На краю села, у околиці стояв самотній похилий домишко. Жили там чоловік і дружина зі своєю єдиною дочкою, а кликали її Грете. Жили вони у великій бідності, хоч і трудилися з ранку до вечора.
Грете була дівчиною роботящої й гарної. Одне недобре: не вміла вона тримати мову за зубами. Бовтала без угаву, що треба й що не треба. Та й то сказати: у батька її з матір'ю теж мова без костей був.
У тій же селі була багата садиба, і жив у ній молодий гарний хлопець Ханс. Батько його вмер і відмовив усе своє добро синові. Жив Ханс із матір'ю; бабуся домовничала, а Ханс усю чоловічу роботу у садибі справляв. Ішов Хансу двадцятий рік, і нареченого багатше його у всьому приході не було. А вуж пригожий був Ханс! Перший на всю округу красень!
Та немудро, що дівчини по ньому сохнули. Грете, бувало, теж на нього заглядалася.
Якось ранком, тільки розвидніло, приходить Ханс на куховарню, де куховарила Грете, і говорить:
- Послухай-но, голубонька Грете! Дівчина ти скромна, добра й дуже мені по душі довелася. Надумав я побрати тебе у дружин. Тільки дивися, до пори до часу нікому про те не кажи.
Боявся Ханс: не провідала б матір раніше строку, що за| думав він сватати дівчину з бідних. Хотілося їй невістку побогаче так познатнее. Ось і просив Ханс, щоб Грете помовчала.
- Спасибі тобі, - відповідає Грете, - вуж я-те не проговорюся.
Пішов він, а Грете знову узялася за готування - молочний кисіль до сніданку готовила. Засипала вона у горщик при-горшню-іншу борошна, розвела молоком... Куховарить Грете, а у самої тільки Ханс на розумі. Ось і всипала вона ненавмисно золу у кисіль замість цукру. Помішує Грете кисіль уполовником, а сама від щастя начебто сонечко сіяє.
Мати чекала-чекала сніданку, не дочекалася й пішла по-дивитися, чого це дочка так на кухні забарилася. Увійшла вона у кухню, побачила дочкину готування так як закричить:
- Ти що це, Грете, робиш? Для чого золу у кисіль сиплеш?
- Ох, матінка, - відповідає Грете, - я від радості себе не пам'ятаю.
- Чому ж ти так обрадувалася? - запитує мати.
- Був отут Ханс, сказав, що побере мене у дружин, так тільки з угодою, мовчати про те до пори до часу.
- Ну, уже ми-те не проговоримося, - говорить мати. - Ось щастя привалило!
Стала вона сама кисіль уполовником заважати й зовсім горщик перекинула.
Та батько чекав-чекав сніданку, не дочекався й пішов подивитися, чого це дочка з матір'ю на кухні забарилися. Входить він у кухню й бачить: горщик перекинуть, а кисіль увесь по столу розлився.
- Що це ви отут наготували? - запитує хазяїн.
- Ох, панотець, ми від радості себе не пам'ятаємо! - у один голос відповідають мати з дочкою.
- Чому ж ви так обрадувалися? - запитує батько.
- Був отут Ханс, сказав, що побере Грете у дружин, так тільки з угодою: мовчати про те до пори до часу.
- Ну, за цим справа не стане! - говорить хазяїн.
З радощів він і про сніданок забув. Вийшов у двір і давай коней своїх задом наперед у віз впрягати. А повз саме Ханс проходив. Побачив він, що хазяїн виробляє, і дивує:
- Ти навіщо коней мордою до воза ставиш?
- Ох, Ханс, - відповідає батько, - я від радості себе не пам'ятаю.
- Чому ж ти зрадів? - запитує Ханс.
- Як чому? Ти адже сказав, що прагнеш побрати нашу доч-ку у дружин? - здивувався й хазяїн.
Розлютився отут Ханс і говорить:
- Так, праг, а тепер свої слова назад беру. Не зуміла вона тримати мову за зубами, нехай на себе нарікає.
Пішов Ханс своєї дорогою, а Грете ні із чим залишилася.
З тієї пори Ханс до неї й носу не показував.
Та ось дійшов одного разу до Грете слух, начебто посватався Ханс до дочки багатого хуторянина й у неділю буде оглашенье у церкві. У неділю Грете говорить матері.
- Сходжу-но я нині у церкву, перекинуся слівцем з моїм нареченим.
Увійшов Ханс зі своєю нареченою у церкву, а Грете улучила час, відкликала його убік і шепотить:
- Хоч і покинув ти мене, а я тебе із серця не викинула.
Бачить наречена, що якась дівчина з її нареченим шепотиться, і ну Ханса випитувати:
- Хто так що? Та чого це вона тобі на вухо шепотіла?
- Так одна отут, - відповідає Ханс, - обіцявся я побрати її у дружин, коли вона про те до пори до часу не проговориться, а вона не зуміла тримати мову за зубами.
- чи Чувана справа? - посміхнулася наречена.- Не-Уже-Те вона помовчати не зуміла! Хто її за мову тяг? Я сімох наречених обдурила й ніколи ні однієї живій душі ні єдиним словом про це не згадала. Ось тільки зараз ненароком з мови злетіло.
Як почув такі слова Ханс, як пуститься бігти! Тільки наречена його й бачила.
Розсудив потім Ханс: " Усе-таки Грете - дівчина скромна й роботяща".
Одружилися Ханс із Грете й жили довго й щасливо.
Та тепер ще живуть, коли не вмерли.