Душевний стан аскета в поемі Івана Франка “Іван Вишенський”