Червона Шапочка скорочено – Євген Дудар

Жила собі в одному селі гарненька дівчина Червона Шапочка. Носила вичовгані джинси й розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові була червона шапочка – подарунок бабусі на шістнадцятиріччя. Тому так її і звали.
Якось мама дала Червоній Шапочці пиріг, вина й звеліла віднести бабусі.
Відійшла дівчина подалі, сіла під кущ, випила вино, з’їла пиріг, дістала з потайної кишені цигарку і запалила… Смалить собі та й наспівує:
Ах, зта краснаярябина…
Аж тут з-за кущів Вовк – страшенний, здоровенний і як гаркне: “Ага,

попалася, Червона Шапочко! Зараз тебе з’їм!”
Червона Шапочка озирнулась, швиркнула через напомаджену губу, дихнула на Вовка перегаром, що той ледь не очманів. А тоді схопила його за вуха, скочила на нього верхи і звеліла їхати.
Аж уранці під’їхала до бабусиної хати. Кинула: “Чао предкам!” тоді попередила, що коли маман питатиме, де вона була, то щоб бабуся сказала, що в неї.
– Дай щось пошамати! – сказала Червона Шапочка.
Бабуся відмовила, що нічого немає, бо вона хворіла. Тоді дівчина кинула: “Ну тоді гони бабки. Пошлю Вовка, зараз принесе!” Бабуся тремтячими руками розв’язала
вузлика й подала Червоній Шапочці свою пенсію, говорячи, що більше немає.
– Тоді я тебе з’їм! – налякала Червона Шапочка.
А повз хату в цей час проходив мисливець. Побачив загнаного Вовка, почув схлипування бабусі й ускочив у світлицю:
– Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво посміхнулася й сказала, щоб не втручався у родинні справи, бо напише скаргу, що він убив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до неї…
Мисливець, хоч і був сміливий, а тут затрусився. Згадав дружину, дочок, та й позадкував до виходу.
Що далі було – ніхто не знає. Тільки під полудень з хати вийшла Червона Шапочка з вузликом на спині. І зникла в лісі, десь там блукає й досі. Хто побачить – сповістіть хоч її маму, бо побивається за своїм чадом неповнолітнім.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Червона Шапочка скорочено – Євген Дудар