БУЛГАКОВ, Михайло Опанасович

(1891 – 1940)

БУЛГАКОВ, Михайло Опанасович (Булгаков, Михаил Афанасьевич – 15.05.1891, Київ – 10.03. 1940, Москва) – російський прозаїк і драматург.

Булкагов народився 15 травня 1891 р. в Києві. Батько, Опанас Іванович, викладав у Київській духовній академії курс історії західних віросповідань. Мати, Варвара Михайлівна, виховувала дітей, яких було семеро. Сім’я дала майбутньому письменникові дуже багато – виховала у нього любов до мистецтва, повагу до людей і працелюбність.

Дитинство і юність Булкагова пройшли у Києві, з яким пов’язане становлення митця. Він захоплювався класичною літературою й архітектурою, музикою та драматургією. Вивчав давні малюнки і написи у церквах, відвідував відомий театр Соловцова. На Андріївському узвозі містилася квартира Булгакових, що стала прообразом будинку Турбіних у романі “Біла гвардія “та п’єсі “Дні Турбіних”. Зараз у цьому домі – меморіальний музей письменника.

Після закінчення гімназії вступив на медичний факультет Київського університету. У роки навчання прийшло перше кохання, у 1913 р. він повінчався з Тетяною Лаппа. Але Перша світова війна, революції та громадянська війна назавжди розлучили їх. Склавши випускні іспити екстерном, почав працювати лікарем – в Чернівцях, Кам’янці-Подільському, Смоленську. Перші враження від лікарської практики відобразилися у книзі “Записки

юного лікаря” (“Записки юного врача”, 1925-1926).

Ставлення Булкагова до революційних подій було неоднозначним. Розуміючи необхідність змін в суспільстві, він не сприймав насильницьких методів, антигуманною вважав і громадянську війну.

Початок літературної діяльності пов’язаний з Москвою. У 20-х роках він писав нариси й оповідання, у яких висловлював надію на суспільні зміни (“Майбутні перспективи”, “Торговий ренесанс “та ін.). Але надалі надію заступило гірке розчарування.

“Дияволіада” (“Дьяволиада”, 1923-1924) відкрила новий етап у творчості Булкагова. У цій сатиричній повісті показано трагедію “маленького” радянського чиновника Короткова, який нікому не потрібен; його нікому захистити від страшної, диявольської сили (“щось сіре з чорними дірами”), котра знищує все на своєму шляху. Образ Короткова можна порівняти з гоголівським Акакієм Акакієвичем (“Шинель”). У цьому творі виявилася характерна ознака художнього методу письменника – поєднання комічного і трагічного.

“Фатальні яйця” (“Роковые яйца”, 1924) – фантастична повість, дія в якій відбувається у недалекому майбутньому – 1928 р. Професор Персиков відкрив чарівний промінь, що може прискорювати зростання живих організмів. Хоча можливості наукового відкриття ще не з’ясовані остаточно, авантюрист Рокк використовує червоний промінь для вирощування величезних курей. Але замість курячих яєць йому завезли зміїні, з яких вилупилися гігантські гадюки. Кульмінаційним моментом повісті є похід плазунів на Москву, лише несподіваний мороз врятував мешканців міста від нашестя. У такій символічній формі письменник попереджав про небезпеку порушення природної, духовної та соціальної еволюції. Промінь Персикова має колір радянського прапора, тому асоціюється із соціалістичними змінами, які не сприйняв Булкагов, передчуваючи майбутні катастрофи. Своєрідність фантастики полягає в тому, що, з одного боку, вона викриває вади суспільства, а з іншого – дає художній прогноз.

