БРОНТЕ, Шарлотта, Емілі, Енн

БРОНТЕ, Шарлотта (Bronte, Charlotte – 21.04.1816, Торнтон – 31.03.1855, Гоуорт);

Емілі (Bronte, Emily – 30.07. 1818, Торнтон – 19.12. 1848, Гоуорт),

Енн (Bronte, Anne – 17.03.1820, Торнтон – 28.05.1849, Скарборо) – англійські письменниці.

Творчість кожної з них – по-своєму значне і яскраве явище в розвитку англійської романістики в перехідний період від кінця 40-х pp. XIX ст. до наступних десятиліть. У творах сестер Бронте відобразилися характерні особливості часу: в них органічно зливаються і легко прослідковуються лінії, які поєднують романтичне мистецтво початку XIX ст. (Д. Н. Г. Байрон, П. Б. Шеллі) з реалізмом 1830-1840-х pp. (Ч. Діккенс, В. Теккерей), у них формуються тенденції нових художніх відкриттів у жанрі роману другої половини століття (Дж. Еліот, Д. Мередіт). Особливої популярності зажили романи Шарлотта Бронте “Джен Ейр” та Емілі Бронте “Грозяний перевал”, нового життя у теперішній час набули й твори Енн Бронте “Агнес Грей “і “Незнайомка з Вайльдфелл-холу”.

Усі три сестри Бронте народились у містечку Торнтон в одному із глухих районів Йоркширу. Тут їхній батько – священик Патрік Бронте – мав парафію в 1815-1820 pp. Незабаром після народження молодшої дочки Енн (вона була останньою, шостою дитиною в сім’ї) пастор Бронте переселився у Торнтон, розташований у тому самому Йоркширі, за декілька миль від Бредфорда і неподалік від відомих своїми ткацькими

фабриками Галіфакса і Лідса. У цей час, коли сім’я парафіяльного священика Патріка Бронте поселилась у будинку при церкві, збудованій ще в XV ст., Торнтон був тихим і спокійним містечком; його населення не перевищувало п’яти тисяч чоловік; у ньому була своя головна вулиця, приміщення банку, два готелі з шинками; у церковному дворі розташовувалось кладовище. А навколо Гоуорта розкинулися луги, вересові пустирища, пагорби зі спадистими схилами, вкритими оксамитовими мохами і квітучими травами. Таким був світ, що оточував дітей Бронте з самого дитинства. Молодші діти не пам’ятали матері, оскільки вона рано померла, а виховувалися вони під опікою тітки Елізабет Бренуелл. Визначальну роль у становленні їхніх поглядів відіграв батько. Особливо значний вплив справив він на формування особистості Енн. Усі члени сім’ї Бронте виховувалися в лоні англіканської церкви. Діти Патріка були талановитими. Вони багато читали, беручи книги з бібліотеки батька, вигадували п’єси, писали вірші, вели хроніку подій, що відбувались у вигаданій ними фантастичній країні Енгрії. Єдиний син Патріка – Бренуелл – гарно малював і мріяв стати художником. Але не лише казкова Енгрія захоплювала дітей. У Гоуорт приходили газети, з яких ставало відомо про заворушення на ткацьких фабриках, про розорення фермерів. Сувора і жорстока дійсність, яка далася взнаки в ранньому сирітстві, не оминула жодного з членів сім’ї Бронте. Померли від туберкульозу дві найстарші дочки Патріка – Марія та Елізабет. Вони не витримали важких умов життя в притулку для дітей-сиріт бідного духовенства – Коун-Брідж, куди їх віддав батько. Смерть старших дівчат змусила Патріка забрати з притулку Шарлотту та Емілі. Тепер, як і двоє молодших дітей – Бренуелл та Енн, вони виховувались удома, а якщо точніше, були полишені на самих себе. їхні долі мали багато спільного, але водночас доля кожної із сестер і доля їхнього брата драматична по-своєму. Не доживши до тридцяти років, померли Емілі й Енн, на тридцять першому році помер Бренуелл, трохи довше прожила Шарлотта. Проте слід, залишений в культурі Англії цим дивовижним літературним феноменом – творчістю сестер Б., має неминуще значення, і зацікавленість ним протягом ось уже ста п’ятдесяти років не лише не згасає, а й посилюється. Романи сестер Бронте прочитуються нашими сучасниками по-новому. Екранізовані “Джен Ейр” і “Грозяний перевал”, у 80-х pp. знято телефільм за романом “Незнайомка з Вайльдфелл-холу”.

