Брати Грімм. “Пані Метелиця”. Уславлення любові до праці та інших людських чеснот


УСІ УРОКИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 5 КЛАС

I семестр

НАРОДНА КАЗКА

(5 годин)

УРОК № 8

Тема. Брати Грімм. “Пані Метелиця”. Уславлення любові до праці та інших людських чеснот

Мета: допомогти учням глибше усвідомити ідейно-художній зміст казки; розвивати навички співвіднесення казкових подій із реальними; вміння аналізувати образи героїв за їхніми вчинками та моральними якостями; виховувати працьовитість, чесність та інші моральні якості, що становлять загальнолюдські цінності.

Обладнання: портрети братів Грімм, збірки їхніх казок, ілюстрації до них; сигнальні кружечки із зображенням емоцій.

Теорія літератури: конфлікт, народна казка, образ-персонаж, план твору.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

– З давніх-давен люди розуміли, що невтомна праця – це джерело їхнього добробуту, самого життя. Тому змалку привчали дітей до праці. Спочатку за допомогою казок, ігор, а потім і доручаючи виконувати різні нескладні господарські справи. Прикладом такої навчальної казки є “Пані Метелиця”, з якою ви познайомилися. Оскільки ми вивчаємо художній твір, то на сьогоднішньому уроці спробуємо визначити своєрідність його конфлікту, охарактеризувати образи героїв і дати відповіді на запитання, чому для дочки та пасербиці одна й та сама пригода закінчилася зовсім по-різному.

II. Оголошення


теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

1. Робота в парах

Діти по черзі ставлять по 4-5 запитань одне одному щодо змісту казки й відповідають.

2. Виразне зачитування улюблених епізодів з казки

“Пані Метелиця” з обгрунтуванням вибору

3. Огляд ілюстрацій – різних художників та учнівських із коментуванням

IV. Формування вмінь та навичок учнів

1. Інтерактивна вправа “Вирази свої емоції”

Відповідно до змісту висловлювання вчителя учні піднімають сигнальні кружечки із зображенням різних емоційних станів або відтворюють їх мімікою.

– Пасербиця порізала ниткою пальці до крові.

– Мачуха почала лаяти пасербицю.

– Дівчинка впала у криницю й опинилася на чудовій луці.

– Дівчинка допомогла печі й витягла хліб, щоб не згорів.

– Дівчинка добре вибивала подушки, й на світі йшов сніг.

– На пасербицю за її невтомну працю й доброту полився золотий дощ.

– Ледащиця сиділа біля криниці й пряла.

– Дочка вже другого дня почала лінуватися, не працювала як слід у пані Метелиці.

– Смола так пристала до ледащиці, що та не відмилася, скільки й жила на світі.

2. Слово вчителя

– Щоб запам’ятати художній твір, вміти його переказувати, виділяти основне, треба добре навчитися складати план. Для цього слід поділити казку на смислові частини (нерідко вони відповідають абзацові) й дати їм заголовки. У плані бажано не вживати поряд однакові слова, пункти плану не мають збігатися із заголовком твору. Речення повинні бути невеликими, але змістовними, відображати суть того, про що йдеться у відповідній частині тексту. Вони будуть слугувати вам опорою під час переказу твору.

3. Колективне складання плану казки

Орієнтовний план

1) Удова та дві її доньки.

2) Праця пасербиці.

3) Покарання мачухи.

4) Допомога печі та яблуні.

5) Служба у пані Метелиці.

6) Винагорода за працю.

7) Шлях ледащиці до пані Метелиці.

8) Заздрісна сестра на службі.

9) Заробіток ледачої дочки.

4. Заповнення таблиці-характеристики героїв казки (за варіантами, колективно або в групах)

Рідна дочка

Пасербиця

Мачуха

Гидка, лінива,

Заздрісна, груба,

Байдужа, жадібна

Гарна, роботяща,

Безкорислива, добра,

Чесна, ввічлива,

Милосердна, щира,

Відверта, любить свій дім, край

Зла, груба,

Несправедлива,

Недобра, заздрісна

5. За допомогою інтерактивного прийому “Мозковий штурм” визначити своєрідність конфлікту казки “Пані Метелиця”

Очікувана відповідь

Боротьба між добром і злом виявляється у різному ставленні її героїв до старших, праці, матеріальних (як дочка й мати) та духовних і моральних цінностей (як пасербиця).

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1. Розв’язання проблемних питань

– Ми говоримо: “Казка братів Грімм “Пані Метелиця”” і разом із тим: “”Пані Метелиця” – народна казка”. Чому так?

Очікувана відповідь

“Пані Метелицю” дійсно склав німецький народ, але записали й обробили казку німецькі вчені – брати Грімм.

– Яким чином казка пов’язана з нашим реальним життям? (Кожному потрібно працювати, бути щирим та доброзичливим, щоб мати успіх.)

2. Визначте, які прислів’я можна віднести до характеристики пасербиці, а які – до удовиної дочки чи до обох героїнь.

У гостях добре, а вдома краще.

Яка служба, така й плата.

Хто більше має, той більше хоче.

Хто добре працює, тому й щастить.

Доброму всюди добре.

Хочеш бути щасливим, то не будь лінивим.

Хто дрімає, той щастя не має.

Щастя у повітрі не в’ється, а працею дістається.

Хто зле робить, то все собі шкодить.

VI. Домашнє завдання

Підготувати інсценівки-діалоги за казкою “Пані Метелиця”; навчитися характеризувати героїв та робити висновки.

Додатково прочитати російську народну казку “Морозко” та українську народну казку “Дідова дочка та бабина дочка” (див. додаток).

VII. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа “Мікрофон”

– На уроці я дізнався (дізналася) нове те, що…

– Найталановитішим учнем (ученицею), на мою думку, був (була)…

– