Драматургія – найвище досягнення Лесі Українки

Перші драматичні твори з’явилися в останні роки XІX століття, а під кі-іііщь життя вони стали домінуючими в літературно-творчій діяльності автора: усього за 18 років письменниця написала понад 20 таких творів, які за “поїм обсягом значна перевищують обсяг усіх її ліричних та епічних творів, рипом узятих. Звернення до драматургії як жанру було зумовлене зовнішніми обставинами й внутрішніми потребами індивідуальності Лесі Українки. У творчих пошуках найвідповіднішої форми для виразу ідей і почуттів письменниця закономірно прийшла до драматургії, точніше – до створеная таких драматичних жанрів, які давали їй можливість розкрити великі людські пристрасті, за-иильну боротьбу переконань, думок, прагнень. Саме ф оригінальних драмах, драматичних поемах і діалогах найповніше проявився її могутній мистецький геній, її гострий філософського складу розум, її неосяжна широта бакеннії світу.

Візьмемо як приклад драматичну поему “В катакомбах”. Цей твір називається одним з найвидатніших у світовій літературі. Дія поеми віднесена до ІЗ віку християнської ери. Місце дії – підземелля. Головні герої – єпископ і пвтри-ців, диякон і дияконіс, старі і молоді раби та рабині. Серед них – мужній раб І Іоофіт. Виходить, що Леся дотримається історичної достовірності в розкритті проблем давно минулих літ. Та то тільки на перший погляд. Хоча в поемі

немає жодного натяку на її зв’язок із сучасністю, однак вона повністю спрямована на вітчизняну дійсність, зокрема в ній віддзеркалено події 1905 року, що ввійшли “і історію під назвою “кривава неділя”. В одному з листів, датованому 1906 росим, письменниця, згадуючи роботу над поемою, зазначила: -“Я давно думала ипд тим, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком Ного найпервіснішої форми… Відколи з’явився на світ єпископат і перші початії її церковної ієрархії, відтоді єпископи заговорили своєрідною мовою, що збе-іитлася аж до сучасного архірейства…” їх мова улеслива, вона, по суті, є облудною проповіддю смирення й рабської покори. Неофіт – раб в вкриває облудність і лицемірство єпископа. Він приходить до заперечення релігії і проголошення цільного життя:

…Я піду за волю проти рабства,
Я виступлю за правду проти вас…
Різкої критики християнство зазнало і у “Вавилонському полоні”, і в “На руїнах”, “Три хвилини”, та інших творах. Новий погляд на Гуду подає Леся и драматичному етюді “На полі бою”. Зрадника Христа вона зображує як цині-кп, що продав свого вчителя як товар.

Слід зазначити, що світові теми й проблеми драматург завжди розкривала по-своєму. Для цього вона користувалася образами з древнього світу із далеких країв як великими узагальненнями. Доказом цього є твір “Кам’яний господар”, де талановита письменниця відповідно до своєї філософії створює образ Долорес як просвіток між кам’яними хмарами й різними прим арами, яких багато вп’єсі. Найсильніші речі Лесі – “Оргія”, “Лісова пісня”, “Бояриня”. Твори свідчать про те, що автора цікавили різні проблеми: патріотизм людей, в якому не треба шукати проявів національного егоїзму; любов до природи; суперечність між людською чистотою, душевною якістю й красою та міщанством, обмеженість; руїна людських душ і таке інше.

Про що б не писала Леся, всюди відчутний вияв її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати ЇЇ діамантовим вінцем, в якому відбилися різними барвами її філософські помисли.

Леся Українка “Спочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово”, – так наставляє нас книга книг – Біблія. А наш національний геній і пророк Тарас Шевченко, продовжуючи цю геніальну думку, стверджує: Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує! Знать, од бога І голос той і ті слова Ідуть меж люди! Роздуми про роль слова в житті суспільства, про призначення митця присутні й у творчості геніальної української поетеси, гідної дочки свого народу – Лесі Українки. У поемі “Давня казка” підкреслюється, що поезія повинна бути “і дзвінкою, , і гучною, бо розходиться по світу стоголосою луною”. Свого героя поетеса зображує таким:

На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий,
От собі – людина божа!
Отже це була звичайна на вигляд людина, та ще й фізично хвора. Цим поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. За незвичайну здібність – творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. В юності він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув “в таємні світи надхмарні”. Це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликами до розправи з народними кривдниками:

…Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?
Отже, служіння літератури поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті.

І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться,
То скінчиться давня казка, а настане правда нова.
Зброєю в здобутті правди для поета є слово. Леся Українка в поезії “На вічну пим’ять листочкові, спаленому приятельською рукою в непевні часи” створює иОіпз палкої пісні, Породжена любов’ю і ненавистю пісня вибухає в серці поете-ІІІ пожаром, виривається до людей, запалює в них вогонь найкращих почуттів. 11м надто палка, воаа своїм вогнем вічно грітиме людські серця. Продовжує цю ідею вірш “Слово, чому їй не твердая криця”. Письменниця. тартається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, “знімати вражі голови з плеч”. Поетеса запевняє, що ніколи не видобувала фальшивих нот із і щк:ї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця. І воно, щире, вистраждане всім життям, стає міцною зброєю.

Образ поета, який розриває завісу самотності і ворожого оточення, іде важкими й складними дорогами від перемоги до перемоги, пробиваючись до народу і віддаючи свій талант, своє життя в ім’я його світлого майбутнього, постає и розділі “Відгуки” із збірки “Думи і мрії”. Спадкоємницею народних епівців-кобзарів, своїх великих попередників, пригне бути Леся Українка, як вона про це пише в поезії “На столітній ювілей української літератури”. Проникнення в думки і мрії народу, саможертовність ми і його тернистих шляхах до світлого майбутнього, принциповість, чесність – ось якості українського поета, нащадка тих співців, у яких Чоло не вінчали лавровії віти, Терні в не скраша ли ні а лото, н і квіт и, на яких “не сіяли жупани-лудани”. Але дуже часто “дзвеніли кайдани”.

Образ слова, поезії у вірші “Зоря поезії” асоціюється з образом зорі, що “вставила вогнем опівночі, шлях прокладала ясний через гемке бурхливе море і чарувала новою надією втомлені очі”. Поетеса повірила в силу слова, і ця віра її окриляє, надає сили до життя. Зірка таланту Лесі Українки засвітилася в країні поезії, де переплилися щастя і горе, успіх і сльози, спів і ридання. Але письменниця вірить, що в майбутньому будуть лунати пісні – “вільні, гучні, одважні та горді…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Драматургія – найвище досягнення Лесі Українки

Categories: Шкільні твори

Links