Перша публікація сестер була спільною. У 1846 р. під чоловічими псевдонімами вони видали збірку “Вірші Каррера, Емка та Ектона Белл” (“Poems by Currer, Ellis and Acton Bell”). У подальшому кожна пішла своїм шляхом.

За своє життя Шарлотта Бронте написала декілька десятків віршів і чотири романи – “Вчитель” (“The Professor”, 1847; опубл. у 1857), “Джен Ейр” (“Jane Eyre”, 1847), “Шерлі” (“Shirley”, 1849) і “Містечко”(“Viltette”, 1853). У романах порушуються проблеми жіночої рівноправності соціальної нерівності, відображені робітничі заворушення, обговорюються питання освіти. Твори Шарлотти Бронте багато в чому автобіографічні, у них відобразилися враження та події її особистого життя.

Декілька разів за своє життя Шарлотта покидала Гоуорт. У 1831 і 1832 pp. вона відвідувала школу в Роехеді, у 1835-1838 pp. у тій самій школі вчителювала. Найяскравіші враження пов’язані з поїздкою в Брюссель, де в 1842 р. Шарлотта разом з Емілі навчалась у пансіоні Егера, а наступного року, отримавши місце вчительки, викладала у тому ж пансіоні англійську мову. Після успіху “Джен Ейр”, ставши відомою в літературних колах, вона декілька разів вивідувала Лондон, зустрічалася з письменниками та видавцями своїх творів. Вона познайомся з В. Теккереєм, якого вважала найкращим тогочасним романістом (йому Шарлотта Бронте присвятила “Джен Ейр’). У 1851 р. була присутньою на лекції В. Теккерея про англійських гуманістів XVIII ст. У свою чергу, автор “Ярмарку суєти” високо оцінив талант Бронте. Він із захопленням прочитав “Джен Ейр”. Своєрідність манери Бронте він убачав у поєднанні “чистого почуття зі сповідальною щирістю”. Його увагу привернули у цьому творі любов до істини й обурення несправедливістю, сміливість думок і простота розповіді. Автора “Джен Ейр” Теккерей назвав “суворою маленькою Жанною Д’Арк”. З-поміж літературних знайомих Бронте – критик Д. Г. Льюїс, письменниці Е. Гаскелл, Г. Мартіно. Е. Гаскелл була серед тих, хто вітав появу “Джен Ейр”; вона назвала цей роман “незвичайною книгою” і відзначила, що новаторство автора проявилося в образі героїні. Е. Гаскелл стала біографом Шарлотти Бронте, видавши у 1857 р. книгу “Життя Шарлотти Бронте” (“Life of Charlotte Bronte”). Цією книгою був покладений початок численним життєписам автора “Джен Ейр”, і, як правило, творчість Бронте “виводилася” з обставин її життя, тоді як насправді вона суперечила цим важким обставинам, народжувалась з духу протесту, що жив у мужній “матенькій Жанні Д’Арк”.

Важко уявити собі долю менш сприятливу для письменницької діяльності, аніж ту, що випала Шарлотті Бронте. Розпочавши писати ще а ранній юності, вона відіслала один із своїх з:ршів поету Роберту Сауті. Просила його поради і сподівалася на відповідь. Відповідь була отримана. Сауті писав, що поезія – не жіноча справа, радив адресатові зайнятися домашніми клопотами і виконувати свої господарські обов’язки. Це не збентежило Шарлотту Бронте. Не вбили в ній спрагу творчості і важкі втрати. Життя в Гауорті було нелегким для його мешканців. Рання смерть обірвала вдало розпочатий шлях у мистецтві сестер Бронте. Одна за одною померли Емілі та Енн. Не збулися надії, пов’язані з талантом брата, який так само рано пішов з життя. У спорожнілому домі у 1849 р. Шарлотта залишилась наодинці з батьком. Думки та почуття, народжені скаліченим, самотнім життям сестер Бронте, наділених силою почуттів і багатою уявою, замкнених “як у в’язниці, у відчиненому для всіх вітрів пасторському домі на болотах Вест-Райдінга…, Шарлотта передала у високому коханні Рочестера до Джен Ейр, в захоплюючій історії Люсі Сноу у “Вілет”, – писав у книзі “Роман і народ” англійський критик Р. Фокс.

