Для осмислення творчості О. Кобилянської

У “Долі чи волі” помічається значний ріст О. Кобилянської-пейзажиста. Пейзажі змальовані реалістично, подані вони вже не просто тлом (як це було в “Гортензі”), а підпорядковуються тим подіям, що розгортаються в тій чи іншій сцені, викликають певну настроєвість. Явища природи змальовуються персоніфіковано, за допомогою метафоризації, що будується на поверхових асоціаціях.

Питання людської свободи, мимохіть порушені в “Гортензі” й “Долі чи волі”, осмислюються в алегорично-символічній новелі “Привид” (1883)., Двоє людей – чоловік і жінка – ще зі світанку свого життя несуть на собі залізні кайдани, які наклала на них “груба ненависна сила”, щоб втягнути їх у світ духовного рабства. Але люди з цим не миряться. Довго блукали вони в “нічну пору”, доки натрапили на слід волі і нарешті знайшли її в образі незвичайної жінки. Очі в неї сіяли, наче зорі, але були наповнені сльо-%. зами, бо влада обставин і її закувала в кайдани.

Сюди воля привела своїх друзів – чоловіка и жінку, щоб показати, хто сковує людський розум.

Воля, як видно з новели, уявлялась тоді письменниці як свобода духовного розвитку людини. А цьому заважає церква, яка, прикриваючись “золотим хрестом”, творить ганебні дії: накладає на людей кайдани духовного рабства, творить “владу обставин”. Хочеш волі – борись проти “влади обставин”

і її творців. У кінці новели висловлюється певність, що люди поборють “владу обставин”, бо “перша рання зоря вже зійшла” і люди йдуть їй назустріч.

Новела “Привид” за способом зображення, як бачимо, цілком відмінна від попередніх повістей; вона свідчить про те, що її авторка, пробуючи свої сили в різних жанрах і стилях, наполегливо шукала свого шляху в літературі. До алегорично-символічних образів О. Кобилянська пізніше вдаватиметься часто.

На початку 80-х років значну допомогу подавав Ользі брат Максим, який вчився тоді в Чернівецькому університеті і найбільше з-поміж членів сім’ї цікавився творчою працею сестри. Максим надсилає їй теоретичні тд історико-літературні праці, окремі твори російської літератури: у 1883 році – збірку оповідань Тургенєва (в перекладі німецькою мовою) і радить їх читати, “як чудові твори” ‘, через три роки сестра Євгенія дарує Ользі “Щоденник зайвої людини” цього ж автора. На початку 80-х років у записних книжках Ольги з’являються записи українських і польських народних пісень, поодиноких віршів Шевченка, Грабовича, Лєрмонтова, Пушкіна, Тютчева, Кольцова. В домі Кобилянських завжди підтримувалися симпатії до Росії.

Велике значення для початкуючої письменниці мали її взаємини з С. Окуневською, а відтак і з її родичкою письменницею Н. Кобринською. Батько Софії був прогресивною людиною, а його дочка здобула вищу медичну освіту в Швейцарії і стала першою українкою-лікарем в Австро-Угорщині. В Окуневських була багата бібліотека. Приїхали вони до Кимпулунга в 1881 році. З цього часу перед О. Ко-билянською відкрився “інший світ”, і між дівчатами зав’язалися “гарні і приятельські відносини” (ІІІ, 570). Зумовлені вони літературними інтересами, що були властиві тоді обом дівчатам. О. Кобилянська згадувала: “Всім, що вона (Софія) знала, ділилась зі мною, чи це були події та настрої нашого суспільства, чи відомості з поля науки, штуки, літератури й соціології, як також і про духовне життя інших народів” (ІІІ, 570). Подрузі молода письменниця звіряє “свої таємниці”, те, що пише художні твори, просить Софію і Н. Кобринську висловитися про них. С. Окунев-ська була першим критиком буковинської письменниці. Ознайомившись з “Гортензою”, вона зразу ж помітила талант авторки і радила їй “багато читати, вчитися, а пізніше їздити і пізнавати людей, щоб не обмежитися на Кимпу-лунгу” ‘, пропонувала писати твори на матеріалі конкретних фактів життя, а не викладати “свої фантазії про життя і людей”. Такі ж поради давала їй і Н. Кобринська. Водно час С. Окуневська, як і Н. Кобринська, зміцнюючи почуття національної свідомості у Кобилянської, вимагала писати українською мовою. “Сподіваюся, що пані не захоче весь час писати по-німецьки. То був би грабунок додавати, де вже і так багато, а віднімати, де мало. Ти – українка, повинна, отже, й писати по-українськи. Не говори, що мови не знаєш. Ти розмовляєш добре, а читаючи більше українських книжок, навчишся краще” 2.

У середині 80-х років С. Окуневська жила у Львові. Вона особисто знала І. Франка, М. Павлика, радила О. Ко~ билянській прислухатися до їхнього голосу3. Зі Львова С. Окуневська інформує свою подругу про літературне життя Галичини, надсилає їй твори Т. Шевченка, І. Франка, М. Павлика, Н. Кобринської, періодичні видання Галичини, “Громаду” М. Драгоманова. Найбільше враження справляють тоді на Кобилянську вірші Т. Шевченка, які вона перекладає на німецьку мову 4, а також надрукована її “Громаді” (1881, № 1) стаття С. Подолинського “Гро-м. ідівство й теорія Дарвіна”, яку докладно конспектує. З цієї статті, котра викликала у свій час палкі дискусії у Львові ‘, О. Кобилянська вперше познайомилася з еволюційною теорією Дарвіна, її відношенням до суспільного розвитку, критикою соціал-дарвшізму, з викладом автором статті свого розуміння характеру людських взаємин при соціалізмі, де зникне класова боротьба, а її місце заступить боротьба “солідарних між собою”, “здружених в єдиний організм людей” проти сил природи. З цієї праці О. Кобилянська вперше довідалася про ідеї наукового соціалізму Маркса й Енгельса.

С. Окуневська і Н. Кобринська звертають увагу своєї подруги на філософську літературу. У 80-х роках О. Кобилянська читає природознавчі, філософські і соціологічні праці Ч. Дарвіна, Е. Геккеля, Г. Бокля “Історію цивілізації в Англії”, Л. Бюхнера “Силу і матерію”, Д. Локка, Г. Спенсера, Д. Дрепера “Історію боротьби між релігією і наукою” та “Історію духовного розвитку Європи”, Л. Фе-йєрбаха “Сутність християнства”, Жана Мельє, статті М. Драгоманова, що друкувалися в збірниках і журналах “Громада”; педагогічні праці Жана-Жака Руссо, Й. Песта-лоцці, докладно вивчає (конспектує) книгу Д. Ст. Міля “Неволя жінки”, Лекке “Становище жінки” та багато інших.

Під впливом творів українських демократичних письмен-і ників О. Кобилянська замислюється над своїми завданнями як письменниці, над своїм дальшим творчим шляхом. З цього погляду показовою є алегорична новела “Людина з народу” (1886), де авторка вже засвідчує не тільки свою повагу до народу, але й те, що хоче стати його співцем, бо саме серед простих людей вона знаходить “справжні скарби краси” – моральне благородство, глибоку людяність – і і чисту любов.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Для осмислення творчості О. Кобилянської