Дозрівання художнього таланта Толстого


Майстерно дозволивши завдання психологічного аналізу в автобіографічній трилогії й зробивши досвід реалістичної замальовки селянських образів в “Ранку поміщика”, він одночасно переходить до складної Теми зображення війни в “Севастопольських оповіданнях” (1854-1855).

У них Толстой зображує один із самих героїчних епізодів в історії російського народу – одиннадцатимесячную оборону Севастополя в 1854- 1855 р. Образи солдатів і матросів – скромних і беззавітних героїв цієї трагічної епопеї, типи офіцерів, сцени боїв, психологія учасників війни, загальний дух патріотизму, що керував настроями захисників Севастополя,- все це зображується в оповіданнях Толстого з разючою силою й правдою. Автор підкреслює перевагу народу як історичної сили над барством.

Головна цінність оповідань – у реалістичному зображенні картини війни. Війна вперше показана тут не у вигляді гарного видовища з “музикою й барабанним боєм, із прапорами, що розвіваються, і гарцюючими генералами, а в її теперішнім вираженні – у крові, у стражданнях, у смерті”.

Толстой закінчує одне з оповідань словами: “Мені скажуть: що ж це за оповідання? хто ж герой його, нарешті?.. Герой моєї повісті, якого я люблю всіма силами душі, якого я намагався відтворити у всій красі його і який завжди був, є й буде прекрасний,- правда”.

“Севастопольські оповідання”


Толстого можна вважати прекрасним прологом до тієї правдивої й великої епопеї патріотичної боротьби російського народу з ворогами, який з’явиться пізніше роман “Війна й мир”.

Під чарівністю величної природи Кавказу й безискусственной простоти здорового життя козаків приходить до переконання, що щастя людини полягає не в задоволенні егоїстичних прагнень свого я, а в злитті з життям природи, у відмові від своєкорисливих настроїв

Всі ці мотиви, уже намічені в більше ранніх творах Толстого, у повісті ” Козаки ” починають звучати наполегливо і ясно.

Особливо сильно звучить у повісті мотив негативного відношення до буржуазної культури. Логічно розвиваючись і заглиблюючись, він приведе надалі до розриву Толстого зі своїм класом

В одному з курортних городків Швейцарії, у Люцерні, Толстой виявився мимовільним свідкою сумного видовища. Він побачив, як багате, самовдоволене суспільство мандрівників, що оселилося в чудовому готелі, равнодушно поставилося до жебрака-музиканта, відмовило в допомозі біднякові, що довго розспівував пісні під вікнами готелю

Тричі втомлений, голодний музикант простягав руку з кашкетом до вирядженим панам, Яких він довго розважав грою й співом,- ніхто не подав біднякові ні копійки

Нещасний бідняк-музикант, щось тихо промурмотавши, вийшов. А юрба нахабних лакеїв і самовдоволених, легковажних зевак проводила його сміхом

Черствість і безсердечність буржуазії викликають у Толстого вигук: “От подіяя, що історики нашого часу повинні записати вогненними незгладимими буквами!”

Сумна правда російської дійсності коштує докором перед чуйною совістю Толстого. В 40х роках спроби його виправити соціальне зло кріпосницьких відносин, як ми знаємо з “Ранку поміщика”, не увінчалися успіхом. Тепер, в 50х роках, Толстой робить більше зрілі спроби розв’язати проблему взаємин “мужика й пана”. Він замислюється над проектом звільнення селян від кріпосного права. Він шукає нових форм наближення поміщика до народу й приходить до переконання, що одним зі способів відплатити народу за ті соціальні привілеї, якими користується поміщик, є освіта народу. Справа освіти народу здається йому тепер “головною” завданням його життя, його боргом. Це завдання Толстої й вирішує здійснити

В 1859 р. Толстой починає працювати у своєї яснополянской школі як народний учитель. Практична робота поставила перед ним ряд педагогічних питань, і він знову направляється за кордон, щоб уважно вивчити стан шкільної справи на Заході, поговорити с. найбільшими педагогами Європи. Однак постановка педагогічної роботи на Заході не задовольнила Толстого, і він повернувся в Росію, для того щоб зробити всі інакше, по-своєму. Повернувшись у Ясну Галявину, він із захопленням віддається педагогічній роботі

Зайнятий школою, виданням журналу “Ясна Галявина”, суспільною роботою й сільським господарством, Толстой зовсім байдужіє в цей час до художньої літератури. Однак незабаром усе змінилося

Література для Толстого була справою всього життя, у яке він вкладав всю свою душу. Тільки при такім відношенні до літератури й можлива, з погляду Толстого, діяльність письменника. “Художній Твір є плід любові”,- заявив він. Сам він працював жагуче, із хвилюванням, із захопленням. В 1864 р. Толстой записує в щоденнику: “Нині поутру біля години диктував Тане, добре, спокійно, без хвилювання, а без хвилювання наша письменницька справа нейдет”.

Збереглося багато висловлень Толстого, що характеризують його погляди на творчий процес і на художній твір. От деякі із цих висловлень:

“Страшна справа – це турбота про досконалість форми. Недарма вона… треба загострити художній твір, щоб воно проникнуло. Загострити й значить зробити його зовсім художньо”.

“Як золото добувається промиванням, так і гарні, добре виражені думки”.

“Простота – необхідна умова прекрасного”.

“Від скорочення виклад завжди виграє. Якщо читач почує балаканину, то він не ставиться з увагою”. “Краще не домовити, чим переговорити”.

“Треба назавжди відкинути думка писати без виправлень. Три, чотири рази це ще мало”.

“Треба, головне, не квапитися писати, не нудьгувати поправляти, переробляти десять, двадцять разів те саме”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Дозрівання художнього таланта Толстого

Categories: Нові твори

Links