Виконуючи домашню роботу, наглядаючи за батьком, котрий почав сліпнути, Бронте продовжувала писати. З’явилася надія створити свою сім’ю. У червні 1854 р. всупереч волі батька Шарлотта Бронте вийшла заміж за священика Артура Ніколса, залишаючись жити у батьківському домі. Вона сподівалася дитини, але доля не була до неї прихильною: у березні 1855 р. Шарлотта Бронте померла.

Романи Шарлотти Бронте привернули увагу значимістю проблематики, майстерністю захоплюючої оповіді, образами героїнь, наділених сильними почуттями, сміливістю, непохитними моральними принципами, здатними самостійно приймати рішення. її книга здійснили переворот в уявленнях про мораль. Своєрідним маніфестом боротьби за жіночі права став роман “Джен Ейр”, а “Шерлі” та “Містечко” зміцнили цю думку.

Роман “Джен Ейр” належить до найзначніших творів англійської літератури. Новаторський характер його полягає в тому, що героїня сміливо обстоює свою людську гідність, право на самостійне трудове життя і кохання. Створений образ волелюбної та бунтівливої жінки, яка серйозно роздумує про життя, глибоко відчуває і вголос заявляє про свої прагнення та погляди. В образі Джен Ейр Шарлотта Бронте втілила свої уявлення про сучасну жінку, здатну влаштувати своє життя і стати не лише дружиною, але й гідним другом мужчини. В умовах вікторіанської Англії така постановка проблеми була сприйнята як прояв граничної сміливості поглядів автора. Героїні, схожої на Джен Ейр, не було ні в Ч. Діккенса, ні у В. Теккерея, навіть в Е. Гаскелл, яка перегукувалася з Шарлоттою Бронте у трактуванні жіночих характерів.

У романі йдеться про звичайну дівчину, змушену вести боротьбу за існування. Дитинство Джен проминає в Ловудському притулку. Система виховання грунтується тут на придушенні волі і будь-якого прояву непокори. Жорстокі покарання, суворий режим роблять дітей покірливими і безмовними. Багато хто з них виявляється зламаним морально. Такою є доля Елен Берне. Але Джен Ейр знаходить в собі мужність для опору. “Коли нас б’ють без причини, – говорить вона Елен, – ми повинні відповідати ударом на удар – інакше й бути не може, – до того ж, з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас!” Джен розумна і спостережлива, її почуття сильні, спонуки щирі, слова правдиві. Багатий і її духовний світ. Ставши гувернанткою в домі поміщика Рочестера, опинившись у середовищі провінційного дворянства, Джен явно перевершує навколишніх, її погляди суперечать загальноприйнятим уявленням. Вона не приймає ставлення до шлюбу як вигідного гендля, у її душі живе мрія про кохання, вона прагне до незалежності та права самостійно вибрати собі супутника життя. Сила впливу і чару роману Шарлотти Бронте – у правді почуттів, у їхній істинності, у поєднанні реального з романтичним, у захоплюючій історії простої маленької гувернантки, здатної на велике і самовіддане кохання, гувернантки, яка змогла знайти своє щастя. У книзі “Джен Ейр” наявний безсмертний мотив Попелюшки, що постає в образі схожої на саму авторку, а через те й цілком реальної Джен Ейр.

