Діалог “Прощання”

“Прощання” звичайно пов’язують з “Блакитною трояндою”. Підстава – нещасливе кохання. До того ж, діалог написано прозою. Такі зіставлення можна продовжити: характер дівчини споріднений з характером Гощинської; вона не може задовольнитися тим, що має, і весь час допитується – що станеться з її почуттями далі; дівчина переконана, що її коханню не судився довгий вік. А втім, героїню цього діалога можна порівнювати з багатьма персонажами драматичних творів Лесі Українки – між ними знайдеться не одна спільна риса.

Діалог “Прощання” написаний прозою, а говорить більше, ніж якийсь поетичний твір. Кілька сторінок розкривають трагедію дівчини. Кожна репліка, кожне слово поширюють наше розуміння складного характеру героїні.

Стисла ремарка відразу вводить в драматичний конфлікт. Місце дії: “В хаті молодого хлопця”. Стосунок дівчини до хлопця: “Дівчина в гостях, його мила, не кохана, не заручена,- мила”. Інтер’єр зведено до портрета: “На столі великий портрет, прикрашений квітками, портрет гарної молодої дівчини, не тої, що в гостях”. Про дівчину, що на портреті, сказано: гарна, молода. Про присутню дівчину цього не говориться. Слово “молодий” вжито також щодо хлопця. Отже, маємо вікову характеристику персонажів, підкреслено вроду відсутньої дівчини. Про вік і вроду дівчини-гості не говориться нічого.

Але не сказано й протилежного, це треба розуміти з контексту. Так уже в ремарці виявляються особливості стильових засобів драматурга – лаконічність, недомовленість, широке поле для підтексту. Коротенька характеристика портрета в ремарці вказує на те, що цей портрет у драматичному творі гратиме, що навколо нього заснований конфлікт. Нарешті два слова: “Ніжна сцена” запевняють нас, що дівчина і хлопець дійсно люблять одне одного.

До чого ж портрет на столі? А він заронив уже смуток в душу дівчини, і хлопець, відчувши це, дошукується причини такого настрою. Коротенькі запитання дівчини, її спокійні відповіді говорять про те, що це не перша розмова про долю їх кохання. Дівчина не хоче миритися з байдужістю хлопця до неї, вона прагне його кохання, але не може не бачити справжнього стану речей. Одна з наступних реплік вказує на деякі побоювання дівчини за свого милого; він значно молодший за неї і старший за дівчину на портреті, він мало жив і ще менше пережив.

Тільки-но дівчина сказала коханому, що вірить його почуттю, як приносять лист. Пауза, під час якої хлопець читає його, приводить до неминучої розмови про портрет. Вся ця розмова, де більше односкладових відповідей: “Тут”, “Ні”, “Так”, переконує, що хлопець ще не розуміє свого нового почуття, воно тільки починає зароджуватися у нього. Лист – від дівчини, що на портреті. Згадка про цю дівчину дедалі більше опановує хлопця, тому на короткі запитання дівчини-гості він не просто відповідає, а розповідає цілі епізоди з їх спільного дитинства. Не розуміючи, що його спогади є вже початком нового кохання

На перший погляд здається, що в “Прощанні” широко запої ований лише один прийом – короткі репліки-запитання, які часто заступають відповіді, прийом недомовленості, коли саме її я недомовленість дозволяє сказати більше, ніж якби висловлено було все до кінця. Насправді мистецькі засоби “Прощання” шачно різноманітніші. Тут і застосування побічних запитань для характеристики психологічного стану людини, і вказівка на деталь, що ховає за собою велике почуття або гірку правду. Запитання-відповідь дівчини, яка говорить, що хлопець ніколи не виставляє її портрета на стіл, промовляє більше, ніж коли б дівчина сказала, що він ховається з їх взаємним коханням.

У творі, крім наявних на сцені хлопця й дівчини, постійно діє третя особа – “Дівчина, що на портреті”. Вона навіть втру-чаеться в діалог – через лист, портрет, спогади, тобто діє активно. Ми знаємо про її вдачу, про її життя, про її зовнішність не менше, а може й більше, ніж знаємо про хлопця й дівчину, що розмовляють у кімнаті. І безперечно, що третя дійова особа тут пе “символ” і не “загадковість”, а цілком відчутна і жива людина.

