Чіпка Варениченко – протестант проти суспільного зла

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – один з найвизначніших творів української реалістичної літератури, її перший соціально-психологічний роман. В ньому відображено життя пореформеного села і соціальні зрушення, що сталися у цей період.

У центрі роману – Чіпка Варениченко – один з найяскравіших типів української реалістичної літератури. У Чіпки рано прокидається почуття соціальної несправедливості. Батька силоміць віддано в солдати – сім’я опинилась без годувальника.

Мати вдень і вночі працює, щоб заробити

на шматок хліба, хоч цього шматка й не вистачало для сім’ї. Діти на вулиці не приймали Чіпку до свого гурту, обзивали “байструком” і “безбатченком”. У добру, дуже вразливу від природи душу закрадається озлоблення. Особливо загострюється почуття ненависті до багатіїв, коли Бородай вигнав Чіпку з двору, а дід Улас розповів Чіпці про трагічну долю його батька, про страшну кріпаччину, про знущання, що споконвіку судилися простій людині.

Чіпку дуже вразила історія бунту його батька, але він стоїть уже на інших позиціях: “Чому він їх не вирізав, не випалив?” І згодом Чіпка буде палити, вирізати

правих і винуватих – він протестуватиме проти тої соціальної системи визиску і насилля, яка зробила його жорстоким,.. Але то буде згодом…

Ще з дитинства Чіпка розуміє, що бог – поганий рятівник для бідних: “Чому ж ти не вдариш на злочинця гнівом своїм праведним?.. Ні… ти мовчиш, як глупа ніч… До тебе не доходить наш плач… наші сльози…їх заступили вороги наші… Ти не скараєш їх… Ні?!” Так Чіпка приходить до ясного усвідомлення, що немає справедливості ні на землі, ні на небі, і нічого звертатися з марними молитвами до бога… Віч-на-віч Чіпка зіткнувся з соціальною несправедливістю: у нього відібрали землю. А що таке селянин без землі? Ніщо… Наймит, який нікому не потрібен… Чіпка, ще не втративши віри в людську справедливість, звертається до суду… Але йому відмовили в проханні – не може дати хабар судовикам… Немає правди на землі…

Образа, гірка і тяжка, давить груди Чіпці. Злість закипає в його серці. Він топить своє нещастя в горілці, бешкетує, грабує… “Хіба ж ми ріжемо? Ми тільки рівняємо бідних з багатими”, – виправдовує він свої дії. Він тяжко ображає свою матір, але ця образа нанесена людиною, яка не знає, що робить. Чіпка шукає виходу своїй ненависті і своїй образі.

А раз так, то у Чіпки всі винні, крім нього самого, Але це засліплення триває недовго. Відкрила очі Чіпці на його помилку Галя, Галочка, “польова царівна”, кохана Чіпки. Для нього вона завжди була ідеалом чистоти і справедливості. Пізніше, будучи обраним до земства, Чіпка чесно хотів служити громаді. Але не зміг змиритися з махінаціями земців, тому вони усунули селянського посланця із земства. Та Чіпка ще енергійно бунтує, підбурює до виступу селян, його протест у той час набуває найбільшої соціальної спрямованості… А коли бачить, що слова не допомагають, знову стає на шлях розбою – “шукати правди”, Його ненависть дуже сильна, а відплата за страждання страшна.

Бунт переходить у злочин: Чіпка вбиває і грабує невинних людей. …Мати безмірно любить свого сина, співчуває його стражданням, розуміє, що його бунт проти деспотизму є справедливим, але коли Мотря переконалась, що Чіпка став убивцею, йде до волості й віддає його владі… Чіпка дозволив собі “кров по совісті”. Це ж саме зробив і Розкольников з роману Достоєвського “Злочин і кара”. Обидва – вбивці. Але Чіпка не страждає від того, що робить злочин. Його індивідуальний бунт засуджували і автори роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та Іван Білик. Але їм імпонувало, що Чіпка сміливо бореться за гідність людини, може щиро співчувати чужому горю…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Чіпка Варениченко – протестант проти суспільного зла