На досить широкому соціально-історичному фоні відбуваються події роману “Шерлі”. Час його дії – 1812 p., період війни з Наполеоном, континентальної блокади, виступів луддитів. Робітничі заворушення початку XIX ст. показані в романі Бронте з урахуванням чартистського руху 40-х років. Основа конфлікту “Шерлі” – виступи робітників ткацької фабрики проти їхнього хазяїна-фабриканта Мура. Мур купив нові машини для фабрики, позбавивши тим самим багатьох робітників заробітку. В серцях безробітних зароджується протест, “злидні породжують ненависть”.

Останній роман Шарлотти Бронте “Містечко” – це ще одна історія про жіночу долю, про кохання, людську гідність, про мистецтво і його роль в житті, про силу творчої уяви, яка допомагає долати незгоди буття і творити красу. Психологічно глибокий образ головної героїні Люсі Сноу – юної англійки, яка рано осиротіла і, опинившись без засобів і підтримки, влаштувалася викладати англійську мову в одному із пансіонів Брюсселя. Для Люсі Сноу праця – не лише джерело існування, а й невід’ємна частина її істоти. Така героїня вперше з’явилася на сторінках англійського роману. Створюючи її образ, Шарлотта Бронте багато в чому орієнтувалася на Жорж Санд. Характер жінки незвичайної, відважної та рішучої у своїх думках і діях, розсудливої і делікатної зображений Шарлоттою Бронте в його складності, багатогранності, в русі та зміні. У героїні Бронте своє уявлення про кохання. Люсі не вірить в кохання, “породжене лише красою”, не приймає благополуччя, позбавленого духовної близькості; їй дороге кохання, засноване на дружбі, “загартоване болем, сплавлене з чистою і міцною прихильністю, відчеканене постійністю, підпорядковане розуму та його законам”.

У романі “Містечко “життєствердні мотиви переплітаються з трагедійними. Драматизм зображених життєвих ситуацій у багатьох випадках зближується з трагедією. Люсі розуміє, що життя організоване не за законами істинної справедливості. Ланцюгом втрат є її власне життя. Гине й коханий нею Поль. Кільце самотності, здавалось би, знову зімкнеться навколо Люсі. Проте тепер, після всього пережитого нею, цього вже не стається. Трагедія подолана. Люсі стала іншою: вона готова до життя, відданого своєму покликанню і сповненого праці. Враження, створюване романом Шарлотти Бронте, багато в чому визначається тоном розповіді – довірливо-безпосереднім, іронічно-насмішкуватим, печально-гірким. Знайомлячись з історією Люсі Сноу, яку вона розповідає особисто, виступаючи в ролі оповідача, ми чуємо голос автора – Шарлоти Бронте.

У нарисі, присвяченому Шарлотті Бронте і написаному Теккереєм вже після смерті письменниці, є такі слова: “Пам’ятаю боязке, тендітне створіння, маленьку долоню, великі очі. Мабуть, головною рисою її характеру була палка чесність… Вона мені видалася дуже чистою, піднесеною і шляхетною людиною. В її душі завжди жила велика, свята повага до правди і справедливості”.

У міркуваннях сучасників і нащадків Емілі Бронте неодноразово звучала думка про те, що вона значно більшою мірою поет, аніж романіст, а поміж тим в історію літератури Емілі Бронте увійшла перш за все як автор знаменитого роману “Грозяний перевал”. Про життя та особисту долю його автора майже не збереглося відомостей, хоча в найзагальніших рисах її біографія включає все те, що було пережите її братом і сестрами. Короткочасне перебування у притулку, в школі; декілька місяців, проведених у Брюсселі в пансіоні Егера; домашня (аж ніяк не систематична) освіта під керівництвом старшої сестри Шарлотти, ті самі дитячі захоплення, рання любов до поезії, читання Гомера і Вергілія, В. Шекспіра, Дж. Мільтона, Дж. Н. Г. Байрона і П. Б. Шеллі, В. Скотта. “Немає жодних свідчень, що вона так чи інакше планувала своє майбутнє, – доводить біограф Емілі Бронте, сучасна англійська письменниця Мюріел Спарк. – Навпаки, вона наче понад усе на світі хотіла уникнути необхідності “влаштувати” своє життя… Так, Емілі Бронте ніби твердо вирішила, що її життя повинно відповідати визначенню: “Позбавлене будь-яких подій”. І не через те, що її з головою поглинало власне життєве покликання. Життя, яким вона спізнала його в рідному домі, було пронизане с лом. І всі свої зусилля Емілі спрямовувала на те, щоб визначити цей смисл – і безпосередньо через свою творчість, і опосередковано через домашні та сімейні обов’язки. Марнувати ж час окрім того на покращення власної долі з для неї тягарем, і в результаті вона для себе не зробила практично нічого”.

