Доля людини епохи війн і революцій у романі Василя Гроссмана “Життя і доля”

Василь Семенович Гроссман зобразив у романі “Життя і доля” Велику Вітчизняну війну як подію історії, що вирішує долю не тільки Росії, але й усього світу. Письменник зумів відбити в цьому добутку героїзм людей на війні, боротьбу зі злочинами фашистів, а також повну правду про події, що відбувалися тоді, усередині країни: посилання в сталінські табори, арешти і все пов’язане із цим. У долях основних героїв твору Василь Гроссман запам’ятовує неминучі під час війни страждання, втрати, смерті. Трагічні події цієї епохи народжують у людині внутрішні протиріччя, порушують її гармонію із зовнішнім світом. Це видно на прикладі доль героїв роману “Життя і доля” – Кримова, Штрума, Новикова, Грекова, Євгенії Миколаївни Шапошникової. Комісар Кримов, більшовик-ленінець, лицарські відданий ідеям революції, чесний і прямий до прямолінійності, переконаний, що захищає праву справу, коли пише доноси на запідозреного ним у неблагонадійності Грекова. Ми бачимо, як у фіналі ця людина, арештована, приходить до страшної незгоди із самим собою, зі своїми вчорашніми вчинками і поглядами. Він переосмислює своє життя, заново оцінює Грекова, своє відношення до нього.

Фізик Штрум, навпаки, спочатку готовий не відступати від істини. Наприкінці роману він переможець. Але ця перемога дісталася йому не тільки працею і талантом, але й підлим вчинком. Він усвідомлює

це, тому глибоко нещасний навіть під час свого наукового тріумфу. Підписавши брехливий “викривальний” лист, Штрум стає іншою людиною, назавжди змінюється його внутрішній світ. Внутрішній світ Новикова, одного з героїв Сталінградської битви, теж змінюється не убік гармонії – можлива гармонія підірвана не тільки особистою драмою (відносини з Женею), але й передчуттям хмар, що згущаються над ним, – наближається відсторонення від командування корпусом. Євгенія Миколаївна Шапошникова, прийнявши з почуття боргу рішення повернутися до чоловіка, що потрапив у лихо, – арештованому Кримову, – назавжди відмовляється від щастя, від любові до Новикова. Вчинок Євгенії Миколаївни, яка тільки що до кінця усвідомила, що любить Новикова, був несподіваним. Штрум говорить їй: “Женя, мила, ви надійшли по совісті. Повірте, це краще, що дано людині. Я не знаю, що принесе вам життя, але впевнений: зараз ви по совісті. Головне лихо наше – ми живемо не по совісті. Ми говоримо не те, що думаємо, Почуваємо одне, а робимо інше. Толстой, пам’ятаєте, із приводу страт сказав: “Не можу мовчати!” А ми мовчали, коли в тридцять сьомому років стратили тисячі безневинних людей. І ці кращі мовчали! Були такі, які і галасливо схвалювали.

Ми мовчали під час жахів колективізації. І я думаю – рано ми говоримо про соціалізм – він не тільки у важкій промисловості. Позбавити людину права на совість – це жахливо. І якщо людина знаходить у собі сили надійти по совісті, вона почуває такий приплив щастя. Я радий, що ви надійшли по совісті”.

Герой Гроссмана – це людина війн і революцій, новий тип особистості, що зародився в російській літературі XX століття. Вчитуючись у роман “Життя і доля”, ми почуваємо, що в його героях укладена якась значна істина століття, що принесло людству стільки потрясінь. Життя цих людей (перша частина назви роману – Життя) натрапляє на якесь фатальне протиріччя (Доля), що на правах хазяїна уривається в їхні душі, змушує їх страждати й, в остаточному підсумку, – відчувати внутрішню дисгармонію і руйнування зовнішнього світу. Давайте послухаємо міркування про це одного з героїв роману – Кримова, коли він арештований: “Як дивно йти по прямому, як стріла коридору, а життя така плутана стежинка, яри, болота, струмочки, степовий пил, незжатий хліб, продираєшся, обходиш, а доля пряма, струнко ідеш, коридори, коридори, коридори, у коридорах дверей”. Народні страждання у Вітчизняній війні в “Житті і долі” Гроссмана більше болісні й глибокі, чим у попередній радянській літературі. Автор роману приводить нас до думки, що героїзм перемоги, завойованої всупереч сталінській сваволі, більш вагомий. Гроссман показує не тільки факти і події сталінського часу: табори, арешти, репресії.

Головне в сталінській темі Гроссмана – це вплив цієї епохи на душі людей, на їхню моральність. Ми бачимо, як хоробрі перетворюються в боягузів, добрі люди – у жорстоких. Ми вже навіть не дивуємося, що найближчих людей часом пронизує недовіра (Євгенія Миколаївна запідозрила в доносі на неї Новикова, Кримов – Женю). Автор намагається знайти відповідь на питання, як таке стало можливим. Серед головних причин, на які вказує Гроссман у романі – сталінське самовладдя і загальний страх перед ним, зміна поколінь, здрібніння від репресій наступних поколінь. Поведінкою основної маси людей із часів революції керує ідеологія, що не рахується з вічними моральними законами. Справа революції, країни вище людини, ідея вище життя.

В. Гроссман своїм романом показав, наскільки небезпечний для суспільства і для кожної людини такий зсув цінностей. Немає нічого дивного в тім, що рукопис правдивого твору Василя Гроссмана був арештований, і роман “Життя і доля”, закінчений автором у 1960 році, не був опублікований при житті письменника. Доля цього добутку не тільки підтверджує авторську концепцію відносини людини і держави, людини і часу, але і говорить про глибину відбиття В. Гроссманом подій трагічного періоду в житті нашої країни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Доля людини епохи війн і революцій у романі Василя Гроссмана “Життя і доля”

Categories: Шкільні твори

Links