ЦАО СЮЕ-ЦІНЬ


(1724 – 1764)

ЦАО СЮЕЦІНЬ (автонім: Цао Чжань – 1724, Нанкін – 1764, побл. Пекіна) – китайський прозаїк.

Найвидатнішим твором китайської прози є роман Цао Сює-Ціня “Сон у червоному теремі” (“Хун лоу мен”), виданий лише у 1792 р. і який неодноразово забороняв уряд як “перший поміж розпусних книг”. Як стверджує Д. Берт, “лише небагатьом літературним шедеврам пощастило наблизитися до вершини національного та культурного епосу ближче, ніж цьому твору”.

Цао Сює-Цінь – нащадок вельможної сім’ї: його прадід, дід і батько посідали високий спадковий прибутковий пост інспектора імператорських текстильних майстерень. Імператор Кансі прихильно ставився до діда майбутнього письменника і під час своїх поїздок на південь чотири рази зупинявся у його домі. Проте після смерті Кансі родина Цао впала у немилість, її майно було конфісковане, і в 50-х pp. Цао Сює-Ціню довелося переїхати у гірське сільце неподалік від Пекіна, де він жив у злиднях і писав свій роман.

Цао Сює-Цінь устиг написати перші 80 розділів, решта 40 були дописані Гао Е (ймовірно, за начерками, які залишив Цао Сює-Цінь). Багато дослідників підкреслюють автобіографічний характер роману: доля роду Цзя (у двох палацах якого відбувається дія роману) схожа з долею сім’ї автора “Сну у червоному теремі”. Письменник безпосередньо говорить, що йому особисто довелося


пережити колись “період дивовижних снів”, відтак він і вирішив “повісти світові “Історію каменя”, утаївши справжні події та факти”, просто розказати про “дівчат минувшини”, “полегшивши свою душу”. Таке сповідальне звернення до читача було незвичним для китайської прози. Крім того, у наведеному уривку містяться назви, якими почергово називав свій роман Цао Сює-Цінь. “Історія каменя” пов’язана із креаційним міфом: закладаючи вилам у небесному склепінні, богиня Нюйва сплавила разом 36501 різнокольоровий камінь. Останній камінь виявився зайвим, але, побувавши в руках у богині, він набув чарівних властивостей: міг пересуватися, збільшуватися чи зменшуватися у розмірах, проте вічно страждав через те, що не ввійшов у число обраних Нюйва каменів. Якось біля підніжжя хребта Цінген, де він лежав, усілися за розмовою буддійський і лаоський ченці. Вони подивились на кришталево чистий камінь, який водномить зменшився і став не більший від нефритової підвіски до віяла. Буддійський ченець підняв камінь і сказав: треба написати на ньому декілька ієрогліфів, щоби хтось, побачивши його чарівні властивості, відніс його у сім’ю вчених, “у пристановище насолод і розкошів, багатства та насолоди”. Збігло чимало століть, ченець Кун-кун, котрий намагався пізнати істину і стати безсмертним, проходячи побіля хребта Цінген, побачив камінь, на поверхні якого проступали сліди ієрогліфів; там було записано, де каменю суджено з’явитися людиною на світ, перераховувалися дрібні родинні події; йшлося про те, що він буде коротати час у жіночих покоях; наводилися вірші, якими він захоплюватиметься, і лише роки та назва династії стерлися безслідно.

На прохання каменя Кун-кун переписав усю історію, щоби про неї дізналися нащадки. Рукопис потрапив до Цао Сює-Ціня, і він, перечитавши його десять разів і п’ять разів виправивши, поділив на глави та розділи, склав зміст і назвав “Історія 12 шпильок із Цзіньліна” (тобто історія 12 красунь із Нанкіна). У записі на камені йшлося про мандри каменя по світу, про те, як він з’явився до феї Застережливиці від ілюзій і вона залишила його в себе у палаці Червоної зорі. Прогулюючись західним берегом річки Душ, камінь побачив траву безсмертя – Пурпурову перлину, закохався в неї і щодня скроплював солодкою росою, щоби вона могла прожити багато літ. Перекинувшись дівчиною, вона обіцяла каменю віддячити його за росу слізьми. Далі дія із міфологічного простору переноситься у реальний земний план – у палац Жунго у Нанкіні, що належав одній із гілок аристократичного роду Цзя. Дружина чиновника Цзя Чжуна народила сина, у роті котрого знайшли шматочок нефриту, “що переливався всіма кольорами веселки”; хлопчика назвали Бао-юй – Коштовний Нефрит. Таким чином час оповіді у пролозі – вічність – стає конкретно-історичним часом. Минуло декілька років, і у палац Джунго привели двоюрідну сестру Бао-юя – хворобливу дівчинку Лінь Дай-юй, у якої померла матір. Діти подружилися. Коли до них приєдналася інша двоюрідна сестра Бао-юя – бао-чай (Коштовна Шпилька), Дай-юй ревнує до неї Бао-юя. Дай-юй нервова, примхлива, замкнута і горда, вона часто свариться з братом, ображається на служниць, які віддають перевагу розважливій і товариській Бао-чай.

