“Дивосвіт творчості Дмитра Павличка”

Фундаментом духовного життя кожного народу є його культура і насамперед – література. Якщо ми, сучасні громадяни незалежної України, не хочемо втратити духовність, а отже, й майбутнє, – цю спадщину треба берегти й вивчати. Тим більше, що дивосвіт цей – поруч з нами.

Ім’я Дмитра Павличка одразу спалахнуло яскравою зіркою в сузір’ї наших талантів. “Увійшов він у літературу – рвійно, стрімливо, немов весняний грім”, – зазначає відомий український письменник Роман Іваничук.

Талант Павличка виявив себе в багатьох царинах культури: прославлений поет, блискучий перекладач, публіцист, критик і літературознавець, державний діяч, вогненний трибун, чиє ораторське мистецтво захоплювало образністю вислову й невідпорною логікою у Верховній Раді України, на Софійському майдані Києва, на трибуні Народного Руху.

Дмитро Павличко – насамперед поет, але в часи творення нашої молодої держави він був у лавах завзятих її творців, людей, чий ентузіазм і горіння запалили мільйони українців.

Які ж чинники зумовили формування такої сильної, бурхливої, запальної особистості? Дмитро Павличко сам відповідає на це запитання заголовками своїх книжок і циклів. Передусім – це відчуття власного грунту й батьківського кореня (збірка “Моя земля”), любов до правди й ненависть до фальші (збірка “Любов і ненависть”), копітка наука вчителів і друзів (цикл “Учителям і друзям”), це, врешті, відчуття свого часу (цикл “Час”).

“Любов і ненависть” – перша поетична збірка Дмитра Павличка. Але це не тільки назва збірки. Ці антоніми постійно присутні в його творчості й житті.

Стоять вони у творчості поета, мов близнюки, немов двосічний меч.

Якщо любов – то до всієї планети, і зродилася вона з любові до отчого порогу. Через всю свою творчість проносить поет невиплакану тугу за матір’ю, і не раз обзивається вона синівським схлипом: “Матусенько, було на терня ногу вколю і плачу”, і не менш сильна любов до батька.

“Дивосвіт творчості Дмитра Павличка”