Дівич-вечір

Дівич-вечір відбувався у п´ятницю перед весіллям і був своєрідним прощанням нареченої зі своїми подругами та дівочою громадою. У цей час здійснювались певні ритуали, пов´язані із культом Рослин та вірою в їх магічну дію. Найпоширенішими з них були заплітання вінка з калини, барвінку чи інших вічнозелених ритуальних рослин на голову нареченої та вінка на коровай (так зване вінкоплетення); виготовлення вінка чи букета для нареченого, виплітання ритуально-магічних віночків або букетиків із живих квітів та рослин для дружини і гостей. На

весіллі ці вінки та букети мали не лише символічне значення (вінок на голову – символ сонця, річного коловороту, дівочості), а й магічне (відганяти нечисту силу, злі чари) та утилітарне (за ними розрізнялись чини в обрядовій ієрархії та сімейний стан гостей – одруженим букет прикріпляли справа, неодруженим зліва). При виплітанні вінка для нареченої співали:

Захотіла Марися

Нещасливоє зілє

Калинового вінка,

Не поспіло на весілє,

І післала батенька

На той день, на неділю,

За море по калину;

Марией на віночок.

Батенько проїжджає,

Ой поспіла, поспіла,

Калина не процвітає:

Одна

квіточка не дозріла,

Ей, калино, калино,

Не дозріла в садочку,

Нещаслива годино!

То дозріє в віночку.

Або:

Вийтеся віночки скорій,

Горі, сонечко, горі,

Бо вже білій зорі.

Вийтеся віночки скорій,

Подай-ка, мамко, йголку

Плетем віночок з зеленого барвіночку

Та ниточку тонку.

Молодятам на головочку.

Тут теж часто співали пісні від імені нареченої, яка, як правило, при виконанні цього обряду була присутня:

Ходит Марисейка попід садойку,

Ой вінку, вінку, зелений барвінку,

Склонила головойку;

Наробив єсь ми жалю;

Ріже барвінок собі на вінок,

Ой юж я ся со своїм батейком

На свою головойку:

Навіки розлучаю.

У цих піснях частий мотив прощання, жаль через розлуку дівчат зі своєю подругою: “Ой ішли ми лугами, калину ламали, Вже ж тобі, Меланю, не ходити з нами”.

У час дівич-вечора дорослі парубки з боку нареченої вирушали на конях з музиками до двору нареченого на оглядини (чи готова родина молодого до весілля). Вони везли на деревці сорочку, пошиту і вишиту нареченою, яку мав молодий викупити, і в якій ішов до шлюбу. Зберігся ряд обрядових пісень, якими випроваджали “посланців” нареченої:

Марисиних три брати

Оглядати сьвітлойку.

По стаєнойці ходят,

Сьвітлойку оглядати,

Коничейки сідлают,

Где мают Марисю дати,

Десь їхатойки мают:

Чи добрії там люди,

В далеку сторонойку

Чи добре єй там буде.

“Посланці” звертаються до нареченої:

Марисю, Марисейко!

Місяцю, місяченьку!

Гдеш ти нас висилаєш,

Сьвіти нам в дорожейку,

В далеку дорожейку,

Жеби ми не зблудили,

В невидимую ночейку?

Кошулі не згубили.

Їм на дорогу співають у відповідь:

Післанці, післанчикі,

Кошулейку віддайте,

Не бавте же ся довго…

Назад ся повертайте.

У давнину існувала традиція, що в час дівич-вечора, у домі нареченої молодий святкував прощання з побратимами, своєю парубоцькою громадою. Інколи не бояри нареченої везли сорочку до двору молодого, а, навпаки, – наречений після прощального вечора з друзями брав своїх найближчих побратимів (дружбів), і їхав до дому молодої викупляти її віночок, свій букет чи віночок та сорочку. Його проводи теж супроводжувались піснями:

Бояри молодиї, учиніт волю мою,

Та ходіт со мною до тестенька на двір,

До Марисеньки за стіл.

Там ми Марисенонька мила,

Бо ми сорочку вшила.

В обрядах приготування до весілля існують певні розбіжності на різних територіях. Так, у деяких регіонах прикрашання весільного деревця відбувається теж у дівич-вечір.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Дівич-вечір