Бао-юй відвідує царину Небесних мрій і зустрічає фею Застережливицю від ілюзій. Вона показує йому книгу доль “дванадцяти шпильок із Цзіньліна” (тобто відкриває йому долі його подруг-сестер й улюблених служниць). Прислужниці феї співають йому дванадцять пісень, але він не розуміє їх, а прокинувшись, забуває. Забутий сон Бао-юя – це немовби “спогади про майбутнє”, “сон у червоному теремі”. З розвитком подій збуваються провіщення, що містилися у піснях і віршах, прочитаних Бао-юєм у книзі доль.

Назва “Дванадцять шпильок” концентрувала увагу на долях дівчат, “Сон у червоному теремі” – на буддійській ідеї: сон – це життя з усіма його стражданнями. На початку роману Цао Сює-Цінь говорить, що “головна ідея цієї книги” – сон. Червоний колір символізує багатство, “червоний терем” – палац, у якому минає життя Бао-юя та його подруг. Водночас, за влучним спостереженням Л. Сичова, надмір відтінків червоного кольору у романі підкреслює символічність крові – свідчить про печаль, спричинену швидкоплинністю життя і марнотністю людських страждань.

У романі спостерігається складне взаємопроникнення і взаємодія різноманітних шарів реальності і надреальності – міфологізм прологу й епілогу, сни Бао-юя, що переносять його у царину Небесних мрій, з’ява у вирішальні моменти життя Бао-юя буддійського та лаоського ченців; двояка природа головних героїв: Бао-юй – камінь, кинутий на землю, щоби зазнати сну життя, Дай-юй – земне втілення трави безсмертя. Імена персонажів Чжень Ші-інь і Цзя Юй-цунь, що з’являються в обрамленні роману, при омонімічній заміні означають “Справжні події приховані вигаданими словами”, тобто містять натяк на алегоричність роману, в якому істинною виявляється надреальність, а натомість реальність оголошена “сном життя”. В окремих частинах особливо важливу роль відіграє буддійсько-даоська символіка – роль нефритової підвіски у життя Бао-юя, символіка імен, одягу та прикрас, метафорична назва саду – “Цілісне бачення”, у якому відпочивають Бао-юй і його подруги, тощо.

“Сон у червоному теремі” – багатоплановий твір із рядом сюжетних ліній і великою кількістю персонажів із різних верств сучасного Цао Сює-Ціню суспільства. У центрі роману – життя Бао-юя та найтісніше пов’язаних із ним людей. Батько Бао-юя, Цзя Чжен, – ортодоксальний конфуціанець, єдиний із сім’ї Цзя, хто активно служить державі. Він вважає сина розпещеним і самовпевненим хлоп’ям, розпущеним бабусею (своєю матір’ю), якій навіть він – голова сім’ї – не сміє перечити. Батька обурюють приятельські стосунки Бао-юя з актором, його небажання готуватися до державних іспитів, читати канонічні книги, його дружба зі служницями, яка “принижує його гідність”. Син справді не хоче робити кар’єри, у нього власне духовне життя, недоступне ні його батькові, ні бабусі. Найкраще з-поміж усіх його розуміє Лінь Дай-юй, котра, як і він, любить природу та поезію. Вони спільно читають знамениті п’єси про кохання, цитують їх під час літературних ігор, обмінюються віршованими посланнями, разом ховають пелюстки опалих квітів, щоби їх не затоптали. Розважлива Боа-чай, як і старше покоління родини, та деякі служниці радять Бао-юю не дратувати батька, а готуватися до складання іспитів. Дао-юй розуміє, що брат не створений для державної служби, він дорогий їй саме своєю відмінністю від навколишніх, своєю внутрішньою тонкістю.

Естетичні погляди Бао-юя особливо чітко виражені у главах 17-18, де він, тринадцятирічний підліток, за наказом батька разом із ним супроводжує гостей, котрі оглядають сад, розпланований на честь сподіваного прибуття своєї старшої сестри, котра стала наложницею імператора. Потрібно придумати вертикальні парні написи, назви для альтанок, гротів, камінних гірок. Найкращі назви придумав Бао-юй, котрий, незважаючи на гнів батька, який розуміє, що син кидає йому виклик, наполягає на своєму: кожне місце повинно бути назване відповідно до його ролі в саду, з урахуванням того, що воно є частиною саду як цільного ансамблю. Батько різко уриває Бао-юя, лає його і водночас пишається ним, чуючи похвалу гостей. У цій сцені чи не вперше у китайській літературі з такою психологічною точністю відтворена суперечливість внутрішнього стану людини.

