До кожної ялинки – з повагою (твір-роздум дискусійного характеру)


Ми їхали трамваєм. Був кінець січня, новорічні свята лишилися позаду, але про них нагадували звалища ялинок, що виднілися де-не-де за вікнами. Зовсім недавно вони сяяли різнобарвними вогниками, дивували іграшками. Деякі ялинки повиносили з квартир із залишками серпантину, гірлянд. На ялинках, викинутих на звалища, прикраси виглядали безглуздо і жалюгідно.

– Чи треба було нищити стільки дерев заради короткочасного задоволення? – зауважив хтось із пасажирів.

– Традиції є традиції, – відгукнулася літня жінка, – та й дітлахам радість.

– Згоден, але питання в іншому, – приєднався до розмови бородань, – навіщо так зневажливо ставитися до дерева, яке несло радість у Новий рік і дітям, і дорослим. Викинули ялинки на звалища немов якийсь мотлох.

– А ось у деяких європейських країнах влаштовують свято, коли прибирають ялинки, – утрутився у дискусію юнак. їх урочисто вантажать на машину і вивозять за місто. Люди підкреслюють свою повагу до дерева, навіть зрубаного, дякують за свята. А без любові до природи не може бути любові до батьківщини. Про це ще школярем я читав у російського письменника Костянтина Паустовського.

У вагоні запала тиша. Пасажири обмірковували щойно почуте. За вікнами промайнуло чергове звалище ялинок!

Лист від ялинки

– Ходімо, листи почитаємо, – запропонував батько, коли ми увійшли в


ліс.
– А що за листи?
– Листи від ялинки, їх багато на снігу. І пише ці листи ялинка тільки взимку.
– Ось і ялинка. Однак ніяких листів навкруги, навіть слів на снігу немас. Ти все вигадав!
– Абетка у ялинки не проста, особлива. Бачиш, безліч голок на снігу? Що вони тобі нагадують!
– Букви, тире, коми!
– Так, з хвої можна викласти всю абетку. Я можу тобі прочитати перше послання
– І я можу! Ось буква А, а ось – Н! Легко уявити слово з цих літер.
– Ось про що мені розповіла ялинка. На ній нещодавно сиділи дві сороки і сварилися за сушеного жучка, якого одна з них знайшла.
– А мені ялинка розповіла про білку. Білка скаржилася дятлу на свого неслухняного синочка.
– Нумо, Олесю, залишимо й ми з голок-літер своє послання на снігу. Що напишемо?
– Порадимо сорокам не сваритися, а білченяті – слухатися батьків.
– Ще можемо написати побажання не ображати ялинку, оберігати красуню.
– Нас зрозуміють?
– Так.
Шишки під дубом

– Ти спостережливий, синку?
– Намагаюся, тато.
– Ми гуляємо з тобою майже дві години по лісу. Що незвичайного ти побачив?
– Купу соснових шишок на снігу під деякими дубами. Мені здається, шишкам місце під хвойними деревами. До чого тут дуби?
– Тут працював дятел. Для нього насіння з шишок – смачна поживна їжа.
– Але для чого саме до дуба летіти з цією шишкою? Може, простіше там, на ялинці, упоратися з нею?
– Справа у тому, що на дубах дятел влаштовує “майстерню” з обробки шишок. Знаходить на стовбурі дерева виїмку в корі й підходящу гілку. Приносить у дзьобі шишку, укріплює і міцними ударами починає її розбивати, дістаючи з-під луски насіння.
– А я бачив, як дятел перекидав шишку через голову.
– Це він робить, коли витягне з шишки все насіння, а потім летить за наступною шишкою.
– То ось чому під дубами наприкінці зими купи шишок! Тепер розповім хлопцям. А чому дятла вважають неспівочим птахом? Але ж який загадковий у нього дріб! Нібито він хоче привернути чиюсь увагу.
– Так, цим дріботінням навесні дятел приваблює подругу. Він влаштовується на гілці зручніше, завмирає, а потім швидко-швидко стукає по сухому дереву.
– Далеко котиться по лісу дріб!
– Ось і подруга прилетіла. Тільки не наближається. Сідає десь неподалік, зазирає у кожну щілинку, наче шукає щось, але сама пильно спостерігає за дятлом. Він бачить її і наважується нарешті підлетіти. Ось так і відбувається сватання.
Лісова хатинка
– Чи думав ти, Івасику-Телесику, що я, бабуся Яга, любитиму тебе, наче рідного сина?
– Пам’ятаю, як ти у піч хотіла мене посадити. Але я тебе перехитрив.
– Ось цим ти мені й сподобався. Люблю кмітливих.
– А мені шкода тебе, бабусю. Самотня, у лісі ані друзів, ані родичів. Та й старість не забезпечена.
– Чому? А Кощій? Невже не друг він мені?
– Чув, сироту пригрів Кощій, Хлопчика-Мізинчика.
– Так. Учора вони на килимі-самольоті над лісом пролітали.
– І далеко вони полетіли?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


До кожної ялинки – з повагою (твір-роздум дискусійного характеру)

Categories: Твори з української літератури

Links