Драма Володимира Винниченко “Пророк”. Відгук^-відгук-твір-відгук


Можна Жити, а можна існувати, Можна думати – можна повторять. І не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму вперті: Народившись, умирає кожна. А живуть сторіччя після смерті Ті, що роблять те, чого “не можна”. В. Симоненко Письменника, творчість якого послужило причиною розвитку нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжалісно викинуте зі скарбниці національної культури, його добутки вилучені з бібліотек, а на його ім’я було накладено табу.

И, зрештою, прийшов час, коли можна й говорити про В. Винниченко, і читати його добутку, і глибоко вивчати його життя й творчість. Змушена еміграція жалем, тугою відгукнулася в серце письменника, але була надзвичайно плідної, творчої. Винниченко залишив нам величезний заділ: повести, оповідання, драматичні добутки, щоденники, листи. В українську літературу ввірвався яскравий метеорит, заколотний дух революціонера в житті й у літературі. Він бачив і сприймав життя у всій повноті його розбіжностей, сам переживав багато драматичних ситуацій, які відобразив у своїх добутках емоційно, гостро, з усією повнотою самовираження своїх героїв

Винниченк-драматург – це більше двадцять п’єс. Його п’єси інтригували, захоплювали й бісили. Від першої п’єси “Дисгармонія” і до останньої “Пророк”,


що зовсім недавно повернулася в Україну, тому що зберігалася в особистому архіві письменника в США, драматург намагався прискорити вихід українського театру на європейську арену. Драма “Пророк” написана 1930 року. Уже сама назва добутку свідчить про його приналежності до “пророчого” драмі, представленої в українській і світовій літературі творами Лесі Українки “Кассандра”, “Руфин і Присцилла”, М. Кулиша “Народний Малахий”, “Маклена граса”. У своїй драмі В. Винниченко звернувся до Теми людської особистості, що взяла на себе нездійсненне завдання змінити мир

В часи моральних і соціальних катаклізмів у суспільстві неодмінно виникає інтерес до виняткових особистостей, які володіють надприродними здатностями. Згадаємо “распутинщину”, а в наш час, “ивановцев”, “кривоноговцев”, “мунивцев”. Так і головний герой драми Амар – неординарна людина, що навіяв на маси суспільний психоз, вирішив взяти на себе складну роль новоявленого Месії – духовного, морального та й фізичного лікаря потомленого людства. Амар справді володіє незвичайному, недоступними людству можливостями: міг зрушити силою енергетичної думки скелю, зупинити машини, зняти електричний струм на смертному кріслі, залишаючись при цьому живим і неушкодженим. Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар проповідує серед людей любов і братерство, обіцяє з’єднати розбиту звадами й безладдями людську сім’ю, повернути їй “загублений рай”. Виступу пророка, які нагадують проповіді Христа, його помисли й слова цілком щирі: “…радуйтеся, говорю вам, брати мої! Витріть сльози й нехай радість заграє в очах і на вустах ваших. Не для сліз і зойків я прийшов, а для радості й щастя. Нехай же радість буде з вами!” Але Амар не врахував, у яке суспільство він потрапив – воно поглинене користолюбством і брехнею, де найбільшими заповідями життя, по вираженню нудьгуючої красуні – багачки Кит, є “безсердечність” і “сріблолюбство”. Та й правда ж у кожного своя

Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояву сатанинських сил, говорить: “…з іншого боку, ні хреста, ні шаблі не видно. Так хто ж це такий, скажіть мені, будь ласка?!” А генерал Райт прекрасно усвідомить наївність ілюзій про рівність, про обіцяний світ, що його може дати амарьянская віра: “Я вважаю індуса Амара за авантюриста, а навчання шкідливе й навіть злочинне”. Райт ні на іскорку не сумнівається в людському, а не божественному призначенні Амара: “Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одним, ти цією самою любов’ю неминуче, виявляєш ворожнечу до інших. Ти не знаєш, що в нас, що для одне добро, то для других є зло. Ти зійди зі свого трону й подивися, що діється в країні, де ти вчиш любові. Усе в замішанні…”

Драматург показав трагізм людини, що насмілився взяти на себе роль намісника Бога на землі, місію перекроювання зміцнених суспільних норм співжиття. Амар, хоча й неординарній людині, але часом він і гнівається, і виражає амбіції, нарешті, плотські страсті йому теж не далекі. Саме взаємини Кет розвіюють міф про божественне призначення Амара: тілесне узяло гору, втративши свої незвичайні здатності, усвідомлення того, що народ обдурять їм, осліплений вірою в нього як месію. Нема чого йому тут, на землі, робити, він розчинився в людях, а щоб все-таки не мали сумніві в тім, що він пророк, Амару необхідно зникнути, створити видимість піднесення пророка, тіло якого рознесеться на часточки, на небо

Отож, пророк, що “розчинившись у людях, перестає бути пророком”, залишає людську правду – ту правду, що одним утримує владу, блага, розкоші, інших утішить: “не існує однієї для всіх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, – є вічна боротьба Бога з Дияволом”.

П’єса “Пророк”, написана в період назріваючих суспільно-моральних катаклізмів, – це своєрідна драма-притча про блукання людини в лабіринтах земного буття, про його трагічні помилки в духовно-моральному виборі, у пошуках соціально-етичних гармоній, суспільних і моральних ідеалів. Це й сповідь самого автора про власне болісне пізнання Істини. Драма “Пророк” – це свідчення про досягнення більшим майстром вершини світового панування в жанрі соціально-психологічної, політичної драматургії



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Драма Володимира Винниченко “Пророк”. Відгук^-відгук-твір-відгук

Categories: Нові твори

Links