У творчості Емілі Бронте живе й домінує романсі традиція, яка зливається з реалізмом, проникненням в одвічно людські, а тим самим й сні колізії; її майстерність проявилась у глибині психологічних характеристик і романтичної символіки. Творчість була осердям її існування, через те говорити про її життя – це означає говорити про її творчість.

Шарлотта Бронте зауважила, що “воля – повітря Емілі”. Дух волелюбності проявився у її поезії. Ліричний герой Емілі Бронте близький героям поетів-романтиків (П. Б. Шеллі, Д. Н. Г. Байрона, З. Вордсворта, С. Т. Колріджа). З двома першими її споріднює дух протесту і непримиренності, відвага виклику, безстрашність; з двома іншими – пильна зацікавленість життям природи, образ самотнього мандрівця. Проте, на відміну від поетів “озерної школи”, природа в зображенні Емілі Бронте – це могутня стихія, а людина – волелюбна і сильна, вона поборює страждання та гіркоту самотності.

Дух романтизму втілений у творі величезної емоційної напруги – романі “Грозяний перевал”.

Його називали “найромантичнішим романом” (В. Пейтер), “диявольською книгою, яка об’єднала всі найсильніші жіночі нахили”, одним із кращих романів “за силою і проникливістю” (Д. Г. Россетті), “одним із маніфестів англійського генія… романом, який переростає в поезію” (Р. Фокс). В. Вулф писала: “Грозяний перевал” – книга важча, ніж “Джен Ейр”, оскільки Емілі – більше поет, аніж Шарлотта. Шарлотта все своє красномовство, пристрасть і багатство стилю використала для того, щоб виразити прості речі: “Я люблю”, “Я ненавиджу”, “Я страждаю”. Її переживання, хоча й багатші від інших, але перебувають на нашому рівні.

Грозяному перевалі” “Я” взагалі відсутнє. Тут немає ні гувернанток, ані їхніх наймачів. Є кохання, але не те кохання, що зв’язує мужчин і жінок. Натхнення Емілі – більш загальне. До творчості її спонукали не особисті переживання та образи. Вона бачила перед собою розчахнутий світ, хаотичну купу уламків і відчувала в собі сили зібрати їх воєдино на сторінках своєї книги. Від початку і до кінця в її романі відчувається цей титанічний задум, це високе намагання – наполовину безплідне – сказати вустами своїх героїв не просто “Я люблю” чи “Я ненавиджу”, а “Ми, рід людський” і “Ви, предковічні сили”.

Емілі Бронте міфологізує реальні конфлікти; створюючи апофеоз всепоглинаючої пристрасті героїв, вона зображує їхню суспільну трагедію.

“Грозяний перевал “- це роман про кохання в умовах соціальної нерівності та несправедливості; його конфлікт зумовлюється зіткненням мрії та дійсності. Протистоять два світи – підкидька Хіткліфа та мешканців поміщицьких садиб. Хіткліф метиться за свою зневажену людську гідність. Його сильний характер, вроджена гордість і чесність протиставлені егоїзму, посередності і дворянському чванству його суперника Едгара Лінтона. Зрада Катрін, яка віддала, перевагу благополучному життю на Мисі Горобців життю з Хіткліфом, завдала йому значної рани, але не вбила його кохання. “Я не можу жити без мого життя! Не можу жити без моєї душі”, – говорить Хіткліф. І мовби вторячи йому, про своє невмираюче кохання говорить й Катрін:”… я і є Хіткліф! Він… уся моя сутність”.

