Чи виконали ми заповiт Шевченка?

…Вiтер. Вiн прийшов iз синьоi глибини Днiпра, з диких широких степiв, вологих густих лiсiв. Принiс iз собою свiжiсть води, гiркий запах полину, солодкувато-прохолодний Ї корицi: саме так пахне лiс восени. Повiтря насичене новинами. Вони кружляють мiж небом та землею. На що чекає вiтер? Кому вiн принiс звiстку? …Вiн стоiть на високiй Чернечiй горi, звiдки бачить все навкруги. Неперевершену стрiмкiсть рiки, глибину лiсу. Спостерiгає небо. Воно плине над його головою, сумне, високе, горде. Забите штормовими хмарами, воно змiнює, все, що є неправильним. Тому вони

так схожi. I нерозривнi. Глибокi, постiйнi, високi, єдинi…

Єдинi для народу, землi, культури. Так само, як небо, простягається десниця Шевченка над нашою Украiною, над нашими серцями. Вiтер здiймає iз землi сухе осiннє листя, пiднiмає його до куполу неба.

Столiття дивиться вiн звiдси, мiж небом i землею, на неньку Украiну, якiй вiддав усi своi думки i почуття, поривання. Щоб лани широкополi, i Днiпро, i кручi Було видно… Так заповiдав вiн. Не наситившись краєвидами Батькiвщини, не намалювавшись нi словом, нi фарбою, вiн просив, щоб iз – його могили було видно широкий степ, чути могутнiй голос Днiпра, високi схили. На все життя

пов’язаний з украiнською землею, украiнською природою, Кобзар немов захищає i пестить ii i пiсля смертi. Височiє над нею великий Поет i спостерiгає все, що дiється навкруги. Здається, нiщо не здатне промайнути повз його суворий гордий погляд.

Чи знав вiн, що стане святинею для украiнцiв? Незалежно вiд статусу люди йдуть пiшки до Пророка, пiднiмаються схiдцями на гору Ї “на прощу до Тараса”, щоб принести вiстi, випустити на волю думки, спитати поради, сповiдатися…Рухи вiтру майже видно, вiдчутно його холодний дотик. Вiн заривається у волосся, одяг. Немов перевiряє. А потiм легко пiдштовхує до самого пам’ятника.

Високий, величний монумент пiднiмається вiд землi, пiдпирає собою свинцеве небо. Внизу вибито напис: Свою Украiну любiть, любiть ii… Во время люте за неi Господа молiть…Це був Його девiз. Правило, яке вело, як лiхтар крiзь бурю, крiзь жорстокi життєвi перепони. Незважаючи на всi своi незгоди, Шевченко завжди пам’ятав про свою Батькiвщину, пiдтримував народ, хоча сам знаходився дуже далеко. Його настанови вiдновлювали моральнi сили людей, змушували продовжувати боротьбу, тобто продовжувати жити. Адже наше життя Ї суцiльна боротьба, у якiй перемагає сильнiший. Твори Ї долi звичайних собi селян, i для кожного знайшлося мiсце у палкому серцi, за кожного воно болiло. А понад усе Ї за долю матерi своiх часом нерозумних дiтей, Украiни.

Поряд iз життєвими iсторiями Ї заклик до боротьби за волю, свободу, за саме життя. Непримиренний боєць, Шевченко весь час був у боротьбi за свою Батькiвщину. Бо вiн хотiв бачити свою краiну вiльною, щасливою, нацiоналiзованою. Веселi великi заможнi родини, освiченi дiти, щасливi очi матерi, усмiхнена слiпучо золотим сонцем природа

Ї ось та iдилiчна картина, що вимальовувалась у серцi Шевченка. Ось вона “вольна, нова сiм’я”. На жаль, вiн пiшов. Пiшов зарано, адже ж стiльки ще потрiбно було зробити! Але його гордий, Украiнський дух завжди перебуває з нами. Вiн був з нами, коли ми рвали кайдани задля вiльноi, незалежноi, суверенноi держави. Ми здобули ii. I саме зараз, коли йде вiдродження нацii, культури, традицiй, нам потрiбна його пiдтримка i порада. Саме заради цього я прийшла до украiнськоi святинi. Вiн чує мене, чує голос наших душ. I його такi дорогi, безцiннi слова, його вiдповiдь iз тих глибоких небесних висот доносить до нас дикий украiнський вiтер, що пахне Днiпром, степовими гнучкими травами i осiннiм листям…

Твір на тему: Чи виконали ми заповiт Шевченка?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Чи виконали ми заповiт Шевченка?