Чому герої М. В. Гоголя здаються нам “знайомими незнайомцями”?

Безсумнівно, що сміх Гоголя зародився задовго до Гоголя: у комедії Фонвізіна, у байках Крилова, в епіграмах Пушкіна, у представниках фамусовского суспільства в Грибоєдова. Над чим же сміявся Гоголь? Він сміявся не над монархією, не над церквою й навіть не над кріпосним правом. Гоголь глузував з людської бездуховності, над щиросердечною омертвілістю, над безглуздістю й дурістю людей, що позбавили себе духовних інтересів, цінностей і ідеалів. Ми знаємо, що у творах Гоголя немає позитивних героїв. Письменник щиро прагнув створити таких персонажів,

але в нього нічого не вийшло

Для Гоголя найважливішим було нещадне викриття вульгарності російського життя. “Зобрази я картинних нелюдів, мені б простили, але вульгарності мені не простили. Російської людини злякала його незначність” писав Гоголь. Пройшло багато років після смерті Гоголя, але ім’я цього чудового письменника пам’ятають і знають усе. Чому? Так тому, що герої його добутків існують і в наші часи. Не вивелися до кінця Чичикови, Манилови, Коробочки, Ноздреви, Хлестакови. Але все-таки їх стало менше.

Герої поеми “Мертві душі”, створеної під безпосереднім впливом Пушкіна,

воістину здаються нам “знайомими незнайомцями”. Портретну галерею цього добутку відкриває Манилов. Він по натурі ввічливий, добрий, увічливий, але все це прийняло в нього смішні, виродливі форми. Він нікому й нічим не доставив користі. Ні великих, ні малих справ від Ваби-лову і йому подібних чекати не можна. Гоголь викрив явище маніловщини, що характеризує чиновництво Росії. Слова “маніловщина” стало загальним. Манилов страшний Гоголеві. Поки цей поміщик благоденствує й мріє, його маєток руйнується, селяни розучилися трудитися вони пиячать, разгильдяйничают.

Борг поміщика організувати життя своїх кріпаків, дати їм можливість із користю для себе жити й трудитися. “Маніловщина” більше самого Манилова. “Маніловщина”, якщо неї розглядати не тільки як загальнолюдське явище, а як явище певної епохи й певного середовища, була найвищою мірою властива вищому чиновницько-бюрократичному ладу Росії. Провінційний поміщик Манилов наслідував “першому поміщикові Росії” Миколі 1 і його оточенню. Гоголь зобразив “маніловщину” верхів через її відбиття в провінційному середовищі. “Маніловщина” Миколи 1 і його оточення стала перед читачем окарикатуренной не стільки Гоголем, скільки самим провінційним життям”, писав Лихачов. А як часто в нашому житті ми зустрічаємо людей, подібних до Манилова, саме тому, читаючи “Мертві душі”, цей герой здається нам “знайомим незнайомцем”.

Слідом за Маниловим Гоголь показує Коробочку, одну з “тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї й збитки, а тим часом набирають потроху деньжонок у мішечки, розміщені по ящиках комодів”. Коробочка не має претензій на високу культуру, як Манилов, вона не віддається порожнім фантазіям, всі її думки й бажання вертяться навколо господарства. Чичиков називає Коробочку “дубиноголовой”. Це влучне визначення цілком висвітлює психологію поміщиці. Погодитеся, що в нашому житті такі Коробочки дуже поширені. Тільки в наш час ці люди перетворилися в жорстокосерді й жадібних, прагнучих до накопичення й що жалують пожертвувати кілька грошів жебракові. Типовий у наш час і образ Ноздрева. Його захоплює п’яний розгул, буйні веселощі, карткова гра. У присутності Ноздрева жодне суспільство не обходилося без скандальних історій, тому автор іронічно називає Ноздрева”історичною людиною”. Балаканина, хвастощі, брехня самі типові риси Ноздрева. По оцінці Чичикова, Ноздрев “человек-дрянь”. Він тримає себе розв’язно, нагло й має “страстишку напаскудити ближньому”.

Собакевич, на відміну від Манилова й Ноздрева, пов’язаний з господарською діяльністю. Він хитрий пройдисвіт. Гоголь нещадно викриває жадібного накопичувача, якого “омедведила” система кріпосного права. Інтереси Собакевича обмежені. Ціль його життя це матеріальне збагачення й смачна їжа. А скільки людей, що живуть по такому ж принципі, зустрічається в нашій дійсності?

