Добуток по романі А. Свидницкого “Люборацкие”

Давайте подивимося на творчість А. Свидницкого як на явище новаторське в історії української літератури, зокрема на роман “Люборацкие”, що був новаторським у той час і по жанрі, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми громадського життя України в 40- 60-і року XIX сторіччя. Назвемо лише основні з них:

Питання навчання й виховання в системі шкільного утворення; загибель талановитої людини, що не знаходить підтримки в суспільстві; протест проти приниження особистості;

Викриття явищ насадження українському народу чужої культури й моралі

Роман недарма названий автором “сімейною хронікою”. Письменник начебто витрусив із власного серця події й переживання дитячих днів, коли він жив з батьком і матір’ю й коли вчився в бурсі. Окремі персонажі повести А. Свидницкого “Люборацкие” нібито спроектовані з реальних людей, які були близько знайомі письменникові. Наприклад, образ батька Гервасія більшою мірою написаний з батька Анатолія Свидницкого – Патрикея. Частково й образ матінки нагадує мати письменника, добру, роботящу, глибоко віруючу жінку. Образ Антося – це втілення, характеру, звичок і смаків самого письменника. Доля Антося в романі трагічна, як і доля самого Свидницкого. Напевно, автор підсвідомо передчував свою ранню кончину…Для зображення сестер Маси й Ориси послужили прототипами сестри Свидницкого Марія

і Юліа. Марія дійсно вчилася в пансіоні польки пані Вернер у Тернівці. Учителька пані Вернер і стала прототипом пані Печержинской, у якої вчилася Мася. З життя були взяті й інші персонажі. Наприклад, чоловік Ориси, піп Тимоха Петропавлівський, відтворений з образа священика села Соболевки, що був п’яницею й грубіяном

У романі показане, як Тимоха вбиває молоду дружину Орисю пляшкою, “яку й об камін не розіб’єш”, важко знущається зі старої попаді доти, поки не попадає за грати. Проте слід зазначити, що автор не фотографічно відобразив живі людські фігури, а художньо відтворив типове для провінційних куточків України середини XIX сторіччя. Авторська позиція в добутку обумовлений композиційно так, що він нібито з боку спостерігає події й переказує те, що побачив, пережив колись раніше. Навіть трагічні епізоди в сюжеті (самогубство Маси, смерть Антося, убивство Ориси) відтворюються без гостроти психологізму, а як констатація неминучої події. Сюжет роману розвивається поступово, з логічною послідовністю викладу подій. Авторові властив глибоке знання матеріалу, багатства народної мови, життя церкви й мирян. Починається роман пейзажним малюнком подільського села Солодьки, у якому й живе попівська сім’я Люборацких, що складається з батька Гервасія, матері і їхніх дітей: Антося, Маси, Ориси й Теклі. Жити їм дуже важко, тому що сіло небагате, а тому й милостині в церкву скупі. Проте, сім’я Люборацких живе в згоді. Повага молодших до старших, культ тата передаються через постійні посилання в розмові з домочадцями на його мудрість і поінформованість із релігійними догмами. Любов і взаємоповага спостерігають діти й у відносинах батька й матері. Панотець Гервасій звертається до матері ласкавим словом – серце. Виховання дітей нічим не відрізняється від виховання в простих селянських сім’ях. Зав’язкою подальшого розвитку сюжету є оповідання про відвідування батьком Гервасієм польського пана Росолинского, що у спілкуванні з панотцем постійно переконував його, що все українське – це мужиче, низьке й некультурне. І, зрештою, переконав батька віддати старшеньку вчитися в польський пансіон

Серед молодшого покоління центральне місце займає образ сина Люборацких Антося, що є композиційним центром роману. Від природи Антось щирий, дотепний і сміливий. Він намагається протестувати проти схоластики, нелюдських знущань над бурсаками: за кожну провину били різками так, що іноді учні непритомніли. Але що могла зробити одна юна палка душа проти цілої системи з людиноненависницькими законами? Система знищила Антося. Його, одного із самих перспективних учнів, випускають із семінарії “без розряду” так ще й насильно женять на літній вужі дівці, а Галя, що любив Антось, не буде з ним. У розквіті сил, украй спустошений безнадегой і смутком, Антось умирає. “Не своєю смертю я вмираю: мене вбила семінарія й…”, – промовив він перш ніж зітхнути востаннє. Коли це все відбувалося, уже не було на миру батька Гервасія. Мати ледь зводила кінці з кінцями. Ніхто з дітей не порадував її старість, тільки неприємності й лихо. Гіркотою й болем сповнені думки матері, коли ще був живий Антось: “Господи, Господи! – думала мати,- попереучивали моїх дитинок на одну сторону: з тієї ляховка вийшла, і така, що з голими руками не підступай, а цей ченцем став”. Поженивши Орисю з попом Тимохой, мати думала зажити щасливо, при онуках. Але самодур зять знущається зі старої жінки, виганяє її з будинку й, зрештою, посиротив єдиного онука – маленького Фоню: убив його матір, свою дружину Орисю, коли вона один раз заступилася за парафіян. Всупереч окремим комічним епізодам, добуток сумне, сповнено трагізму. І кінцівка його теж трагічна: стара Люборацкая вмирає в дорозі, і її, що вірує людини, ховають неподалік від корчми, “і довго жиди лили помиї на її труну, а жиденок прибіжить, тупне, плюне й назад, аж поки й не заорали його”. Теклю – саму молоду Люборацкую, віддають у монастир. Лише Галя, що була улюблена Антося, живе щасливо, вийшовши заміж за підлого донощика Робусинского. Вона зневажила й любов’ю, і пам’яттю про Антосе. Використавши цитатний матеріал, учитель може запропонувати подумати старшокласникам над питанням:

– “И не гріх? – говорить панотець, звертаючись до Галі”. Що саме він має на увазі?

Роман “Люборацкие” А. Свидницкого становить неабиякий інтерес для сучасних юних читачів. Так давайте не погасимо тих вогнів, які вже спалахнули в схованках історії української літератури й на дорозі до її пізнанню

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Добуток по романі А. Свидницкого “Люборацкие”