До доброї криниці стежка втоптана


Кожен відкриває красу по-своєму. Я люблю спостерігати з дитинства за ме­теликами, що літають над квітами, за заходом сонця, мене зачаровує своїми ко­льорами веселка. А які неперевершені чарівні звуки можна почути серед при­роди: спів пташок, хор коників-стрибунців, дзюрчання струмка, шелест листя, порив вітру… Дивитися на природні пейзажі так приємно і очам, і серцю, бо на душі стає спокійно, радісно, хоча японці вважають, що важливіше вміти насо­лоджуватися красою соснової хвоїнки, ніж охоплювати поглядом цілий ліс.

Ось біжить стежина, куди вона приведе? І приводить вона мене до криниці. На перший погляд – така собі звичайна криниця, але вода в цій криниці незвичайна. Випиваєш її – і відчуваєш, як по тілу розтікається живлюща сила… Може, в цій криниці незвичайна вода? Напевно, тому так утоптана стежка саме до неї.

Таку криницю можна знайти не всюди в Україні, Південним районам здавна бракувало прісної води. Та нині не тільки на півдні такі проблеми. Дедалі частіше можна почути про забруднення колодязів. Осушення боліт на Поліссі зали­шило людей без питної води. А в нас у Харкові внаслідок зміни русла річок з’явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Нетеченська набережна вздовж неіснуючої річки.

Екологічна проблема дуже гостро постала в наш час. Це і руйнівні повені, і ни­щівні посухи.


Будуються електростанції, створюються штучні моря, які згодом перетворюються на болота. Висохло колись чудове Аральське море, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу. Вирубуються ліси – і земля перетворюється на пустелю. Використали на полях добрива та хімічні засоби для боротьби зі шкідниками – і потім все це з продуктами харчування потрапляє в наш організм, а що змилося дощами і потрапило в грунт, те потрапляє в підземні во­ди – і знову ж таки до нашого організму.

Не можна чекати милості від природи після того, що ми з нею зробили! Людський недогляд, безвідповідальність призвели до Чорнобильської катастрофи. Внаслідок аварії загинуло чимало людей, та й пізніше не менше ліквідаторів катастрофи померло від отриманої дози радіації. А скільки земельних угідь, отруєних, заражених радіацією, стали мертвою зоною? Радіаційний пил, рознесений вітром на сотні кілометрів, забруднив не лише Чорнобильську зону. І понесли наші ріки радіону­кліди в усі куточки України, потрапив радіаційний бруд чи не в кожну криницю…

Тепер людство скеровує величезні зусилля на запобігання екологічній ката­строфі. Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Природа велична у своїй красі, але вона безсила перед нами. Потрібно нарешті зрозуміти, що ми – частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну зем­лю, дбати про кожну криницю, про кожну травинку і комаху, поки вони не зни­кли з лиця землі. Зберегти землю для нащадків – обов’язок кожної людини.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


До доброї криниці стежка втоптана

Categories: Твори на вільні теми

Links