Центральна героїня п’єси “Недоук” пані Простакова

У комедії Недоук Фонвізін зображує пороки сучасного йому суспільства. Його герої представники різних соціальних шарів: державні чоловіки, дворяни, слуги, самозвані вчителі. Це перша в історії російської драматургії соціально-політична комедія

Центральна героїня п’єси пані Простакова. Вона керує господарством, б’є чоловіка, тримає в жаху двірських, виховує сина Митрофана. Те сварюся, то б’юся, тим і будинок тримається. Ніхто не сміє противитися її влади: Хіба я не владна у своїх людях. Але в образі Простаковой є й трагічні елементи.

Ця неосвічена й корислива переспіла фурія дуже любить і щиро піклується про свого сина. Наприкінці п’єси, відкинута Митрофаном, вона стає приниженої й жалюгідною:

Один ти залишився в мене

Так відв’яжися…

Немає в мене сина…

Основним способом створення характеру Простаковой є мовна характеристика. Мова героїні міняється залежно від того, до кого вона звертається. Слуг пані Простакова називає злодії, канальи, бестія, собача дочка. До Митрофана звертається: другмой сердешний, душенька. Гостей зустрічає шанобливо: рекомендую вам дорогого гостя, милості просимо

З образом Митрофана

в п’єсі зв’язана дуже важлива для просвітительської літератури ідея виховання. Митрофан нечема, ледар, улюбленець матері. Від матері він успадкував пихатість і брутальність. До свято відданій йому Вереміївні він звертається: стара хричовка. Виховання й навчання Митрофана відповідає моді того часу й розумінню батьків. Французькій мові його вчить німець Вральман, точним наукам відставний сержант Цифиркин, що дещицю арихметике кумекає, граматиці семінарист Кутейкин, звільнений від усякого навчання. Пізнання Митрофанушки в граматиці, його бажання не вчитися, а женитися смішні. Але його відношення до Вереміївни, готовність за людей прийматися, зрадництво матері викликає вже інші почуття. Митрофанушка стає неосвіченим і жорстоким деспотом

Основний прийом створення сатиричних персонажів у п’єсі зоологизация. Зібравшись женитися, Скотинин заявляє, що він і свої поросята завести хоче. Вральману здається, що, живучи із Простаковими, він жив феї з лошатками. У такий спосіб автор підкреслює думку про тваринну низовину навколишнього світу

Незважаючи на те, що жанр п’єси Недоук комедія, Фонвізін не обмежується тільки викриттям суспільних пороків і створенням сатиричних персонажів. Автор малює ряд позитивних персонажів Стародум, Правдин, Софія, Милон. Ці герої відкрито виражають погляди чесної людини на дворянську мораль, сімейні відносини й навіть цивільний пристрій. Цей драматургічний прийом воістину означає переворот у російській просвітительській літературі від. критики негативних сторін дійсності до пошуків шляхів зміни існуючого будуючи

Відбиваючи актуальні для свого часу проблеми, Фонвізін був талановитим психологом, мислителем, художником. Його комедія має загальнолюдське значення, вона живе в століттях, не сходить зі сцен сучасних театрів

Дія відбувається в маєтку Простакових. Необмеженою господаркою є пані Простакова. Цікаво відзначити, що в переліку діючих осіб тільки їй привласнене звання “пані”, інші герої названі лише на прізвище або по імені. Вона дійсно панує в підвладному їй світі, панує нагло, деспотично, з повною впевненістю у своїй безкарності. Користуючись сирітством Софії, Простакова заволодіває її маєтком. Не запитавши згоди дівчини, вирішує видати її заміж. Однак повною мірою вдача цієї “фурії” розкривається у звертанні із кріпаками. Простакова глибоко переконана у своєму праві ображати, оббирати й карати селян, на яких вона дивиться як на суті іншої, нижчої Породи

Добробут Простаковой тримається на безсоромному пограбуванні кріпаків. “З тих пор, скаржиться вона Скотинину, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо”. Порядок у будинку наводиться лайкою й побоями. “З ранку до вечора, знову скаржиться Простакова, як за мову повішена, рук не покладаю: те сварюся, то б’юся”. Вереміївна на питання, скільки їй покладається платні, зі слізьми відповідає: “По п’ятьох рублів на рік, до п’яти ляпасів на день”.

Примітивна натура Простаковой виразно розкривається в різких переходах від нахабності до боягузтва, від самовдоволення до підлесливості. Вона груба із Софією, поки почуває над нею свою владу, але, довідавшись про повернення Стародума, миттєво міняє свій тон і поводження. Коли Правдин повідомляє рішення віддати Простакову під суд за нелюдське відношення до селян, вона принижено валяється в нього в ногах. Але, вимоливши прощення, відразу поспішає розправитися з неметкими слугами, що упустили Софію: “Простив! Ах, панотець! Ну! Тепер^-те дам я зорю канальям своїм людям. Тепер^-те я всіх переберу поодинці”. Брат Простаковой Скотинин родинний їй не тільки по крові, але й за духом. Він у точності повторює кріпосницьку практику своєї сестри. “Не будь я Тарас Скотинин, заявляє він, якщо в мене не всяка провина винувата. У мене в цьому, сестриця, один звичай з тобою… а всякий збиток… зі своїх же селян, так і кінці у воду”.

