Диво-терем для бджіл (твір-опис процесів праці з власного досвіду)


-Бачив, Сашко, диво-тереми, в яких мешкають бджоли? – запитав мене якось мій дядько Василь. Він приїхав погостювати до нас з Писарівки, що знаходиться у Харківській області. З його розповідей я дізнався, що Село це з трьох боків оточують невеликі ставки, а з четвертого до нього впритул підступає старий хвойний ліс. Улітку золото пшеничних полів немов стискує ліс. Повітря тут духмяне, майже біля кожного будинку своя криниця з крижаною, якоюсь навіть хрусткою водою. На дахах хати – вигадливі коники, вікна, веранди і альтанки прикрашені дерев’яним мереживом місцевих умільців. Я подумки уявив собі найкрасивішу будівлю на сільській вулиці, де замість людей хазяйнують бджоли.

-Такого не може бути! – засміявся я у відповідь на слова дядька Василя.

-А ти не смійся, – сказав він. – Приїдеш до нас улітку на канікули, сам побачиш.

Улітку я приїхав у Писарівку. На вулицях будинки як будинки: добротні, затишні, доглянуті, є навіть кілька сучасних будинків.

-Де ж вони, диво-тереми з незвичайними мешканцями? – поцікавився я у дядька.

-Зараз все побачиш на власні очі.

Виявилося, що у казкові диво-тереми оселив бджіл сільський пасічник Михайло. Деякі виготовлені ним вулики являють собою зменшені копії найпримітивніших будівель старовинної Писарівки. Відтоді у бджіл з’явилося власне сільце.

-Бджоли у таких теремах дають мед як


у звичайних вуликах, – зазначив

Пасічник. – А людині – радість. Зараз я будую черговий вулик. Якщо бажаєш, можеш мені допомогти, а якщо ні – просто подивишся.

Майстерня виявилася невеличким будиночком на краю села.

-Вулики виробляють із сосни, смереки, липи, – розповідав пасічник. –

Вони мають бути сухими і утримувати тепло.

Михайло узяв дошку, поклав її на довгий стіл і почав неквапливо і впевнено позначати розміри олівцем. Стінки вулика повинні бути завтовшки сорок п’ять міліметрів, висота – чотириста п’ятдесят міліметрів. Після розмітки Михайло розпиляв дошку, одержав потрібні заготовки. Потім за допомогою рубанка й інших столярних інструментів спритно перетворив їх на деталі. Взяв іншу дошку. З неї виготовив дно, кришку, гніздові рамки. В одній з деталей він зробив пічку – отвір, через яке бджоли влітатимуть і вилітатимуть.

На цьому Михайло свою роботу припинив, тому що треба було йти на пасіку до бджіл. Наступного дня я знову був у майстерні Михайла і бачив, як із соснових деталей вмілі руки пасічника збирають вулик: швидко, натхненно, весело.

-Але чому не терем? – запитав я.

-Зараз на пасіці двісті вуликів, – відповів Михайло, – і немає потреби кожен перетворювати на дивину.

Осіння галявина. Післяполуденна Я зрозумів, що праця пасічника вже сама по собі дивовижна. Мабуть, пасічник і має бути таким, як Михайло: добрим, уважним, майстром до всього здатним, закоханим у красу.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Диво-терем для бджіл (твір-опис процесів праці з власного досвіду)

Categories: Нові твори

Links