Бурлюк Давид Давидович: поет, теоретик футуризму


Бурлюк Давид Давидович – поет, теоретик футуризму, прозаїк, художник. Народився на хуторі Семиротовщина Харківської губернії. Батько – виходець із ” купців-козаков” – з 1885 р., продавши хутір, обіймав посаду керуючого в ряді маєтків Харківської, Курської, Тверской, Московських, Херсонської губерній. Мати – уроджена Л. И. Михневич – сестра фейлетоніста В. И. Михневича. Молодші брати – Володимир і Микола – стали художниками, одночасно друкували вірші у футуристичних виданнях. Тому що сім’я часто переїжджала, Давид учився в гімназіях м. Суми, Тамбова, Твері. В 1892 р. захопився живописом під впливом художника К. Первухина, брата домашньої вчительки Бурлюков. Перший вірш Бурлюк датує 1897 р. В 1898 р. надійшов у Казанське художнє училище, в 1899 р. перевівся в Одеське художнє училище, однак в 1901 р., повернувся в Казань. Письменницький дебют відбувся в херсонській газеті “Південь” (перша публікація – 2 лютого 1899 р.). З 1902 по 1905 р. учився живопису (Мюнхенська Королівська академія мистецтв – у професора Вилли Дица; паризька майстерня “еколь де Базар” – у художника Кормона). У Парижу познайомився з К. Бальмонтом, Б. Борисовим-Мусатовим, М. Волошиним, Е. Кругликовой. В 1904 р. взяв участь у художній виставці в Херсоні, де познайомився із Вс. Мейерхольдом.

В 1907 р. сім’я в черговий раз переїжджає. Цього разу – у Чернодолинное маєток


гр. А. Мордвинова, де батько обійняв посаду керуючого. У цьому ж році Бурлюк уперше взяв участь у московській виставці “Стефанос”. Із цього часу систематично брав участь у виставках у Москві, Петербурзі, провінції й за кордоном. В 1909 р. знову надійшов і закінчив Одеське художнє училище. В 1910 р. надійшов у Московське художнє училище живопису й ліплення. В 1909-1910 гг. Бурлюк виступив у ролі організатора групи “будетян”, що поєднувала молодих поетів і художників, що заперечують канони символістської естетики. “Будетяне” шукали нові шляхи розвитку мистецтва й поезії, орієнтуючись на художній досвід французьких “проклятих” поетів (Рембо, Бодлера, Лафорга). Група йменувала себе також “Гилея” (давньогрецька назва Таврической губернії, де жила сім’я Бурлюков), а трохи пізніше, під впливом критики, – футуристами. Перший збірник групи – “Кіш суддів” (1910) , при участі Давида, Миколу й Володимира Бурлюков, Е. Гуро, В. Каменського, В. Хлебникова – майже не був відзначений у критику, однак формування нової поетичної школи тривало завдяки енергійним зусиллям Бурлюка, що виступав як її організатор і пропагандист. До кінця 1911 р. ставиться зустріч Бурлюка з В. В. Маяковським, що також учився в Училище живопису й ліплення.

З ініціативи Бурлюка в 1912 р. був випущений збірник “Ляпас суспільному смаку” (1912) з девізом “У захист вільного мистецтва”. Збірник відкривався колективним маніфестом, у якому прокламувалася відмова від класичних традицій, розривши з існуючими школами в сучасній літературі й затверджувалися принципи нового поетичного напрямку, засновані на самодостатньому самотворчесве. епатирующий тон маніфесту спровокував критикові на люті нападки на збірник, що одночасно виявлялося й рекламою для нового напрямку: футуристи швидко придбали шумну, скандальну популярність. В 1912-1914 гг. Бурлюк розвиває бурхливу видавничу діяльність, спрямовану на подальше об’єднання поетів і художників, близьких футуризму. З його ініціативи й при його участі виходять збірники “Кіш суддів” (другий) (1913), “Дохлий місяць. Збірник єдиних футуристів миру, поетів Гилея” (1913), “Затичка” (1913), “Требник трьох. Збірник віршів і малюнків” (1914), “Рикаючий Парнас” (1914), а також журнал “Футуристи. Перший журнал російських футуристів” (1914). У збірниках друкувалися вірші, теоретичні статті й маніфести футуристів, а також кубістські малюнки офорти.

Тоді ж Бурлюк активно виступає з публічними лекціями й доповідями, пропагуючи принципи футуризму в поезії й кубізму в живописі, бере участь у диспутах. В 1913-1914 гг. разом з В. Маяковським і В. Каменським почав велике лекційне турне по російської провінції (в автобіографії Бурлюк називає 27 міст). Пропагандистська діяльність Бурлюка, як і В. Маяковського, дратувала адміністрацію Училища живопису й ліплення. На початку грудня 1913 р. рада викладачів училища заборонив учням вести лекції, а після повернення Бурлюка й Маяковського з турне 21 лютого 1914 р. одноголосно виключив їх з училища. В 1915 р. виходить збірник “Весняне контрагентство муз”, в 1916 – збірник “Чотири птахи”. В 1915-1917 гг. Бурлюк оселився на станції Иглино під Уфою, займався живописом, поставляв в армію сіно. В 1918 р. взяв участь в останній виставці “Бубнового валета” у Москві. Улітку 1918 р. залишився за лінією фронту. В 1918-1919 гг. виїхав на Далекий Схід, читав лекції в містах Сибіру. В 1919-1920 гг. виступав з лекціями й улаштовував виставки в Харбіні. В 1920-1922 гг. жив у Японії. З 1 вересня 1922 р. жив у США, займаючись живописом і літературою. Випустив ряд поетичних збірників, кілька книг по мистецтву, збірники новел у видавництві, заснованому його дружиною М. Н. Бурлюк, видавав журнал “Колір і рима”. В 1956 р. приїжджав у СРСР.

Бурлюк активно пропагував футуристскую естетику, що створило йому репутацію “батька російського футуризму”, усіляко їм підтримувану (це визначення винесене на обкладинки всіх американських видань Бурлюка). У своїх теоретичних деклараціях він відстоював ідею самоцінності й незалежності мистецтва, право поета на формальне винахідництво. Однак власна поетична творчість Бурлюка, як це було відзначено вже його сучасниками, відрізняється не стільки яскраво вираженою індивідуальністю, скільки вмінням перевтілюватися, засвоюючи чужі стильові манери, від народницької або символічної поезії до французьких “проклятих” поетів; а пізніше – експресіоністських плинів у поезії й прозі



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бурлюк Давид Давидович: поет, теоретик футуризму

Categories: Нові твори

Links