Давня українська література (XIV – XVIII ст.)

ІІ. Старе українське письменство

Давня українська література (XIV – XVIII ст.)

Література XIV – XV ст.

Період переписування давніх творів та укладання книг-зводів (“Літопис руський”, “Києво-Печерський патерик”, “Литовський літопис”, “Короткий київський літопис”, “Хождєнія Данила Паломника” тощо).

Оригінальна література: послання, повчання митрополита Фотія, Григорія Цяблака, Перекладна література з грецької, сербської, болгарської мов, наприклад, сербська повість “Александрія”.

Період кінця

XV – початку XVII ст. вважається Першим українським Відродженням. Особливістю українського Ренесансу є те, що він мав значно більше поширення у суспільно – культурному житті, ніж у мистецтві, літературі.

Це період організації церковно-освітніх товариств (братств), шкіл з викладанням староукраїнською мовою.

Розпочалося книгодрукування (церковнослов’янською, а згодом і українською мовами). Створюються і рукописні книги (Пересопницьке Євангеліє). Розвивається мовознавство (перший буквар староукраїнської мови Лаврентія Зизанія, “Граматика словенська “Мелетія Смотрицького, “Лексикон…

Памва Беренди” тощо).

У зв’язку зі створенням так званої уніатської (греко-католицької) церкви особливого значення набула полемічна література. Полеміка (від. грец. “войовничий, ворожий”) гостра суперечка під час обговорення, з’ясування яких-небудь проблем, питань.

Полемічна література кінця XVI початку XVII ст. являла собою публіцистичну дискусію між прихильниками й противниками унії.

– Іван Вишенський “Послання до єпископів”;

– Петро Скарга “Про єдність церкви Божої”;

– Герасим Смотрицький “Ключ царства небесного” (1587);

– Василь Острозький (Суразький) “Книжиця” (1588);

– Стефан Зизаній “Казання св. Кирила…” (1596);

– Христофор Філарет “Апокрисис” (1598);

– Захарій Копистецький “Палінодія, або Книга оборони” (1622) та інші.

Українське бароко виникає на межі XVI XVII ст. (породжене кризою Відродження) і розвивається протягом двох віків.

Бароко (від італ. “химерний, вибагливий”) стиль в архітектурі й мистецтві, для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність; метою є справити сильне враження, викликати зворушення, хвилювання.

Характерні риси українського бароко:

– духовні (релігійні) складники переважають над світськими;

– широко задіюються антично-міфологічні образи: релігійна лірика перебуває під охороною давньогрецьких муз, Пресвята Діва часом ототожнюється з Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна тощо;

– співіснують два гатунки стилю: “високе” бароко (“серйозне”, пов’язане з книжною традицією) і “низове” (жартівливо-бурлескне, пов’язане з народною стихією творчість мандрівних дяків, інтермедії, вертепи).

Жанри українського бароко:

– полемічна література (твори І. Вишенського);

– “низькі” комедійно-гумористичні жанри (шкільна драма, різдвяні й великодні вірші-травестії);

– “середні”, “вищі” жанри (риторична проза К. Острозького, М. Смотрицького);

– епіграматична поезія (Л. Баранович, К. Зіновіїв, І. Величковський); ораторська проза (проповіді І, Галятовського, Д. Туптала, С. Дворського);

– емблематична література, (що характеризується унаочненням абстрактних понять та ідей) (творчість Г. Сковороди);

– історико-мемуарна проза (“Історія Русів”, “Літопис” Самійла Величка); пісенно-інтимна лірика (панегірики, світська лірика: елегії, пісні).

Панегірик (від гр. “похвальне слово на урочистих народних зборах”) – жанр ораторської і поетичної творчості, своєрідний гімн на честь певної особи.

Епіграма (від гр. “напис”) – коротенький злободенний сатиричний вірш, спрямований проти якоїсь особи чи негативного суспільного явища.

Визначні представники українського бароко:

Іван Вишенський письменник-полеміст, автор трактатів, і послань; представники проповідницької прози Мелетій Смотрицький, Іоанникій Галятович, Лазар Баранович. Дмитро Тугітало та ін.;(Григорій Сковорода – філософ, поет, просвітитель, музикант.)

Проза

Мелетій Смотрицький (син Герасима Смотрицького)

Творча спадщина: “Граматика словенська”, “Тренос, або Плач єдиної святої Вселенської апостольської східної церкви” (дід псевдонімом Теофіл Ортолог).

Ідея твору: українець буде щасливим, якщо житиме за Божими заповідями, буде вірним рідному краєві.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Давня українська література (XIV – XVIII ст.)