Хіткліф – бунтівник, який повстає проти встановлених порядків, проти лицемірної моралі, проти Бога і релігії, проти зла і несправедливості. Хіткліф і Катрін могли бути щасливими лише до тих пір, поки поміж ними не постали гроші, забобони, умовності. Проте ніщо не змогло вбити їхнього кохання, пристрасного потягу одне до одного. Про героїв “Грозяного перевалу”. Пейтер зауважував: “Ці образи, сповнені таких пристрастей, але зіткані на фоні непомітної краси вересових просторів, є типовими взірцями духу романтизму”. Долі своїх героїв Емілі Бронте зображує як долі трагічні, але при цьому вона протиставляє їм історію життя та кохання юного покоління – Кеті та Гертона, які змогли вибороти своє право на щастя.

Роману притаманна розірваність композиції. Події передані через сприйняття декількох оповідачів (Неллі Дін, Локвуд); кожен по-своєму інтерпретує те, що відбувається. Використовується прийом оповідання в оповіданні, у розповідь включаються вставні епізоди, листи, уривки зі щоденників. Превалюючими стають ліричне та драматичне начала; епічна розповідь відходить на другий план. Драматична напруга характерна і для картин природи. Пейзаж – співучасник і передвісник подій. Вересові поля і торф’яні болота освітлюються спалахами блискавиць, на них падає тінь гнаних поривами вітру грозових хмар, які передвіщають бурю; перекоти грому супроводжують переживання бунтівливих і багатостраждальних героїв. Природі, як і людям, притаманні хвилювання і таємниця. Емілі Бронте використовує образи лісових ельфів, фей, перевертнів, привидів-блукальців, запозичуючи їх з фольклору. Вона тяжіє до широких узагальнень і реалістичних у своїй основі символів.

Інша тональність притаманна творам Енн Бронте – і її віршам, і двом її романам – “Агнес Грей” (“Agnes Grey”, 1847) і “Незнайомка з Вайльдфелл-холу”(“ТЪе Tenant of Wildfell Hall”, 1848). Достовірність життєвого досвіду, переданого Енн Бронте в її творах, надає їм особливого ліризму, проникливості звучання. І не стільки політ творчої уяви, сила і відвага якої так яскраво проявилися у “Грозяному перевалі “Емілі, в романтичному струмені “Джен Ейр “та інших романах Шарлотти, скільки буденність повсякденної дійсності, прикрашеної серпанком суму, який зароджується від усвідомлення неминучої важкості жеребу людської долі, приваблює в романах Енн Бронте. У них – достовірність реального, передана не лише в образах звичайного, а й піднесеного, притаманного способу думок і почуттів як самої Енн Бронте, так і її героїнь, її романи – це своєрідний щоденник, що містить багато обставин та реалій життя автора й епохи. Це – один з варіантів документальної прози вікторіанської Англії. Природа документалізму романів Енн Бронте особлива. У її книгах ми не знаходимо історичних фактів, відомих історичних постатей, яких-небудь значних подій суспільного життя. Проте ми проникаємося атмосферою життя людей того кола, до якого належали сестри Бронте, пізнаємо їхню мораль та звичаї, розуміємо, як формувався характер і внутрішній світ самої Енн, її релігійні переконання, її надії та помисли.

Енн була останньою дитиною в сім’ї Патріка Бронте. Для всіх майбутніх поколінь, знайомих з літературною спадщиною Шарлотти та Емілі, вона завжди залишалася “третьою Бронте”, їхньою “молодшою сестрою”. Її ім’я називалось останнім, а про те, що було написане нею, або зовсім не говорили, або згадували побіжно. Як вважали критики, в жодне порівняння з тим, що було написано її старшими сестрами, твори Енн іти не могли. Забуті протягом багатьох років, вони привернули до себе увагу в наші дні і здобули нове життя. Триєдиний за своєю суттю історико-літературний феномен, окреслений поняттям “сестри Бронте”, не може бути сприйнятий у всій його повноті без романів та віршів Енн, які приховують свою таємницю, здатну схвилювати, зворушити, змусити замислитись.

Енн прожила коротке життя. Із 54 написаних нею віршів за життя було надруковано 24. Решта вийшли друком посмертно з передмовою Шарлотти Бронте. Обидва романи були опубліковані одразу ж після їх написання, але жоден з них не мав настільки жвавого відгуку, як книги її сестер.