Присутність у п’єсі Скотинина підкреслює широке поширення дворян, подібних Простаковой, надає їй характер типовості. Недарма наприкінці п’єси Правдин радить попередити інших Скотининих про те, що відбулося в маєтку Простакових. Багато дворян у розумовому й цивільному розвитку коштують настільки низько, що їх можна вподібнити тільки твариною. Скоти, що володіють людьми, от та хвороблива проблема, що з великою сміливістю була поставлена Д. И. Фонвізіним

Він наділив героїв підкреслено росіянами іменами, оточив їхньою звичною обстановкою, зберіг на сцені російські звичаї. Пані Простакова вроджена Скотинина увесь час рівняється із собакою, Скотинин зі свинями. Самі вони наполегливо називають себе скотами, тваринами. ” чиЧувано, щоб сука щенят своїх видавала” запитує Простакова. “Ах я, собача дочка!” заявляє вона в іншім місці. Низинний духовний вигляд Скотинина розкривається в його пристрасті до “свинок”. “Люблю свиней… зізнається він, а в нас у відділку такі великі свині, що немає з них ні однієї, котора, уставши на зад ні ноги, не була б вище кожного з нас цілої головою”. “Ні, сестра, заявляє він Простаковой, я своїх поросят завести хочу”. І Митрофан, за словами матері, “до свиней змалку такий же мисливець… Бувало, увидя свинку, затремтить від радості”. “Аз есмь худоба, читає Митрофан по часослові, а не людина”.

Справжній переворот зробив Фонвізін в області комедійної мови. Мовлення багатьох його героїв заздалегідь задана спе – . цификой образа. В “Недоуку” особливо колоритні мовлення Простаковой, Скотинина, Вереміївни. Фонвізін зберігає все неправильності мови своїх неосвічених героїв: “перво-ет” замість перший^-те, “робенка” замість дитини, “голоуш-ка” замість голівонька, “котора” замість яка. Вдало використані прислів’я й приказки. Грубу, розпущену натуру Простаковой добре розкривають уживані нею вульгаризми: “А ти, бестія, остовпіла, а ти не впилася братикові в пику, а ти не раздернула йому рила по вуха”. З мови Простаковой не сходять лайки: худоба, пика, канальи, стара відьма. Звістка про хворобі двірської дівки Палашки приводить її в сказ: “Ах вона бестія! Лежить. Начебто шляхетна!”

Протягом всієї комедії Скотинини й Простакови підкреслюють, що розумно незвичайно, особливо Митрофанушка. Насправді ж Простакова, її чоловік і її брат не вміють навіть читати. Більше того, вони глибоко переконані в марності й непотрібності знань. “Без науки люди живуть і жили”, упевнено заявляє Простакова. Настільки ж дикі і їхні суспільні подання. Високі посади існують, по їхньому глибокому переконанню, тільки для збагачення. За словами Простаковой, її батько “воеводою був п’ятнадцяти років… не вмів грамоті, а вмів достаточек нажити”. Переваги “шляхетного” стану вони бачать у можливості ображати й оббирати залежних від них людей. Причиною “лихої вдачі” можуть бути й погані наставники. Навчання Митрофана доручено недоученому семінаристові Кутейкину, відставному солдатові Цифиркину й колишнім кучерям, німцеві Вральману. Митрофан одне з головних діючих осіб комедії. Використовуючи прийоми мовної характеристики, Д. И. Фонвізін зобразив Митрофана як найбільшого ледаря. Але справа не тільки у вчителях, характер і поводження Митрофана природний результат тих живих прикладів, якими він оточений у будинку батьків. Самий же згубний вплив зробила на Митрофана Простакова. Адже й ім’я його, у перекладі із грецького, означає “подібний матері”, тобто “являющий собою мати”. Від Простаковой Митрофан перейняв брутальність, жадібність, презирство до праці й знань. Виховання, що мати хотіла дати своєму синові, скотиняче виховання, виховання тварин потреб

Рабство розбещує панів, поміщиків, позбавляючи їхніх людських рис. Вони перетворили своїх селян у скотов, але й самі сталі скотами, втративши честь і совість, забувши про людські й родинні прихильності. Фонвізіну вдалося створити справді типові образи, які стали загальними й пережили свій час. Безсмертними стали імена Митрофанушки, Скотинина, Простаковой.