За старих часів ворон, літаючи, побачив лебедя й почав йому розхвалювати своїх воронят:
- Чому ти, лебідь, не одружишся на моїй дочці – адже вона краше сонця?
Як те приходить лебідь до ворона, а там уже готовлять весільний бенкет. Бачить лебідь – а у ворона всі діти чорні як сажа.
Та подумав лебідь: «Говорив ворон, що дочка у нього дуже гарна, а вона дуже потворна».
Але робити нема чого – не відмовлятися ж лебедеві від даного слова, і він вирішується одружитися на дочці ворона. Несуть йому й весільне частування – кров'яну юшку. Став лебідь є. Тільки сунув він дзьоб у юшку, як дзьоб його почорнів. Тоді він, злякавшись, побіг. А тікаючи, перекинув посудину із кров'яною юшкою собі під ноги, і ноги його стали чорними. З тих пір у ворона з лебедем не ведеться дружби.