Тендітна і хвороблива Енн з раннього дитинства була серйозною і задумливою. При всій своїй ніжності і схильності до рефлексії вона бум наділена душевною силою і непохитністю. Інтенсивність її внутрішнього життя, готовність протистояти стражданням проявились уже в ранніх віршах (напр., “Голос із темниці’).

Єдина з цілої сім’ї, Енн Бронте прийняла методизм зі всіма притаманними цьому протестантському напряму ригористичними установленнями. Непохитна твердість у дотриманні моральних принципів поєднувалась у неї з неодмінною суворістю самооцінки. Сила духу і вимоглива доброта спонукали до дієвого гуманізму. Цими рисами, властивими їй особисто, Енн наділила і своїх героїнь. Коли Енн виповнилося п’ятнадцять років, вона почала відвідувати школу міс Вулер (1835-1838). Закінчення курс> було відзначене нагородою за хорошу поведінку. Самостійне життя розпочалося для неї зі вступом на місце гувернантки в дім якоїсь міс Інгхем. Проте життя в чужому домі глибоко чужих їй за духом людей виявилось для Енн, яка вирізнялася надзвичайною сором’язливістю, нестерпним.

У 1840 р. в Гоуорт приїхав молодий священик Вільям Вейтмен. Він був доброзичливо прийнятий у домі Патріка Бронте. Енн покохала його. У її житті це було єдине кохання, але йому не судилося закінчитися щасливо. У 1842 р. Вільям передчасно помер. Його поховали на церковному кладовищі поряд з будинком Бронте. Про своє кохання, про скорботу втрати Енн писала у своїх віршах.

Вірші Енн Бронте не належать до яскравих явиш англійської поезії. Вони цікаві як ліричний коментар до життя і долі їхнього автора. Джерело поетичного натхнення Енн – природа, любов до рідного дому. Радість злиття з красою навколишнього світу поєднується з мотивами печалі та скорботи. Одухотвореність пейзажу та сила релігійного почуття – характерні особливості поезії Енн Бронте. Душевний біль, жаль за втраченим щастям не переходять у відчай, не породжують бунтівних почуттів і протесту, як це властиво поезії Емілі, не виливаються з тією силою пристрасті, якою позначені вірші Шарлотти.

У двадцять два роки Енн вперше побувала в іншому місті, вперше побачила море. Вона відвідала Йорк, який розташований за тридцять п’ять миль від Хоуорта, і східне узбережжя Англії. Враження були настільки сильними, що назавжди закарбувалися в її пам’яті. Певний час Енн знову була гувернанткою, а потім, повернувшись додому, доглядала хворого брата, долею якого вона дуже опікувалася. Лише раз довелося їй побувати в Лондоні. Разом з Шарлоттою вони відвідали видавця Сміта, побували в опері, були на виставці в залах Королівської Академії, оглянули Національну галерею, були присутніми на церковній відправі. Вони обідали в домі Сміта і були запрошені на чай до літературного консультанта Вільямса. Ось, мабуть, і всі події в короткому житті Енн. А про своє світосприйняття, про свої думки та почуття вона з притаманною їй ретельністю писала в щоденнику та у своїх творах. Останню у своєму житті весну 1849 р. Енн провела у місті Скарборо на узбережжі Східної Англії. Вона приїхала сюди лікуватися від туберкульозу, але надії на одужання не виправдалися. Єдина зі всієї сім’ї Бронте, Енн похована далеко від дому, в Скарборо.

Перший роман Енн Бронте “Агнес Грей” написаний від першої особи. Тон оповіді стриманий і довірливий. Ідеться про події, на перший погляд незначні, але важливі для оповідачки, яка правдиво і просто розповідає про себе, вводячи читача в коло своїх повсякденних турбот і переживань. “Книгу цю я розпочала з твердим наміром нічого не приховувати, – повідомляє Агнес Грей, – щоб ті, хто забажав би, могли встати користь, осягнувши чуже серце”. Агнес Грей – це сама Енн Бронте. Її твір має автобіографічний характер, і водночас це – не лише розповідь про те, що їй судилося пережити, коли вона була гувернанткою і виховувала чужих дітей.