Тричі повторена думка про товаришку дитячих років милого: “Вона цікава дівчина?”, “І гарна до того!”, “Вона дуже гарна…” – викликає запитання: “Вона багато молодша від тебе?”, що переходить у порівняння різниці віку між хлопцем і обома дівчатами: він молодший на п’ять років від співрозмовниці і старший на таку ж кількість років від дівчини на портреті. Цим вже сказано все настільки, що про зміст висловленого здогадується навіть хлопець. Його запитання “Чого ти се сказала?” зайве, і дівчина, природно, відповідає на нього іншим запитанням.

Іноді дівчина відверто говорить про своє безпорадне становище: “О, я часом буваю дуже безпорадна, зовсім безпорадна. Мені тоді здається, що нема нікого в цілім світі, хто б порятував мене”. І хоч це сказано взагалі, проте зрозуміло, що в такому стані дівчина перебуває саме тепер, в цю хвилину, коли бачить, що їх коханню надходить край.

Одне запитання хлопця: “Скажи… ти… ти раніш знала кохання?” не тільки підкреслює пережите дівчиною, її старшість за хлопця, але й незнання, нерозуміння хлопцем своєї дівчини, зрештою його недовіру до неї.

Дівчині боляче слухати хлопцеву розповідь про товаришку його дитинства. І коли він пропонує закінчити ущипливу розмову так, як колись її закінчила дівчина у вінку, підійшовши до нього із словами “Мир миром…” і поцілувавши його,- ситуація не може повторитись. Тоді це був знак замирення, тепер – ознака безповоротної розлуки.

Особливого підтексту набуває уривок наприкінці твору. В ньому за звичайною мовою – дівчині час іти додому – криється незмірно глибший, драматичніший зміст:

Дівчина. Але мені вже додому пора.

Хлопець. Чого так раптом?

Дівчина. Раптом чи поволі, а треба ж колись іти.

Хлопець. Чого так драматично: “Треба ж колись іти…”

Дівчина. Бо – треба… Ну, бувай здоров.

Раптом чи поволі, рано чи пізно, а дівчині треба йти, іти назавжди, розірвати все, що єднає її з хлопцем. Вона це зрозуміла остаточно. Дальший обмін репліками,- незрівнянна школа точності вислову, неповторності вжитого слова.

Дівчина. …Бувай здоров.

Хлопець. Чом не “до побачення”?

Дівчина. То по-чужому, а так більше по-народному виходить, отже, і в пісні: “Бувай здоров, несуджений друже…”

Хлопець. До чого се?

Дівчина. Ах, ти все сьогодні до чого та до чого! Ні до чого – просто – бувай здоров.

Хлопець. Ні, до побачення.

І далі, вже виходячи, дівчина кидає промовисте “Прощай!”. У відмінності між “до побачення” і “бувай здоров” та “прощай” Леся Українка розкрила безповоротність рішення дівчини, що не може своєю любов’ю заступити нового кохання хлопця, свого несудженого друга.

Повторюваність окремих слів і виразів у діалозі А. Гозен-пуд вважає одною з ознак наслідування поетесою Метерлінка. Ось останні слова дівчини, її відповідь на чергове намагання хлопця вмовити її, “що нам краще заручитись”:

Дівчина. Ні, ні, ні, ти про се не говори, не говори, я не хочу. Не треба, не треба, не треба. (Раптові жести. В дверях). Прощай!

І тоді вона рішуче, навіть зі страхом їм рід чимось справді жахливим нагромаджує свої заперечення. І її – ц змозі далі стримувати свої почуття, свій біль, вона хутко йде. Ще в середині розмови дівчина сказала, що коли побачить, що їй час піти, поступитися місцем, вона зробить це тихо й непомітно. Ніби нічого не сказавши, хлопець розповів їй про себе Хуже багато. Його думки – виключно з товаришкою дитинства, і. і нею – молодість і краса. Дівчині-гості пора іти. І хіба це може зватися метерлінківською невизначеністю й егоїстичним самозаглибленням?

Дівчина залишається гідною свого великого почуття. Це їй идається, хай навіть цими спазматичними одно – двоскладовими повторюваними словами, але вдається. Вона йде назавжди. Хоч перед цим дівчина погоджувалася на те, що хлопець завтра при-Йде до неї, ми розуміємо, що вони більше не зустрінуться.

Коли вірити припущенню, що “Прощання” написано в 1896 році (дати в автографі нема), в один рік з “Блакитною трояндою”, можна тільки дивуватися, як незрівнянно зросла драматургічна майстерність Лесі Українки, досконалість розкриття психологічного стану людини.

“Прощання” – другий і разом з тим останній закінчений драматичний твір Лесі Українки, писаний прозою.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Діалог “Прощання”