“Собаче серце” (“Собачье сердце”, 1925) – сатирична повість, у якій ідеться про медичний експеримент перетворення собаки в людину. Професор Преображенський плекав великі надії на своє наукове відкриття, але, хоча практична частина експерименту вдалася, моральний аспект не задовольнив професора: хороший пес Шарик став брутальним чоловіком Шариковим. Усі спроби перевиховати його не вдаються, він стає ще гіршим під ганебним впливом суспільства. Повість побудована за принципом парадоксу, який полягає в тому, що поведінка Шарикова не тільки не засуджується оточенням, а, навпаки, заохочується ним. Виявилося, що Шариков цілком підходить новому суспільству, його навіть призначають на посаду “заввідділу у боротьбі з котами”. У цей час на сторінках радянської преси тривали дискусії про виховання нової людини соціалістичного типу. Булкагов у сатиричній формі показав, що може вийти з людини в процесі революційних зрушень. Він заперечував будь-які неприродні засоби втручання у закони природи культури та суспільства.

Роман “Біла гвардія” (“Белая гвардия”), п’єси “Дні Турбіних” (“Дни Турбиных”) і “Бег” (“Бег”) (1925-1928 pp.) складають трилогію про долі російської інтелігенції, їх поєднує образ центрального героя, в якому втілено духовні пошуки автора. У “Білій гвардії” Олексій Турбін трагічно сприймає події революції та громадянської війни, відчуваючи загрозу знищення духовності. Але він не тікає від дійсності, а намагається визначити своє місце у подіях, ставлячи перед собою питання: “Як бути? Як жити?”. Однак у романі відповіді на них ще немає. У п’єсі “Дні Турбіних” Олексій Турбін уже все вирішив: для нього, як і для інших інтелігентів, не існує виходу – стріляти в свій народ він не може, тому шукає смерті й гине, рятуючи молодих юнкерів. У п’єсі “Біг” Булкагов показав, що могло б бути з Олексієм Турбіним, якби той не загинув під час громадянської війни і виїхав у еміграцію. Генерал Хлудов, головний герой “Бігу”, врятувався від більшовиків, однак душевний біль не вгамовується: жити в розриві з батьківщиною він не може, але прийняти її – криваву й жорстоку – також не в силі. Хлудов, як і Олексій Турбін, шукає смерті, йому залишається єдине – самогубство. Письменник показав духовну драму інтелігенції, зруйнування культурних засад суспільства, порушення моральних принципів. У трилогії невипадково звучать мотиви світової класики (Й. В. Гете, О. Пушкіна, Ф. Достоєвського, Д. Н. Г. Байрона та ін.) – як нагадування про втрачені гуманістичні цінності.

Життя і творчість Булкагова пов’язані з Московським художнім театром, але багато його п’єс було заборонено. Письменника цькували протягом усього його творчого шляху. У 1926 р. після обшуку у квартирі було конфісковано рукопис повісті “Собаче серце”, яка до кінця 80-х років була заборонена цензурою. У 1928-1929 pp. зняли з репертуару сатиричні п’єси “Багряний острів” (“Багровый остров”) і “Зойчина квартира” (“Зойкина квартира”). У 1929 р. Й. Сталін у відкритому листі до драматурга В. Біль-Білоцерківського назвав твори Булкагова “непролетарською літературою, яку необхідно знищити”. Фактично це був офіційний вирок письменникові, для якого відтепер були зачинені двері всіх редакцій.

У липні 1929 р. Булкагов звернувся до Сталіна з проханням дозволити йому виїхати за кордон, але воно залишилося без відповіді. Відчайдушним зойком людини, якій уже нічого було втрачати, став лист письменника до уряду СРСР, написаний 28 березня 1930 p., який свідчив про те, що автор його не відступив від своєї позиції й розпочав відкритий діалог із владою.

Тому невипадково проблема “митець і влада” стає головною у його творах 30-х років. Протягом 1928-1940 pp. Булкагов працював над романом “Майстер і Маргарита” (“Мастер и Маргарита”), у якому розповів про те, що не можна було висловити вголос, – про свободу, християнські заповіді, незалежність творчості, силу людського духу.

У 1931-1932 pp. до письменника прийшло нове натхнення, пов’язане з його коханням до Олени Шиловської. Їхні стосунки були складними і неоднозначними: вона мала свою сім’ю, Булкагов залишився без роботи. Але кохання виявилося сильнішим за обставини. Олена Сергіївна стала прообразом Маргарита в романі.

