Чарівний світ поезії Ірини Жиленко

Ірина Жиленко – дитя війни. Вона залишалась сиротою ще в зовсім маленькому віці й знайшла підтримку в іншій родині. Тому, мабуть, вірить вона в людське добро, у чудеса, в казкове перетворення світу. Світогляд поетеси надзвичайно оптимістичний. Навіть свої мемуари вона назвала “Homo feriens” – “людина святкуюча”. Незважаючи на політичні перешкоди для національного розвитку, на тяжкі втрати в коли друзів – поетів у шістдесяті – сімдесяті роки XX століття, Ірина Жиленко йшла і йде пожиттю як людина, що вірить у прийдешнє свято, у оновлену Україну.
В уяві поетеси, що гордо й весело дивиться на світ, виникають казкові образи чарівниці і Діда Мороза, Жар – птиці і маленького гнома, що оселився а старому буфеті. Ірина Жиленко час від часу повертається у світ дитинства, багато своїх творів вона присвячує маленьким читачам. Діти надзвичайно безпосередні, вони не зіпсовані життям, бо живуть “просто всмак, без проблем і проектів”, а той, хто залишається таким і подалі, в дорослому світі виглядає диваком. Але такі “диваки” дуже потрібні, вони, хоч живуть “якось не так”, здатні поділитися з ближнім, пожертвувати чимось заради іншого. Поетеса закликає людей вірити в те, що “поки є диваки, є й надія у нас, є надія!” (“Пісенька про дивака”) Такою ж дивакуватою і занадто (“непристойно”) яскравою видається загалу і Жар-птиця

(вірш “Жар-птиця”). Ця екзотична птаха з очима – намистинками живе у сусідки – чарівниці, їсть родзинки, п’є молоко, інколи хворіє, бо “до снігів не звична”, любить читати дитячі журнали “Барвінок” і “Мурзилку”, вона готується знову принести новорічну радість усім, хто її любить і смутні лиця знову стануть ясними. Не зможе допомогти Жар-птиця тільки заздріснім кульгавим гавам, які називають себе Павами, бо вони, самозакохані й чванливі, не визнають справжньої краси і чудес.
Новорічні свята завжди пов’язують в уяві дітей з появою Діда Мороза. Про це пише Ірина Жиленко у вірші “Підкова”. Лише людина, яка здатна мріяти і відчувати свій зв’язок із прекрасним світом природи, може побачити різнокольоровий сніг: зелений, рожевий, голубий, ніжно-фіалковий; знайти на щастя золоту підкову, загублену Дідом Морозом, і повернути її в Лапландію. А “сим сот роззяв”, зачаровані таким вчинком, залишаться все-таки нездатними зробити щось подібне. А, коли вони розійдуться й полягають спати, до них, навіть уві сні, не прийде старенький буфетний гном (вірш “Гном у буфеті”), бо не всі здатні його почути і побачити. Цей “добрий знайомий” Ірини Жиленко живе в буфеті дуже давно:
Він знав ще дідуся хлоп’ям, А маму – малим дівчатком. Але, незважаючи на свій вік, гном невтомно працює: він оцінює поведінку дітей і заохочує слухняних шоколадками, золотить на свята сервізи, шепоче дітям казки. Окрім того, гном дружить із фарфоровою маркізою, яка навчила його чемних манер, і цвіркуном – музикантом. Гном – справжній господар старого буфету, його ковпачок часто багріє за склом серед різних вазочок. Тож подружитись із ним можна кожному, але для цього треба прислухатись і почути. Ірина Жиленко створила довкола себе чарівний світ, наповнений казковими героями. її вірші – це спроба донести частину казки кожному із нас. Давайте і ми повіримо в чудеса й станемо від цього добрішими, давайте творити і бути оптимістами, як ця надзвичайна “святкуюча” людина.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Чарівний світ поезії Ірини Жиленко