Драматизм особистої долі Григорія Мелехова

У романі-епопеї “Тихий Дон” М. А. Шолохов зобразив грандіозну картину життя козачого Дону з його історичними традиціями, зі своєрідним побутом, із соціальними потрясіннями, людськими характерами й долями. Образ Григорія Мелехова – центральний у добутку. Змолоду він був добрим, чуйним до чужого лиха, закоханим в усі живе в природі. Якось на косовиці зарізав випадково дикого каченяти й з більшим почуттям жалості дивився на мертву грудочку. Але суворе життя вклало в його працьовиті руки шаблю. Як трагедія пережита Григорієм перша людська кров, пролита ім. Вигляд убитого є потім і в сні, викликаючи щиросердечний біль. Перші зустрічі з більшовиками (Гаранжой, Подтелковим) набудовують Григорія прийняти ідею класової ненависті. Однак невиправдана нелюдськість Подтелкова, за наказом якого без суду були вбиті полонені, відіпхнула Григорія

Зробившись головою Донського ревкому, Подтелков став зарозуміл, жорстоким, сам брав участь в убивстві полонених. Не менш жорстокими були білогвардійці. Згадаємо ще більш криваве судилище – страта Подтелкова й усього загону червоноармійців. Шолохов нікому не прощає жорстокості: ні більшовикові Ведмедикові Кошовому, що сжегли майже половину хутора, що убили старої людини; ні садистові Митьке Коршунову, що по-звірячому расправились із полоненими, з матір’ю Кошового; ні самому Григорію, коли він рубав

матросів, мстячи за себе, за брата, за батька

Насильство породжує насильство. Григорій чуйним розумом це розуміє. Він страждає тому, що став на грані двох почав, “заперечуючи обоє їх”. Судячи із учинків, роздумам, переживанням головного героя, ми бачимо, що він часто шукає мирні шляхи рішення життєвих протиріч, не хоче відповідати жорстокістю на жорстокість: наказує відпустити полоненого козака, звільнити арештованих з в’язниці, кидається рятувати комуністів Котлярова й Кошового. Міжусобиці вимотали Мелехова. Але людське в ньому не згасло. От він на один день прийшов у рідний будинок, взяв на руки дітей… Як пахнуть волосся в цих детишек! Сонцем, травою й ще чимсь рідним. На очі Григорія навертаються сльози

Він мріє ходити по м’якій землі із плугом, тужить за мирним життям, по Дону, по любові Ксенії… А замість цього – кров, страждання, юрби полонених, непримиренна ненависть людей друг кдругу.

Чим більше втягував Мелехова круговорот громадянської війни, тим сильніше він мріяв про мирну працю: “Ніякою роботою не погнушаюсь. Моїм рукам працювати треба, а не воювати. Вся душа в мене изболелась”. І у своїх снах Григорій ходить по високих хлібах. Ця туга за мирним життям, споконвіку властивій людині, – найбільш дорогоцінне в змісті “Тихого Дону”. І сторінки, овіяні мрією про “гірко-солодке людське життя”, найбільш поетичні. Талановитий художник, Шолохов надавав їм особливо важливе значення, уважаючи їх ключовими, що виявляють джерело мучень, причину трагедії Григорія Мелехова. Від горя, втрат, метань герой рано постарів, однак не розгубив людських почуттів. Щирість, чуйність, здатність до співпереживання ми спостерігаємо в Григорія протягом всього його життя. І особливо ці якості виразні в завершальних частинах роману. Героя потрясає видовище вбитих. От він ховає замучену жінку, безневинно вбитого доброго діда Сашку й дивиться у величезне небо, прислухається до землі, де продовжує кипіти життя. Не раз ридання трясуть Григорія. Він випробовує почуття беззвітної жалості до людей, йому хочеться “відвернутися від бурлившего ненавистю, ворожого й незрозумілого миру”. Але людини буває важко зупинити, коли розум його потьмарений цією ворожнечею. І докором Григорію звучать слова його матері: “Ти Бога-Те… Бога, синок, не забувай…”

Скорботний лик Божої Матері на каплиці, де був похований Валет, і напис говорили, що настав час одуматися, припинити кровопролиття, згадати про призначення людини на землі. Люди народжуються, умирають, радуються, горюють… І це прекрасно, уважає Шолохов. Страшно насильницьке переривання життя. Саме тому Шолохов не шукає правих і винуватих у війні, тому що немає виправдання вбивству. Усе минущо, вічне лише життя… Своїм романом “Тихий Дон” письменник звертається й до нашого часу, учить шукати відповіді на важливі питання, визначати моральні цінності не на шляху нетерпимості й війни, а на шляху миру, гуманізму, милосердя