Іншим героєм “Мертвих душ” є Плюшкин, що як би вінчає галерею губернських поміщиків. “Діра на людстві”, так називає його Гоголь. Саме в цій людині дріб’язковість, незначність і вульгарність досягають граничного вираження. Скнарість і пристрасть до накопичення позбавили Плюшкина людських почуттів і привели його до дивовижного каліцтва. У людях він бачив тільки розкрадачів його майна. Сам Плюшкин нікуди не ходив і в гості до себе нікого не запрошував. Він вигнав дочку й прокляв сина. У нього люди вмирали як мухи, багато хто його кріпаки значилися в перегонах. У самому Плюшкине й у його будинку відчувається рух але цей рух розпаду, тління. Як же страшний ця людина! І як страшно те, що в сучасній дійсності є такі люди, тільки, без сумніву, що з’являються перед нами в трохи іншому облич. Таким чином, Плюшкин теж здається нам “знайомим незнайомцем”.

“Мертві душі” потрясли всю Росію”, відзначав Герцен. Кріпосники-дворяни, що довідалися себе в різних особах нового твору Гоголя, реакційна критика злобливо засудили й автора, і поему, обвинувачуючи Гоголя в тім, що він не любить Росію, що це глузування над російським суспільством. Гоголь знав, як поставляться до його праці представники правлячих станів, але він вважав своїм обов’язком перед Росією й народом “показати, хоча з одному боку, всю Русь”. Він писав: “Буває час, коли не можна спрямувати суспільство або навіть все покоління до прекрасного, поки не покажеш всю глибину його теперішньої мерзенності”. Ця думка не залишала письменника-громадянина під час всієї його роботи над поемою “Мертві душі”.

Насамперед, Чичиков виділяється на загальному тлі діяльністю, активністю. Це фігура підприємця нова в російській літературі. Гоголь показує, як зложилося вміння Чичикова пристосовуватися до будь-якої обстановки, орієнтуватися в будь-якій ситуації. Батько дав юному Чичикову раду: “Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою”. Все життя Чичикова стала ланцюгом шахрайських махінацій і злочинів. Павло Іванович проявляє величезні зусилля й невичерпну винахідливість, пускається на будь-які афери, якщо вони обіцяють успіх, обіцяють заповітну копійку. Чичиков швидко орієнтується в будь-якій ситуації, скрізь зачаровує, у деяких навіть викликає замилування. На мій погляд, Чичиков більше інших здається нам “знайомим незнайомцем”, адже й зараз життєвою філософією багатьох наших “підприємців” стало гасло: “Зачепив поволок, зірвалося не запитуй”.

Багато хто вважають, якщо “прямій дорогою не візьмеш”, те “косою дорогою більше навпростець”. Та й взагалі, творчість Гоголя представляється нам як галерея “знайомих незнайомців”. Згадаємо Хлестакова з комедії “Ревізор”. Хіба ми не можемо затверджувати, що його риси властиві кожній людині в тім або іншому ступені? “Нехай усякий відшукає частку себе в цій ролі й у той же час оглядиться навколо, без остраху й страху, щоб не вказав ктонибудь на нього пальцем і не назвав би його по імені. Усякий хоч на хвилину, якщо не на кілька хвилин, робився або робиться Хлестаковим, але, натурально, у цьому не хоче тільки зізнатися”, писав сам Гоголь

Таким чином, всі герої гоголівських добутків здаються нам “знайомими незнайомцями”. Це відбувається тому, що в нашому реальному житті ми часто зустрічаємося з людьми, у яких зауважуємо пороки тих або інших гоголівських персонажів. Саме тому його добутки живі, їх люблять, по них виховують. Зараз у нашій країні відбуваються більші зміни, заново переосмислюються людські цінності, але ідеї Гоголя-пророка сучасні й зараз. Гоголь доріг нам, адже він, як ніхто іншої з його попередників, зобразив моральну сутність і моральні якості людей, які, безперечно, властиві нам всім і посій день


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Чому герої М. В. Гоголя здаються нам “знайомими незнайомцями”?