Легенда, розповсюджена серед індіанців тембе, що живуть у поселеннях штатів Пари й Мараньян
Одного разу мисливці розбили у лісі великий табір. На рашперах жарилося м'ясо; на вертели були нанизані тушки вбитих мавп із розкинутими лабетами, окосту різних тварин, скручені хвости мавп гуарибас. Навколо валялися відрубані звірині голови, шкіри, кістки й внутрішності. Мисливці пішли, залишивши у таборі одного лише хлопчика, який повинен був повертати шматки м'яса на рашперах. Ось отут-те й з'явився у таборі якась людина. Він оглянувся, обвів хмурим поглядом мисливські трофеї, порахував розвішані гамаки й зник. Увечері мисливці вернулися у табір, і хлопчик розповів їм про відвідування незнайомця, але ніхто йому не повірив. Пізніше, коли мисливці вже розташувалися у гамаках на ніч, хлопчик ще раз нагадав про цю подію своєму батькові, який цього разу затурбувався. Ледь стемніло, батько із сином відв'язали свої гамаки й сховалися у заростях, неподалік від табору. Пройшло зовсім небагато часу, як раптом, заглушаючи лементи сов, ричання ягуарів і інших звірів, що полюють ночами, почулися людські стогони й хрускіт костей.
- Це злий дух лісу Курупира і його підручні розправляються з мисливцями, - сказав батько синові.
На світанку вони наблизилися до табору: від нього залишилися лише порожні закривавлені гамаки так розкидані під ними людські кістки. А серед костей лежала голова одного з мисливців. Коли батько із сином зібралися йти, голова раптом закричала:
- Агов, приятель, віднеси мене додому! Здивувавшись, чоловік обернувся.
- Агов, приятель, віднеси мене додому! - знову попросила його голова мисливця.
Тоді батько послав сина вперед, у село, а сам, зірвавши ліану, обв'язав нею голову й так потяг її за собою по землі. Однак незабаром він злякався й розв'язав залишити голову на дорозі. Але коштувало йому рушити з місця, як голова покотилася за ним вслід, кричачи без угаву:
- Друже, приятель! Перегоди небагато! Побери мене із собою!
Йому довелося сповільнити крок, щоб голова могла за ним поспівати. Тим часом людей міркував, як би йому позбутися настільки лиховісного попутника. Він попросив голову почекати, поки він сходить у зарості по своїх справах. Але, вийшовши на дорогу небагато далі того місця, де він залишив голову, людина так і не повернулася до неї. Він швидко вирив на дорозі яму, прикривши її зеленими гілками, і сховався неподалік.
А голова чекала-чекала на дорозі чоловіка й нарешті, не витримавши, закричала:
- Приятель, ти ще не звільнився?
- Немає ще! - відповіла купа фекалій. Голова здивувалася:
- Це ще що таке? Раніше дерьмо начебто не розмовляло!
Голова покотилася по дорозі й через якийсь час провалилася у яму. Людина вийшла із засідки, закидав яму землею й гарненько втрамбував. Потім рушив у село.
Коли стемніло, з лісу почулися лементи, вони ставали усе голосніше й голосніше.
- Мабуть, череп вибрався з ями, - повторювала людей жителям села. Тим часом у черепа виросли величезні крила й пазурі, як у гігантського яструба. Тепер череп літав, а побачивши першого, що зустрівся йому у села людини, він накинувся й проковтнув його. Однак увечері наступного дня наділений чарівної силою й збройний луком і стрілами юнак укрився у засідці, прямо у того місця, де лісова стежка виходила до села, і став чекати появи чудовиська. Як тільки стемніло, воно з'явилося у повітрі, ляскаючи крабоми й видаючи моторошні лементи; потім опустилося на дерево у опушки лісу. Тепер чудовисько остаточне перетворилося у гігантського яструба. Отут юнак, що володіє магічною силою, вистрілив у нього з лука так, що стріла надвоє розкроїла йому череп, вибивши обоє ока, і величезний яструб упав намертво.