Дід, що воював
Війна – варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це освячений борг, коли захищають батьківщину. Гі де Мопассан Мабуть, самим ненависним людям словом є слово ” Війна “. Війна означає страждання людей, загибель солдатів і мирних жителів, руйнування. Вона несе життя тисяч і мільйонів людей
Найстрашніша війна, коснувшаяся нашої батьківщини, це Велика Вітчизняна. Вона не так далека від нас, як здається – її горе торкнулося наших родин, її битви – наших дідів і прадідів. У наш час ветеранів Великої Вітчизняної війни стає з
Але ж ці люди несуть у собі пам’ять про бої, про перемоги й поразки. І, поки є час, варто звернутися до них із проханням повідати нам про ті страшні роки, коли врятувати могло тільки єдність. Часом навіть не знаєш, що один з таких людей живе поруч, а коли раптом довідаєшся, з’являється багато питань, пов’язаних з його життям у часи тяжкої боротьби за Батьківщину, за родину, за мир. Для мене такою людиною є мій дідусь
В 1943 році сімнадцятилітнім юнаком він, як і тисячі молодих людей, потрапив на фронт. Це був переломний рік у Великій Вітчизняній війні. Після Сталінградської
Однак для одержания повної перемоги було потрібно ще багато зусиль. Мій дід брав участь у звільненні міст і сіл України й Білорусії. У міру просування на захід усе більше страшні картини з’являлися перед ним. Фашисти не щадили ні радянських людей, ні росіянку землю. На звільнені від загарбників територіях були зруйновані міста, розорені й спалені села й села. Особливо сильно постраждала Білоруська земля, де народ переніс величезні втрати
Смерть, голод, розруха – от усе, що стало погляду, що збереглося чорною плямою в пам’яті. Армія не зупинялася і йшла усе далі. Звільнення Білорусії мало велике значення для радянських військ
Це був один з найважливіших ударів по ворогу, що дозволив Червоної армії вийти до границі Радянського союзу. Уже на підступах до прикордонних територій підрозділ, де служив мій дід, потрапило під обстріл фашистських військ. Недовгий бій окончился повною поразкою ворога. Незважаючи на це на нашій стороні було багато поранених, серед яких виявився й мій дідусь
Він був негайно відправлений у медсанбат, а звідти в госпіталь. Після довгого лікування лікарі винесли вирок – на фронт вертатися не можна. Дотепер пам’ятає дід слова доктори Степаненко: “Ну нічого, товариш Ямалиев, і в тилу гарну службу Батьківщині послужити можна”.
Після медкомісії дідусь був відправлений у рідні Бавлы, до родичів. Все життя шкодував він, що так і не дійшов до Берліна. Війна залишила свій відбиток на рідному для мене людині. Його молодший брат розповідає, як змінився характер діда, манера його поводження, звички, про те, що він став замкнутим, мовчазним. Про Велику Вітчизняну війну дідусь говорить рідко й неохоче, ніколи не згадує деталі
Причиною цьому, безумовно, є біль, викликана спогадами про побачений у часи війни. Недавно, перебираючи старі папери діда, бабуся знайшла вірш, написаний їм на війні. Там, де колись цвіли квіти – Гусениць тільки тепер сліди, Там, де колись росли лісу, Залишилася як тільки одна порожнеча, А там, де люди жили колись, Залишилися тепер лише попіл так сажа… Коли ж закінчиться ця війна? Розруха зникне із земель коли?
Птаха тоді високо запечуть, Люди житла свої повернуть, Знову зацвітуть на полях квіти, Друг мій, назад не повернешся лише ти. Дідусь розповів, що через два місяці, після того, як він потрапив на фронт, він довідався, що його кращий друг загинув, і останній рядок присвячений саме йому. Життя багатьох людей віднесли чотири страшних роки Великої Вітчизняної війни. Ті ж, хто залишився живий, гідні слави й поваги. Ми повинні їх берегти й дякувати за те, що зараз вільно. Не варто забувати про подвиги, на яких ішли радянські люди для порятунку землі, по якій ми зараз ходимо
Ми не повинні забувати про роки Великої Вітчизняної війни. Наш обов’язок – піклуватися про ветеранів, боровшихся за нашу Батьківщину. Автор твору: Неллі [email protected] ru
(2 votes, average: 4.50 out of 5)