Чи є актуальними філософські роздуми Вольтера у повісті “Простак”?

Філософська повість – важкий і цікавий жанр, інтелектуальна гра розуму. Він поєднує у собі і есе, і памфлет, а автор висуває ідеї або сміється з цих ідей чи подій. Франсуа-Марі Аруе, знаний як Вольтер, використав жанр філософської полеміки для того, щоб навчити людство, показати йому, що у ньому погане, недоречне. Пушкін називав його “умів і моди проводирем”. Андре Моруа називав шедеврами Вольтера його “Задига”, “Кандида” та “Простака”. Він казав, що стиль Вольтера стрімкий та насмішкуватий, а до персонажів не можна ставитися серйозно – “не встигнеш навіть погорювати…” Кожного свого читача Вольтер змушує замислитися: хто цей герой? Чи вірить він у долю? Або у Бога? Чи добре влаштована змальована автором країна? Чи вона справедлива?

Усі ці ідеї характерні саме для епохи Просвітництва, коли наперед вийшли ідеї, проголошені Французькою революцією – ідеї свободи, рівності, братерства. У повісті “Простак” Вольтер дискутує з теорією “природної людини” Жан-Жака Руссо. “Коли читаєш ваш твір, – писав він Руссо, – так і хочеться стати рачки”.

Герой “Простака” – дикун Гурон, дитя природи. Він опинився у цивілізованому світі. Ми бачимо цей “цивілізований” світ очима простої людини, яка сприймає прості речі і прості взаємини між людьми, до всього ставиться буквально. Гурон не розуміє,

чому люди усе заплутують та роблять вчинки, у яких немає здорового глузду. “Я витратив на свою освіту п’ятдесят років, але боюся, що у відношенні здорового глузду мені буде важко справитися з цією напівдикою дитиною”,- так думає вчитель Гурона.

У повісті Вольтер не вдається до казкового або фантастичного сюжету. Герої повісті такі ж реальні, як і дійсність, сучасна письменнику. Обивателі виявляють неабияку цікавість, слухаючи розповіді Гурона. Вони докладають багатьох зусиль до того, щоб охрестити новознайденого родича. Саме тут Вольтер вкладає у вуста дійових осіб повісті полеміку про церкву і віротерпимість. Мадемуазель де Сент-Ів не розуміє, чому такий красивий молодик досі не охрещений, чому він досі не католик, наче у світі існує лише католицька віра. Відповідь на це Вольтер вкладає у вуста Гурона, вона є новою для того часу ідеєю свободи віросповідання: “Кожний в Англії має право жити так, як йому заманеться, а його

Гуронське віросповідання є рівноцінним нижньобретонському”.

Вирішивши добровільно прийняти католицьку віру, Гурон вивчає духовенські Твори і починає робити відповідні до цього духовного вчення вчинки. Сприймаючи досить буквально усе прочитане у духовних текстах, він, скінчивши обов’язкову для віруючого сповідь, вимагає такої ж сповіді від монаха-францисканця, а хреститися намагається у річці, виконуючи тим самим букву католицтва. Кумедні ситуації, у яких опиняється Гурон, вигадані Вольтером для того, щоб показати, наскільки безглуздими є закони і правила у так званих “цивілізованих” країнах, якими нікчемами виглядають європейці у своїх бажаннях пояснити дикуну сумнівні переваги свого життя. Коли Гурон дізнається, що для того, щоб одружитися з коханою жінкою, не достатньо їхніх особистих обітниць, а потрібні ще свідки, нотаріуси, угоди та дозволи, він доходить висновку: “Мабуть, ви дуже безчесні люди, якщо вам потрібні таки перестороги…”, – каже він.

Герой Вольтера не розуміє і конфесійних відносин католиків і гугенотів, і вимагає пояснити, чому “такий великий король, чия слава дійшла навіть до країни гуронів, залишив себе без такої великої кількості сердець, які могли б любити його, і такої великої кількості рук, які могли б служити йому?” Безглуздість цих розбіжностей сьогодні є ще очевиднішою. Вольтер наголошував на цьому три століття тому. На жаль, вона є актуальною і сьогодні. Представники різних конфесій налаштовані вороже один до одного і не можуть об’єднати людство.

Результатом таких учинків Гурона було те, що родичі відправили мадемуазель де Сент-Ів у монастир. З пояснень наш герой почує, що монастир – місце ув’язнення молодих дівчат, і доходить висновку про жорстокість життя бретонців. Вольтер сміється з релігійного життя бретонців, вважає, що не потрібні ані монастирі, ані сама релігія, оскільки вона не може жодної людини зробити щасливою. Кохання Гурона та мадемуазель де Сент-Ів дуже сентиментальне, але, на відміну від інших вольтерових повістей, “Простак” закінчується трагічно. Наречена гине заради врятування Гурона. На думку Вольтера, кохання, найкраще з людських почуттів, не сумісне з вимогами суспільства. Суспільство клопочеться про те, щоб зберегти форму, а зміст залишає поза увагою. Мадемуазель де Сент має зникнути з цього світу, який стільки уваги докладає дотриманню етикету і не збереженню кохання і життя взагалі.

Перебування Гурона у Версалі для Вольтера є тільки приводом, щоб розповісти про сучасні письменнику державні установи, про страшну бюрократичну мишину, яка існує заради себе самої. Не заставши чиновника, якого треба чекати дуже багато часу, Гурон не розуміє цього: “Невже у цім краї усі люди – невидимки? Набагато легше боротися у Нижній Бретанії з англійцями, ніж воювати у Версалі із тими, до кого маєш справи”.

Вольтер і сьогодні сучасніший за багатьох письменників. З далекого вісімнадцятого століття фернейський мудрець підказує нам, людям двадцять першого століття, що не треба шукати зло у цивілізації чи культурі, у науці чи мистецтві, що криється в аморальному устрої суспільства, у відсутності моральних принципів у людей. Тож, можливо, відповіді ми знайдемо у Вольтера, який у “Простаку” стверджував: “Читання підносить душу, а освічений друг приносить їй утіху”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Чи є актуальними філософські роздуми Вольтера у повісті “Простак”?

Categories: Нові твори

Links