“Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні” (за творчістю Стуса)
Перша половина шістдесятих років була позначена помітним, хоч і нетривалим розквітом духовного життя в Україні.
Після довгих років сталінського терору, що глушив найменші паростки всього свіжого, демократичного, пролунали перші сміливі голоси молодих письменників: В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, В. Коротича, В. Стуса. Вони прагнули по-новому відтворити світ, поглянути на людину не як на гвинтик, а як на неповторну особистість. Це було покоління новаторів, що пробуджувало національну свідомість народу.
У вірші “Як добре
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся…
Моральну силу вистояти дає героєві переконаність у тому, що правда – за ним, що не набрався він скверни, ненависті, прокльону, каяття. Життя було сповнене добра, любові, благородних вчинків в ім’я України, її народу.
Василь Стус перебуває в неволі, але вірить, що хай і після смерті, та повернеться до свого народу з холодних табірних
Навіть у похмурих північних пейзажах Василеві бачилася Україна. Невеликий вірш “На колимськім морозі калина..” є тому переконливим доказом. Калина зацвіла і на чужій землі, але рудими слізьми. Навіть за тюремними мурами поет бачить Україну в образі дзвінкого собору. Але знову сумний контраст – картина колимських снігів:
Неосяжна осонцена днина,
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми
Безгоміння, безлюддя, довкола,
Тільки сонце, і простір, і сніг…
Та ота якимись вітрами занесена калина…
У вірші “У цьому полі, синьому, як льон…” казковий образ рідної землі, оповитий чарівним синім кольором. Любов’ю до України, тугою та журбою за нею пройнято багато інших поезій Стуса: “За мною Київ тягнеться у снах”, “Сосна із ночі випливла…”, “Такий близький ти, краю мій”.
Стус був патріотом у найвищому, найбдагородиішому значенні цього слова. За свою любов до України він заплатив життям. Любити рідний край – не означає лише захоплюватися його красою.
Справжня любов полягає в тому, щоб об’єктивно висвітлювати життя народу, темні сторінки історії. Через поетичні роздуми, картини скупої північної природи й спогади про Україну Василь Стус розкриває трагедію рідного краю і одночасно прославляє тих, хто виступав за правду, за любов, не корився кривді, вірив у перемогу:
Щедрує вам безсмертя щедрий вечір
В новій Вітчизні – по громаді спроб.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)