Коли Ангуера був язичником, він носив це ім'я; це був високий, сабоний і хоробрий індіанець, але був він сумним, похмурим і мовчазним.

Коли священики-єзуїти прийшли у гірську глухомань і збилися зі шляху, не хто інший, як Ангуера, став їхнім провідником і безпомилково вивів їх на дорогу; коли ж вони зупинилися відпочити, він хрестився

Про корабель "Катаринета"

Послухайте оповідання:

Жахлива історія

Чекає, сеньйори, вас...

Він до чужоземних берегів

Уже більше року плив:

Припаси вийшли; голод усім

Погибеллю загрожував.

Мочили й жували шкіру:

Не розжувати

Кажуть, що одного разу Нуа почав майструвати величезний човен. Він попередив тварин: ягуара, оленя, тапіра, капивара-гризуна й усіх-усіх інших, як і людей теж:

- Скоро буде стільки води, що всі ми втопимо!

- Так не може бути такого! - говорили люди. Тим часом Нуа продовжував робити свій човен;

Однієї жінці знудив її чоловік, і ось задумала вона перевести його. Вирвала із землі колюча рослина карагуата, бризнула у ямку небагато власної крові й знову посадила кущ. Через деякий час обірвала зла жінка молоді втечі, що почервоніли від убраної крові, і покришила їхньому чоловікові у їжу. А той поїв і так ослабшав,

Кажуть, що жила серед індіанців тарианов одна дівчина, на яку, чому - невідомо, зовсім не обертали уваги юнака. Ниньо (так її кликали) розуміла це.

Та ось щовечора вона йшла до водоспаду й там коротала ночі. Коли ж висхідне сонце тільки-тільки опромінювало небо, вона верталася

У ті часи, коли люди племені каража ще не знали, як орють землю, і не вміли вирощувати ні маїс курурука, ні ананас, ні маніоку, а харчувалися тільки лісовими плодами, різною дичиною так рибою, жили-минулого у одній сім'ї дві сестри: старшу кликали Имаеро, а молодшу - Денаке

Якось пізнім вечором, глянувши на зоряне небо, Имаеро замилувалася на більшу зірку Таина-нон.

У прадавні часи плем'я каваиб сушило їжу на сонце. Вогню не було. Та ось вождь племені каваиб, розумний і спритний Баира, відправився у ліс, щоб зробити "витівку". А "витівкою" називався у індіанців каваиб такий хитрий учинок, з якого плем'я витягало який-небудь

Без хазяїна жила

Встарь земля. У степах зелених,

Сидячи у сідлах, як на тронах,

Правили степів сини.

Вкруг їх свитою табуни

Диких коней кружляли:

У пампі усе вільні були;

Ні багаті, ні бідні -

У пампі були усе рівні.

Нікому не підкорялися

Пастухи - спробуй, торкни!

Але й слуг

Розповідають, що одного разу Канан-Сиуе лежав у гамаку, відпочиваючи від денних праць. Боги адже теж утомлюються. А він, що створив життя, щодня що-небудь поліпшував і вдосконалював: те вирівнював берега рік, то підрізав листи у дерев. Та він утомився.

Та ось тепер, стомлений, він спав у темряві, тому що тоді ще не було світла.

Отут прийшла його