Проте жити письменникові залишалося зовсім недовго. У 1939 р. він закінчив п’єсу “Батум” про початок революційної діяльності Сталіна. На перший погляд, цілком безневинна, вона містила багато символів і натяків на жорстокий характер і бездушність Сталіна, його прагнення будь-якою ціною здобути владу. Певна річ, усі ці натяки були розгадані, що призвело до нищівної критики п’єси. Все це не могло не позначитися на стані здоров’я письменника. 10 травня 1940 р. його не стало. Він помер, так і не зробивши остаточної правки роману “Майстер і Маргарита” – свого духовного заповіту.

Відомо шість редакцій роману. Спершу Булкагов хотів написати “роман про диявола” – сатиричну фантасмагорію із вставною новелою про Христа і Пілата. Варіанти назв роману були такі: “Чорний маг”, “Копито інженера”, “Жонглер з копитом”, “Син В “, “Гастроль (Воланда)”, “Інженер з копитом” тощо. У 1931 – 1932 pp. у роман увійшли образи майстра і Маргарити, а в 1937-1938 pp. з’явилася остаточна назва – “Майстер і Маргарита”.

У творі порушуються найважливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. Показано духовну деградацію суспільства у культурно-історичному контексті, трагедію людини й всього світу. Цій головній темі підпорядковані інші: історія загибелі Ієшуа Га-Ноцрі, трагічна доля майстра і його роману, життя Івана Бездомного, пригоди Воланда з його почетом та ін. Булкагов болісно переживав, що світ утратив свою духовну сутність, люди забули про вічні цінності, а це неминуче призводить до трагедії. На його думку, протиставити будь-якому насильству можна лише одне – силу духу людини, її творчість, внутрішню свободу. Тому в романі утверджується ідея високих людських цінностей – добра, справедливості, кохання, волі. Ієшуа, майстер і Маргарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усвідомила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. Душі улюблених героїв Булкагова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. І це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу.

“Майстер і Маргарита” – це “роман у романі”. Глави про життя Москви 30-х років межують з розповідями на біблійні теми (роман, який пише майстер, інтерпретує відому історію зіткнення Ісуса і Понтія Пілата, а також історію жертовної загибелі Христа). Це дає змогу письменникові розглядати сучасність з позиції вічності та через призму християнських цінностей.

Композиція роману побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Це зумовлює певну поліфонію твору, його узагальнюючий характер. У побудові роману вбачається вплив Григорія Сковороди, у трактаті якого “Потоп зміїний” викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного; кожен з них має дві сторони – зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму). У Булкагова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років (Берліоз, Римський, Варенуха, Ласточкін та ін.). До космічного належать Воланд і його почет (Азазелло, Коров’єв-фагот, кіт Бегемот, Абадонна, Гелла). Біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі, Понтія Пілата, Левія Матвія, Іуду, Нізу та ін. Така художня структура твору – не просто витвір фантазії митця. Змальовуючи різні світи, Булкагов наголошував на розриві між ними. Роман “Майстер і Маргарита “є попередженням людству про наслідки від порушення законів буття.

Окрім того, кожен із світів твору – земний, біблійний і космічний – має, згідно з концепцією Г. Сковороди, дві сторони. На перший погляд, у Москві все благополучно, люди їдять, п’ють, розважаються, але насправді це суспільство давно хворе. Тому на Землю і приходить диявол в образі звичайного обивателя. Використання мотивів Г. Сковороди допомагає Булкагову усвідомити прихований, нерозкритий зміст життя і показати його справжню сутність.

Характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких виявляється авторська позиція.

Одна з найбільших таємниць роману – біблійний сюжет, який розгортається в уяві майстра. Що це? Євангеліє від Булкагова? Чи Євангеліє від майстра? Або Євангеліє від Воланда, як пишуть у деяких дослідженнях? І хто ж є насправді Ієшуа Га-Ноцрі – Христос чи ні? Чим різняться він та єршалаїмські мешканці з біблійними героями?

