БЮРГЕР, Готфрід Август

(1747 – 1794)

БЮРГЕР, Готфрід Август (Burger, Gotfried August – 31.12.1747, Мольмерсвенд (Гарц) – 08.06.1794, Геттінген) – німецький поет.

Народився в сім’ї сільського пастора, внук кріпосного селянина. Навчався в університетах Галле та Геттінгена. Після закінчення факультету правознавства Геттінгенського університету, де панували ідеї французького та англійського просвітництва, Бюргер протягом 12 років служив на посаді сільського старости та судді в рідних краях, постійно конфліктуючи з місцевою владою через своє “невміння переслідувати та гнобити бідних людей”. У 1784 р. він залишив службу і переїхав у Геттінген, де читав лекції з естетики та стилістики як приват-доцент університету. Один з небагатьох німецьких професійних поетів, Бюргер заробляв на прожиток літературною творчістю, працюючи по 12- 14 годин на добу. Виснажлива праця, постійні нестатки, необхідність утримувати велику сім’ю рано звели його в могилу. Бюргер помер у віці 47 років майже у цілковитих злиднях.

“Світом довелось блукать чимало

В бурі й натиску моїм ногам.

В товаристві стомлених життям

Відпочить прочанину пристало.

Вже обличчя клониться зів’яло,

Осипатися пора квіткам.

Серце! що ж тебе – питаю сам –

Повним сил тримає, як тримало?” –

Запитував себе поет наприкінці життя у вірші “До серця” (пер. І. Качуровського).

Початок

літературної діяльності Бюргера припадає на студентські роки, коли він написав численні ліричні поезії. Починав із захоплення анакреонтикою, але вже в ранній творчості виразно прослідковуються волелюбні мотиви. У поезії “Нічні святкування Венери” (“Die Nachtfeier der Venus”, 1722) Бюргера, уславляючи богиню кохання як творця всього живого, утверджував у дусі штюрмерів незалежність людини і право на радість життя. У 70-х pp. сформувалися й естетичні погляди Бюргера як представника літератури “Бурі та натиску”. У ці роки він створив ряд теоретичних праць, у яких виклав свої погляди на літературу та мистецтво, вважаючи, що шлях до оздоровлення німецької поезії лежить в народнопоетичній стихії, а мистецтво повинно бути національно забарвленим та історично конкретним і не копіювати при цьому життя. Про це йдеться у статтях: “Із книги Даніеля Вундерліха” (“Aus Daniel Wunderlichs Buch”, 1776), “Про поширеність поезії в народі” (“Von der Popularitat der Poesie”, 1777-1778).

1773-1775 pp. були найпліднішим періодом у творчості Бюргера. Він створив новий для німецької літератури жанр серйозної балади. Такою є знаменита “Ленора”(“Lenore”,1773). Використовуючи фантастичний сюжет про мертвого нареченого і мотиви солдатської народної пісні, Бюргер відтворив горе простої німецької дівчини, яка втратила коханого у битвах Семилітньої війни 1756 -1763 pp. Саме ця непотрібна звичайним людям війна зруйнувала щастя Ленори. У баладі “Дикий мисливець” (“Der wilde Jager”) відтворено народну легенду про графа-злочинця, який сплюндрував під час полювання селянські поля.

Тепер на нього впала Божа кара: до Страшного суду він приречений гасати поміж пекельного полум’я, гнаний диявольською зграєю.

У 1773 р. був написаний і вірш “Селянин – своїм князям” (“Der Bauer an seinen durchlauchtig-sten Tyranner”) – яскравий і характерний взірець політичної поезії Бюргер. Він виражає волелюбність, демократичні переконання автора і ненависть селян до феодалів. Створений у формі інвективи (гострого викриття), вірш вперше був надрукований лише в 1776 р. Звинувачуючи поміщика у знущанні з народу, Бюргер гнівно заявляє:

Ти – Божа влада? Брешеш! Бог –

Подавець благ земних, а ти –

Розбійник і тиран.

У 1776-1781 pp. Бюргер написав баладу “Дочка пастора з Таубенхайна” (“Des Pfarrers Tochter von Taubenhein”), де Бюргер звернувся до однієї з найпоширеніших і найзлободенніших тем штюрмерської літератури – історії дітовбивці. Героїня – Розетта – не злочинниця, а жертва. Зваблена аристократом і покинута, вона вбиває свою дитину. На основі балади були створені ляльковий спектакль і лубочний роман.

В останній третині 80-х років Бюргер створив цикл ліричних поезій “Пісні до Моллі”, пов’язаний з його пристрасним коханням до своячки.

