Дитяча проза Олександра Невєрова


Одним Із зачинателів російської літератури, і зокрема літератури дитячій, був А. Невєров (псевдонім Олександра Сергійовича Скобелєва, 1886-1923). Цикл його коротких оповідань був оформлений в 1923 році; друкувалися вони в журналах “Селянка” і “Робітниця”. Розробляючи Теми, необхідні для нової літератури, Невєров продовжував традиції кращих добутків класики

В оповіданні “Санька Хоробрий” (уперше надрукований у журналі “Робітниця”, 1923) Мова йде про два хлопчиків, які відправилися в ліс. Санька расхвастался, що не боїться вовків (“не маленький”), але коли Сережка жартуючи крикнув: “Вовк!” – Санька так і присів зі стогоном: “Мама!” Уміла відточена композиція, живий діалог, що розкриває характери хлопчиків, створили передумови довгого життя оповідання. Чи не першим А. Невєров почав розробку ленінської теми в літературі. В 1921-1922 роках письменник зробив двомісячну поїздку в Ташкент за хлібом, щоб забезпечити сім’ю. Під час цієї довгої поїздки довелося А. Невєрову спостерігати важкі картини голоду, багато чого пережити самому. Результатом поїздки за хлібом з’явилися добутки так званого “голодного циклу”, і серед них повість “Ташкент-місто хлібний” (1923).

Головним героєм її є підліток Ведмедик Додонов, У сім’ї крім нього двоє молодших братів і мати. Брати – “маленький народ, никудишний”.


Матері важко однієї звістки господарство, вона часто хворіє. І “самим надійним” людиною в сім’ї виявився Ведмедик: йому довелося відправитися за хлібом у далекі, богатие, по слухах, місця. Разом з ним поїхала Сережка Карпухин, що був роком моложе. Здавалося б, перед читачем традиційна пара дітей, з яких один старше, винахідливіше, досвідченіше, а іншої моложе, слабкіше, безпомічніше, як було в книгах Ф. Гернет, Л. Чарской і ін. У повісті все виявляється більше глибокої, життєвої й серйозним: немає дріб’язкової опіки, обоє хлопчика вчаться чомусь друг у друга, навіть тоді, коли Ведмедик ділиться хлібом з товаришем або коли перевіряє його витривалість, запитуючи, скільки днів Сережа може “протерпеть” без їжі й без води. Ведмедик не няньчиться зі своїм другом, хоча починає почувати відповідальність за нього, не сюсюкає з ним, він просто й суворо говорить, що витримає без води не один день, як Сережа, а “день так ще полудня”.

У повісті показані труднощі, які Ведмедикові довелося перебороти в пошуках хлібних місць: Сережа занедужав тифом і вмер у лікарні; Ведмедик залишився зовсім один серед незнайомих людей; украли його мішок, він відстав від поїзда. Однак опис труднощів не придушує основного настроя цієї дивної, “сонячної” за задумом автора книги. У повісті показані непохитність і оптимізм героїв у прагненні на щастя, до світлого життя. Перемагають дитинство, хлоп’яча віра в “дивовижних людей”, які, виявляється, є насправді. Перемогла доброта людська, що пустила коріння в що озлобилося було серце хлопчика, що викликала відповідне почуття доброти, прагнення поділитися всім, що є. Машиністові “товаришеві Кондратьеву”, що віддав йому свій хліб, дарує Ведмедик ретельно збережений “великий сільський ножик з дірочкою на рукоятці”.

Мати дочекалася свого старшого сина, а братишки вмерли, господарство зруйноване, але Ведмедик загартувався в труднощах боротьби за хліб, він вірить у свою здатність створити нове життя. “Добре, тужити тепер нема чого, буду заново заводитися”.

А. Караваева в статті, присвяченої Невєрову, писала: “Образ Ведмедика Додонова давним-давно став хрестоматійним у найкращому значенні цього слова. Знову ж не було в літературі початку 20-х років таких нещадно правдивих і разом з тим таких оптимістично спрямованих картин і характерів, які створив у цій повісті Невєров…”‘.

Одним із зачинателів російської літератури є й інший популярний у ті роки письменник – Сергій Тимофійович Григор’єв. Широко відомі такі його добутки, як оповідання “Червоний бакен” і повести “З мішком за смертю”, “Таємниця Ані Гай”. С. Т. Григор’єв в оповіданні “Червоний бакен” зображує нелегке життя підлітка Максима. Батьки його пішли з обжитих земель за Волгу, мріючи добратися до “вільних місць”, де немає війни. Але по дорозі вони занедужали, умерли, і залишився Максим один. ,

Хлопчик чуйний і добрий серцем. Як з дитинством, прощається він з волами, єдиним, що залишилося від рідного будинку, і почуває себе зовсім самотнім, ідучи в невідоме, у доросле життя. Але він знайшов теперішніх друзів, ставши мастильником на пароплаві “Єрмак”. Тут Максим розуміє, що його робота необхідна, що він стає своїм, що товаришем його називають всерйоз. Хлопчик запобіг аварії, що підготував дезертир Олексій, тікаючи з пароплава. У хлопчика не вистачило сил відкрити клапани самому, але він розбудив товаришів, а коли почався обстріл пароплава, замінив пораненого кермового діда Пара-міна: “Тоді Максим, не думаючи про кулі, завис всією вагою тіла на колесі, став на нього ногами й, переступаючи зі спиці на спицю, повільно скачував кермо праворуч”2.

Так показує С. Григор’єв героїзм і мужність хлопчика, поневоле оказавшегося утягненим у боротьбу дорослих людей і що зумів знайти своє місце серед них, стати їхнім товаришем і помічником. Письменник вертається до свого героя й пізніше, розповідаючи про нього в “Таємниці Ані Гай”, що з’явився продовженням повісті “З мішком за смертю”.

Повести С. Григор’єва, написані в 20-і роки, розповідають про нелегке дитинство, про раннє змужніння підлітків. Письменник по^-особливому розвиває пригодницькі мотиви, з’єднуючи їх із соціально-побутовою спрямованістю оповідання. Тому добутку, створені С. Григор’євим, об’єктивно протидіяли так званій літературі “дитячого авангардизму”, початої П. Бляхиним, продовженої Остроумовим Л. Е, (“Макар-слідопит”, 1925), С. А. Ауслендером (“Дні бойові”) і ін. Письменник пішов по іншому шляху, що наблизив його до горьковской традиції зображення дитинства



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Дитяча проза Олександра Невєрова

Categories: Нові твори

Links