На підставі сюжету роману “Майстер і Маргарита “можна зробити висновок, що Булкагов розвивав головні ідеї Євангелія від Луки, у якому Христос змальовується як Син Людський. Але Ієшуа в романі вже не Христос і навіть не його літературна інтерпретація, як вважають деякі дослідники. Ієшуа – це людина, як усі, і водночас незвичайна.

Автор знімає будь-який релігійний аспект у зображенні подій в Єршалаїмі. У романі немає мотивів богосинівства, жертви в ім’я спокутування людського гріха. Використовуючи біблійну легенду, письменник водночас відступає від неї. Ієшуа зображується без усякого натяку на месіанство. Як і звичайна людина, він боїться болю, смерті, лякається, коли дізнається, шо його хочуть убити. У романі немає апостолів, матері Марії, немає освяченого релігією слова “хрест”, “розп’яття”, не кажучи вже про те, що Ієшуа не робить ніяких чудес і не воскресає.

Письменник максимально приземлює біблійний сюжет.

Ієшуа зіткнувся в ідейному діалозі з Понтієм Пілатом, який змальовується не як могутній прокуратор, а теж як звичайна людина, знесилена головним болем. У Біблії Понтій Пілат не мучиться сумнівами і докорами совісті, а булгаковський герой постійно балансує між добром і злом і, наказавши вбити Ієшуа, потім буде страждати, аж поки майстер не простить йому. Іуда, зрадивши Ієшуа, – також уже не біблійний Іуда, підлий зрадник, а закоханий чоловік, готовий на все заради жінки.

Ієшуа Га-Ноцрі не проголошує в романі полум’яних промов про спасіння людства і Царство Боже. Його істина проста: усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою добру природу, бо тільки добро може змінити світ. Усі, хто спілкуються з Ієшуа, внутрішньо перетворюються. Жорстокий збирач податків, наслухавшись добрих слів Ієшуа, кинув гроші на дорогу і пішов за ним. Співчуття Ієшуа лікує головний біль Понтія Пілата.

Але воля Ієшуа Га-Ноцрі, його прагнення до правди і добра виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів. Будь-яка віра, навіть віра в добро, підриває державний устрій, заснований на владі і насильстві. У цьому плані єршалаїмський світ роману “Майстер і Маргарита” – це своєрідна модель тоталітарної держави, яка знищує людину і людські істини. Булкагов змальовує насильство у широкому історико-філософському контексті, він доводить, що зло є злом, яких би форм воно не набувало, і доля людини завжди буде трагічною, доки людство не усвідомить цінності окремої особистості і не повернеться до духовних ідеалів.

Хто ж несе відповідальність за насильство? Булкагов відмовляється від ідеї колективної провини. Якщо у Біблії Христа розіп’яли за рішенням синедріону і на вимогу юрби, що кричала Пілатові: “Розіпни його!” (Понтій Пілат лише затвердив це рішення), то у Булкагова вся відповідальність за страту Ієшуа покладається на прокуратора. Саме він винен у загибелі Ієшуа.

Е. Ренан у книзі “Життя Ісуса”, яку було використано для написання “Майстра і Маргариты”, зазначав: “Не Тіверій і не Пілат засудили Ісуса на смерть. Його засудили стара іудейська рада, Мойсеїв закон… Нації несуть таку ж відповідальність, як і окремі особи, і якщо коли-небудь нація і зробила злочин, то смерть Ісуса може вважатися саме таким злочином”. Проте Булкагов, за допомогою образу Понтія Пілата стверджує, що не може бути спільної вини, як не може бути й спільного каяття, тому що світ складається із конкретних людей, які здійснюють ті чи інші вчинки, і саме вони особисто несуть відповідальність за те, що вчинили.

Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність. Автор вдається до фантастики, зображуючи прихід диявола на землю (традиції “Фауста” Й. В. Гете), аби показати, що вона перетворилася на пекло, що там, де люди забувають про Христа, настає царство сатани. Але Волана У романі виступає як добра сила. Сатані вже не треба навіть зваблювати людей, земне пекло жахливіше і чорніше за біблійне, тому навіть диявол тут добрий. Він зневажає земні пристрасті та земних мешканців, показуючи їхнє справжнє обличчя. Але спасіння землі та людства, на думку письменника, має прийти не від диявола і не від будь-якої іншої потойбічної сили. Спасіння повинна здійснити сама людина. Маргарита рятує майстра. Понтій Пілат також намагався врятувати свою душу, наказавши вбити Іуду. Але спасіння душі не може здійснитися через убивство, і Понтій Пілат страждає, доки майстер не звільнив його від докорів совісті. Майстер рятує також Івана Бездомного, Ієшуа – Левія Матвія. А якщо людина врятує людину, стверджує Булкагов, ще не втрачено надію врятувати весь світ.

Допомогти спасінню людства можуть також вічні духовні цінності – добро, любов, милосердя, що втілюються в образі Христа. Цю ідею подано вже на початку роману в розмові Берліоза з Бездомним про існування Ісуса, коли несподівано з’являється Воланд, промовляючи: “Майте на увазі, що Ісус усе ж таки існував…”. Здавалося б, виникає певний парадокс – Воланд, диявол, підтверджує існування Христа. Але насправді тут немає нічого парадоксального. Значення цього вислову багатозначне: по-перше, кажучи про Христа, Воланд утверджує своє існування як диявола, тобто існування реального зла у суспільстві; по-друге, ім’я Христа є нагадуванням людям про Бога, якого вони забули, і тому стало “все дозволено” у цьому світі (відомий мотив Ф. Достоєвського, що розгортається у романі).

Б. широко використовує засоби комічного – гумор, іронію, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан суспільства XX ст., показати його ганебний вплив на людину. За зовнішнім комізмом у автора завжди приховані гіркий біль і тривога за людство, прагнення знайти шляхи виходу із трагедії.

“Рукописи не горять” – ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу, творчості, добра, любові, волі, християнських ідеалів. Спалений роман майстра про Єршалаїм знову відновлено. Отримують нове життя душі майстра і Маргарити. Але куди вони летять у фіналі роману? Куди потрапляють – у рай чи пекло? Тут ми постаємо перед важливою проблемою світла і спокою, яка викликає різні думки у дослідників і читачів.

Так, одні дослідники вважають, що майстер не заслужив світла, а тільки спокій, тому що скористався послугами диявола, він “сліпо іде за Воландом”. Але ж ніякої угоди з дияволом не було?! І Воланд змушений відпустити вільні душі майстра і Маргарити, бо вони не підкоряються його “відомству”.

Спокій для майстра – винагорода не тільки за страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість незалежно жити й творити, це спокій не для себе. Це мрія про гармонію людини та світу, про можливе земне Царство Боже, Царство істини й добра. А гармонія світу має народжуватися з гармонії людської душі. Спокій майстра у вічному, духовному просторі, гармонія душ його та Маргарити стають запорукою майбутнього перетворення світу у глобальному масштабі.

Творчість Булкагова має велике значення для світової літератури. Він розвивав філософсько-психологічний напрям у реалізмі М. Гоголя, Ф. Достоєвського, Г. Сенкевича, Л. Толстого. Булкагов бачив XX ст. як апокаліптичну епоху, “час світових катастроф”. У його творах викриваються вади державної системи, лунає протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства. Різноманітні засоби комічного, фантастика, своєрідна символіка допомогли письменникові зруйнувати міф про начебто щасливе суспільство і показати його справжню сутність. Але критичний пафос завжди поєднувався з великою вірою митця в силу духовності людини, у можливість її відродження.

О. Ніколенко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

БУЛГАКОВ, Михайло Опанасович

Categories: Біографії

Links