У 1786 і 1788 pp. вийшли перше і друге (обидва анонімні) видання роману “Дивовижні подорожі по воді і по землі, походи і потішні пригоди барона фон Мюнхгаузена, про які він зазвичай розповідає за пляшкою у колі своїх приятелів” (“Wunderbare Reisen zu Wasser und zu Lande, Feldzuge und lustige Abenteuer des Freiherrn von Munchhausen, wie er dieselben bei der Flasche im Zirkel seiner Freunde selbst zu erzahlen pflegt”), який став всесвітньо відомою книгою. Прототипом і автором першої “Мюнхгаузіади” (1781) був реально існуючий барон Карл Фрідріх Ієронім фон Мюнхгаузен (1720-1797), який багато років провів у Росії, потрапивши туди як паж герцога Брауншвейгського. У Росії він зостався на військовій службі і брав участь у російсько-турецькій війні, виявивши особисту відвагу. Його гумористичні оповідання про начебто власні походеньки були надруковані в “Альманасі для веселунів”. У 1785 р. історії про барона Мюнхгаузена видав німець Еріх Распе (1737-1794) в Лондоні англійською мовою. Він звів окремі оповідання в одне ціле, розташувавши їх в логічній послідовності. Літературними “предками” роману Бюргера були численні анекдоти про абсурдні пригоди, які зустрічалися у старовинних народних книгах, у шванковій літературі XVI-XVII ст. (“Фацетії” Бебеля, 1508-1512; “Товариство в саду” Я. Фрая, 1556, та ін.), у таких книгах, як “Тіль Ейленшпігель” (1515) і “Шільдбюргери” (XVI ст.). Бюргер, спираючись на існуючу традицію, значно збільшив кількість походеньок Мюнхгаузена, посилив антифеодальну спрямованість книги, надав їй художньої цілісності.

Найвідоміші сьогодні епізоди роману належать перу Бюргера: оповідання про генерала зі срібною накривачкою на голові, про порятунок від ведмедя за допомогою речовини і морозу, про походеньки задньої відрубаної частини коня, про полювання на качок зі шматочком сала, про політ на ядрі, про витягування себе і коня за косичку на власній голові з болота, епізод з місячним ученим та ін. Форма твору, достатньо складна, поєднує елементи авантюрно-пригодницького і соціально-побутового романів, прослідковуються в ньому і риси гострої антифеодальної сатири. Фантастичні мотиви допомагають авторові правдиво змалювати свавілля самодержавців і показати життя дворянства, духовенства та інших верств німецького суспільства XVIII ст., засудити мілітаризм та колоніальні загарбання. Сам головний герой – Мюнхгаузен постать аж ніяк не однозначна. У ньому злилися воєдино і неперевершений оповідач, дивовижний майстер надзвичайного, людина з витонченою і натренованою фантазією, і пересмішник, який використовує свій акторський талант, і нікчемний, жалюгідний філістер, боягуз, задавака, нероба, найманець. Незважаючи на цілу низку негативних рис Мюнхгаузена, цей образ в цілому викликає велику симпатію ось уже багато десятиліть у найрізноманітніших читачів саме своєю нестримною фантазією, своїм оптимізмом і вірою в силу людського духу. Бюргер у передмові перекладача вказував, що він намагався ставитися до твору так, начебто він був його власністю. Талант народного письменника допоміг Бюргеру створити настільки своєрідний твір, що він став німецькою книгою і увійшов у золотий фонд світової літератури.

У 1789 р. Бюргер побував у Веймарі, щоб зустрітися з Й. В. Гете і Й. К. Ф. Шиллером, з якими протягом багатьох років листувався. Зустріч розчарувала всіх трьох. Гете і Шиллер відійшли від ідеалів “Бурі та натиску”, а водночас і від схиляння перед Бюргером. А в 1791 р. Шиллер опублікував статтю “Про вірші Бюргера”, яка багато в чому визначила ставлення сучасників до останнього. Шиллер дорікав у ній Бюргера за суб’єктивну натуралістичність, за те, що він “змішується з народом”, не піднімає його до себе. Веймарець вимагав тепер від поезії “ідеалізації її предмета”, звідси його суворий присуд поетові, який зображав життя без жодних прикрас.

У 90-х pp. XVIII ст. відбувся новий підйом у творчості Бюргера. Один з найрадикальніших письменників “Бурі та натиску”, він цілком прийняв ідеї Великої французької революції 1789- 1794 pp. Прославляючи її, Бюргер виступив у геттінгенській масонській ложі з патетичною промовою “Звеличення свободи” (“Ermunterung an die Freiheit”, 1790). Це час розквіту і політичної лірики поета. В “Альманасі муз на 1793 рік” він опублікував 40 поезій та епіграм, де висміяв ворогів революції і виправдав терор.

У цілому ж поезія Бюргера різноманітна та оригінальна за тематикою і стилем. Вона ділиться на гри цикли: “Балади та романси”, “Пісні до Моллі”, “Вислови та розмаїті вірші”. При цьому в сатиричних поезіях 70-90 років він іде за традицією байки та середньовічного шпруха. У багатьох ліричних творах йому вдається зберегти стильові прийоми фольклорних пісень, романтичне і сентиментальне забарвлення.

Л. Вдовиченко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

БЮРГЕР, Готфрід Август

Categories: Біографії

Links