“Агнес Грей” – одне з характерних явищ літерарного життя Англії 40-х років XIX ст., у ньому відобразилися тенденції часу, пов’язані з посиленням інтересу до проблем становища жінки в суспільстві. Багато жінок почали займатися літературною діяльністю. Героїнями цілої низки тогочасних романів і повістей були гувернантки (“Стара гувернантка” С.-К. Холла, “Гувернантка” леді Блессінгтон, “Кароліна Морда-Шервуда). В ужиток увійшов вислів “роман про гувернантку” (“governes novel”). Поява такого типу творів зрозуміла: стаючи гувернантками, молоді жінки зі середніх верств суспільства, які потребували заробітку, могли знайти застосування для своїх сил і знань. Утім, Енн Бронте, як і Шарлотта, орієнтувалася не на літературний контекст, а виходила зі свого скромного життєвого досвіду, про який змогла розповісти легко і невимушено.

Для героїні “Агнес Грей” порив до нового життя і самостійності при зіткненні з реальністю призводить до розчарування. У роман входить тема втрачених ілюзій. Мрія та дійсність непорівнювані. Агнес переконується в тому, потрапивши до будинку багатіїв-вискочок Блумфільдів. Нові випробування розпочались для неї в сім’ї містера Меррея, власника помістя Хортон-Лодж. Агнес розуміє, що у неї, гувернантки, є лише одне право – “підкорятися і догоджати”. Розчарування Агнес не оздоблюють її серця, не притуплюють її “морального слуху”. Зустріч з Вестоном і кохання до нього змінюють її життя: “Я із подивом переконалася, що світ аж ніяк не складається лише з Мерреїв, Хетфільдів, Ешбі та їм подібних і що досконалість натури зовсім не витвір моєї уяви”. Героїня Енн Бронте осягає просту і вічну істину: найвища радість – у “можливості та бажанні бути корисним”.

Роман “Незнайомка з Вайльдфелл-холу” – твір значно довершеніший і значніший. Лінійна побудова “Агнес Грей” змінюється складною структурою, розширюються межі зображуваного, поглиблюється психологізм; письменниця вільно оперує різноманітними часовими пластами, вводячи в роман декількох оповідачів. Лунають розмаїті голоси, зіставляються різні точки зору.

Роман грунтується на розкритті таємниці головної героїні Хелен, яка поселилася з маленьким сином у похмурому, давно покинутому його господарями старовинному будинку єлизаветинських часів, відомому під назвою “Вайльдфелл-хол”. Поява вродливої незнайомки привертає увагу навколишніх мешканців. Її незалежність і самостійність розпалюють цікавість до її минулого. Історія Хелен та обставини її сімейного життя і складають основу роману. “Незнайомка із Вайльдфелл-холу” – роман сімейно-психологічний. На його сторінках ведуться дискусії про різні аспекти сімейного життя, про стосунки подружжя, дітей і батьків, про відповідальність членів сім’ї один перед одним. Усі ці проблеми глибоко хвилювали Енн Бронте і розв’язувались нею в руслі властивих їй установлень. Вона зберігає вірність своїм переконанням, поділеним поміж нею та її героїнею Хелен Хантінгдон: виконувати свій обов’язок, зберігаючи власну гідність.

Притаманна Енн Бронте сила зорового сприйняття проявилась у змалюванні ландшафтів, у лаконізмі та виразності пейзажу. Тонкість бачення, відчуття краси природи, реалії побуту, вміння втілити зоровий образ в художньо-словесний породжують радість від спілкування зі світом роману Енн Бронте.

Літературна спадщина сестер Бронте увійшла у скарбницю національної англійської культури, здобувши визнання далеко за межами Англії. Особливий успіх випав на долю роману Шарлотта Бронте “Джен Ейр”.

Українською мовою окремі твори сестер Бронте переклали М. Рудницький і П. Соколовський.

H. Михальська

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
БРОНТЕ, Шарлотта, Емілі, Енн