Бао-юй відрізняється від свого середовища не лише небажанням складати іспити і відразою до чиновницької служби, а й ставленням до служниць. Не звертаючи уваги на глузування й осуд старших у родині, Бао-юй, котрий вважає, що “жінки створені із води, чоловіки – з болота”, проводить багато часу з дівчатами, які за самим своїм становищем беззахисні, проте мають почуття власної гідності, мріють про звичайне людське щастя, про право на кохання.

Після численних життєвих потрясінь і стоденного забуття Бао-юй знову потрапляє у царину Небесних мрій, повертається із країни безсмертних, блискуче складає іспит на звання чиновника, але додому не повертається. Пошуки головного героя виявляються марними. Тимчасом Цзя Чжен везе на батьківщину тіло своєї матері, щоби поховати її там; у дорозі він пише лист додому і несподівано бачить на носі човна постать людини. Він упізнає у ній сина, але невідомо звідки з’являються буддійський і лаоський ченці і забирають Бао-юя зі словами: “Усі нитки, що зв’язували тебе зі суєтним світом, розірвані! Чому ж ти досі тут?

В епілозі роману знову з’являються персонажі прологу – Цзя Юй-цунь, засланий за звинуваченням у хабарництві, та Чжень Ші-інь, котрий став лаоським ченцем. Чжень пояснює Цзя: “Царина Небесних мрій” – це “оселя істинного та незмінного”. Бао-юй, котрий двічі переглядав книги доль, дізнався з них, як знайти туди дорогу. Розпрощавшись із Цзя Юй-цу-нем, Чжень зустрічає буддійського і лаоського ченців, котрі проводять Бао-юя туди, “звідки він прийшов”, і повинні пояснити йому “сенс того, що він пережив”. Далі епілог повторює ситуацію прологу: даос Кун-кун знову проходить біля хребта Цінген і бачить той самий камінь, який не використала богиня Нюй-ва. Тепер на зворотному боці каменя є довгий запис, що розповідає про все, що він пережив у світі людей. Кун-кун переписує історію каменя і йде шукати “вільну від мирських пристрастей людину”, щоби попросити її розповісти світові історію каменя, “щоби всі зрозуміли, що в найдивовижнішому немає нічого дивовижного, у простому немає нічого простого, в істинному – немає істинного, в оманливому – омани”. Цією людиною виявляється Цао Сює-Цінь. Паралелізм між прологом та епілогом надає композиції роману форми замкненого кола.

Складною є не лише структура роману з великою кількістю сюжетних ліній, що перетинаються, складним є і внутрішній світ персонажів. До появи “Сну у червоному теремі” китайська проза не цікавилася внутрішнім станом героїв, зміною їхніх настроїв, їхніми переживаннями. Опис любовної нудьги, душевного сум’яття, мук ревнощів, радості, що переходить у печаль, прискіплива увага до психології окремих персонажів – ось те нове, що приніс у китайський роман Цао Сює-Цінь і що зробило його твір видатним здобутком китайської літератури XVIII ст. “Сон у червоному теремі” є своєрідною енциклопедією звичаїв традиційного китайського суспільства, у ньому діє понад чотириста дійових осіб – представників найрізноманітніших прошарків суспільства. Але сюжет організований навколо декількох центральних героїв. Така структура роману, струнка композиція, чіткий розвиток сюжетної лінії вигідно вирізняють твір Цао Сює-Ціня з-поміж ранніх китайських романів, з недостатньо міцним зв’язком ранніх епізодів. Незважаючи на значну символічну основу роману, автор надавав дуже великого значення життєвій правдоподібності змальованих подій, намагаючись якось індивідуалізувати своїх героїв, у ряді місць “Сну у червоному теремі” містяться критичні висловлювання про сумнозвісні “романи про красунь і талановитих юнаків”, у яких “на тисячу пісень один лише мотив, у сотні героїв схожі обличчя”.

І структура “Сну у червоному теремі”, і психологічне мотивування вчинків персонажів, чудові вірші, що органічно вписані у романний текст, відшліфована мова, в основі якої лежить пекінський діалект, – усе це складає художні вартості роману Цао Сює-Ціня, одного із шедеврів не лише китайської, а й світової літератури. Як зазначив критик Ендрю X. Плакс, “цей твір існує у власному культурному середовищі, як видатні шедеври Гомера, Вергілія, Данте, Мільтона, Сервантеса, Гете і ближчих у часі Пруста і Джойса – у своїй, будучи енциклопедичним компендіумом усієї літературної традиції у формі, яка сама слугує взірцем для поцінування менш значливих творів”.

О. Фішман



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ЦАО СЮЕ-ЦІНЬ

Categories: Біографії

Links