Бєлінський про роман Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Говорячи про роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” у цілому, Бєлінський відзначає його історизм у відтвореній картині російського суспільства. Критик уважає “Євгенія Онєгіна” поемою історичної, хоча в числі її героїв немає жодного історичної особи. Глибоке знання повсякденної філософії, яким володів Пушкін, зробило “Онєгіна” добутком оригінальним і чисто росіянином. “Пушкін взяв це життя, як вона є, не відволікаючи від її тільки одних поетичних її митей; взяв її з усім холодом, із всею її прозою й пошлостию…- відзначає Бєлінський.- “Онєгін” є поетично вірна дійсності картина російського суспільства у відому епоху”.

“”Онєгіна” можна назвати енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком”,- затверджує Бєлінський. Він указує на “народності” як характерну рису даного роману, уважаючи, що в “Євгенію Онєгіні” народності більше, ніж у якому завгодно іншому народному російському творі. – Якщо її не всі визнають национальною, те це тому, що в нас здавна вкоренилася предивна думка, нібито росіянин у фраку або російська в корсеті – уже не росіяни й що росіянин дух дає себе почувати тільки там, де є зипун, постоли, сивуха й кисла капуста. Таємниця національності кожного народу полягає не в його одязі й кухні, а в нього, так сказати, манері розуміти речі”.

На думку Бєлінського,

в особі Онєгіна, Ленского й Тетяни Пушкін зобразив російське суспільство в одній з фаз його утворення й розвитку. Критик дав характеристику образам роману. Характеризуючи Онєгіна, він зауважує: “Більша частина публіки зовсім заперечувала в Онєгіні душу й серце, бачила в ньому людини холодного, сухого й егоїста по натурі. Не можна ошибочнее й кривее зрозуміти людину!.. Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки охолоділа до марних страстей і дріб’язкових розваг… Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої натури…”. Онєгін не претендує на звання генія, не лізе у великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його. “Онєгін – страждаючий егоїст… Його можна назвати егоїстом поневоле,- уважає Бєлінський,- у його егоїзмі повинне бачити те, що древні називали „fatum”. Цим пояснюється розуміння Онєгіна як характеру “незавершеного”, доля якого трагична внаслідок цієї незакінченості. Бєлінський не погоджується з тими критиками, хто вважав Онєгіна “пародією”, знаходячи в ньому типове явище російського життя.

Досить прост і ясним представляється Бєлінському характер Ленского – типового для епохи “ідеального” існування, “відірваного від дійсності”. Це було, на його думку, зовсім нове явище. Ленский був романтик і по натурі, і за духом часу. Але в той же час “він серцем милий був невіглас”, вічно тлумачачи про життя, ніколи не знав неї. “Дійсність на нього не мала впливу: його суму були створенням його фантазії”,- пише Бєлінський. Ленский полюбив Ольгу й прикрасив її достоїнствами й досконалостями, приписав їй почуття й думки, яких у неї не було й про які вона й не піклувалася. “Ольга була чарівна, як всі “панянки”, поки вони ще не зробилися “баринями”; а Ленский бачив у ній фею, сельфиду, романтичну мрію, нітрохи не підозрюючи майбутньої барині”,- пише критик.

“Люди, подібні Ленскому, при всіх їхніх незаперечних достоїнствах, негарні тим, що вони або перероджуються в доконаних філістерів, або, якщо збережуть назавжди свій первісний тип, робляться цими застарілими містиками й мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні діви, і які більше вороги всякого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні… Словом, це тепер самі нестерпні порожні й вульгарні люди”,- містить Бєлінський свої міркування про персонажа Ленского.

Тетяна, на думку Бєлінського,- “істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча. Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини. При счастии взаємності любов такої жінки – рівне, світле полум’я; у противному випадку – завзяте полум’я, якому сила волі, може бути, не дозволить прорватися назовні, але яке тим разрушительнее й пекуче, чим більше воно здавлено усередині. Щаслива дружина, Тетяна спокійно, але проте жагуче й глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала б собою дітям, але не по розуму, а знову по страсті, і в цій жертві, у строгому виконанні своїх обов’язків знайшла б свою найбільшу насолоду, своє верховне блаженство”. “Це чудове з’єднання грубих, вульгарних забобонів t страс-тию до французьких книжок і з повагою до глибокого утвору Мартина Задеки можливо тільки в російській жінці. Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові, ніщо інше не говорило її душі, розум її спав…”,- писав критик. На думку Бєлінського, для Тетяни не існував теперішній Онєгін. Вона не могла не розуміти, не знати його, тому що вона й себе саму так само мало розуміла й знала. “Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце… Тетяна була з таких істот”,- затверджує критик.

Бєлінський дає чудовий соціально-психологічний етюд про положення російської жінки. Він посилає безсторонні репліки на адресу Тетяни, що не віддалася, а віддана, але складає провину за це не на Тетяну, а на суспільство. Саме це суспільство перестворило її, підкорило її цільну й чисту натуру “розрахункам розсудливої моралі”. “Ніщо так не підпорядковане строгості зовнішніх умов, як серце, і ніщо так не вимагає безумовної волі, як серце ж”. У цьому протиріччі й складається трагізм долі Тетяни, в остаточному підсумку подчинившейся цим “зовнішнім умовам”.

У вищерозглянутих критичних статтях Бєлінський урахував і разом з тим рішуче відкинув всі ті дрібні й плоскі тлумачення пушкінського роману, якими грішила критика з моменту появи його першого розділу й аж до публікацій статей Бе линского. Аналіз цих статей дозволяє зрозуміти справжній зміст і ціну безсмертного, “істинно національного” добутку.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Бєлінський про роман Пушкіна “Євгеній Онєгін”