Детально відтворений побут, любовний опис донської природи, що сприймається як повноправна діюча особа роману, влучне образне мовлення, що іскриться гумором, дозволяють читачеві відчути своєрідну принадність козачого укладу, зрозуміти суть тих традицій, які здавна визначали життя козака. Це вірність військовому боргу захисту батьківщини від ворога й мирна селянська праця до сьомого поту, що дає хліборобові можливість зміцнювати своє господарство, женитися, ростити дітей, яким треба буде пройти той же чітко обкреслене життєве коло. Крім того, історія одруження Григорія Мелехова, безумовно, говорить про те, що в козачому середовищі син зобов’язаний був безмовно підкорятися батькові, приймати його рішення як належне, навіть якщо вони визначали всю його подальше життя. Саме це відбулося й із Григорієм. Пасивно підкорившись волі батька, він змушений надалі розплачуватися за цю помилку, роблячи нещасними двох неабияких, гордих і люблячих його жінок

Драматизм особистої долі Григорія Мелехова збільшується тими потрясіннями, які прийшли на мирну донську землю в 1918 році. Війна втягує у свій кривавий вир жителів хутора Татарський, поклавши початок класовому розмежуванню, політичній боротьбі Валить устояний життєвий уклад, розпадаються природні родинні зв’язки, деформується моральне почуття. Дружба приноситься в жертву абстракт ний ідеї про загальну рівність і братерство, приведшей Григорія Мелехова й Михайла Кошового у ворогуючі стани

Центральне місце в шолоховской епопеї займає життєвий шлях Григорія, еволюція його характеру. На наших очах цей норовистий, свавільний хлопець, веселий і простій, формується як особистість. Під час першої світової війни він хоробро боровся на фронті, навіть – одержав Георгіївський хрест. На цій війні він чесно виконав свій борг, тому що був абсолютно впевнений у тім, хто його ворог. Але Жовтнева революція й громадянська війна зруйнували всі його звичні подання про козачу честь. Він, як і всі люди тої бурхливої й складної епохи, повинен був зробити свій вибір. З ким йому по шляху: з білими, які захищають старий устояний правопорядок, прагнучи відновити монархію, або із червоними, які, навпаки, хочуть зруйнувати старий уклад дощенту, щоб на руїнах старого миру будувати нове життя. Григорій служить те в білих” Те в червоних. Як теперішній козак, що з молоком матері вбрав традиції цього стану, герой встає на захист країни, тому що, на його думку, більшовики не тільки зазіхають на святині, але й відривають його від землі

Ці думки хвилювали не тільки Григорія, але й інших козаків, які з болем дивилися на неприбрану пшеницю, нескошений хліб, порожні гумна, думаючи про те, як надриваються на непосильній роботі баби, у той час як вони ведуть безглузду бойню, почату більшовиками. Але потім Григорію доводиться стати свідком звірячої розправи білих з подтелковским загоном, що викликає його гнів і гіркота. Пам’ятає Григорій і інше: як^той же Подтелков холоднокровно знищував білих офіцерів. І там, і тут ненависть, звірства, жорстокість, насильство. Це огидно, гидотно для душі нормальної, гарної, чесної людини, що хоче трудитися на своїй землі, ростити дітей, любити жінку. Але в тім перекрученому, неясному світі таке просте людське щастя недосяжно. І герой змушений жити в стані ненависті й смерті. Він озлобляється, вдається у відчай, розуміючи, що мимо своєї волі сіяє навколо себе смерть. Він насильно відірваний від усього того, що дорого його серцю: будинку, сім’ї, що люблять людей. Замість цільного трудового життя на ріллі й у поле він повинен убивати людей за ідеї, яких він не може зрозуміти й прийняти

Григорій метається між ворогуючими таборами, почуваючи вузькість і обмеженість протиборчих ідей. Він гостро усвідомлює, що “неправильний у життя хід”, але змінити його не в змозі. Григорій розуміє, що наївно чіплятися за старе, невтомно, як мураха, тягти все в будинок, користуючись загальною розрухою, як це робить його батько. Але в той же час він не може погодитися з точкою зору пролетаря, що пропонує йому кинути всі й бігти до червоних, тому що в нього нічого ні, а виходить, і втрачати йому нема чого. Григорій же не може так просто покинути те, що зароблено важкою працею, але й не хоче, відгородившись від усього миру, по дріб’язках поліпшувати свій побут. Він хоче докопатися до головного, зрозуміти, які ті сили, які узялися керувати життям. Його чіпкий, спостережливий селянський погляд відразу відзначає контраст між високими комуністичними гаслами й реальними справами: хромові чоботи червоного командира й обмотки рядового “ванька”. Якщо всього через рік в очі кидається майнове розшарування Червоної Армії, то після того, як радянська влада вкорениться, рівність остаточно зникне. Ці іронічні міркування Мелехова вражають точністю передбачення, адже у свій час із радянських чиновників сформувався новий панівний клас – партійна номенклатура. Але, з іншого боку, йому під час служби в білій армії боляче й принизливо чути презирливі слова полковника онароде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Драматизм особистої долі Григорія Мелехова

Categories: Шкільні твори

Links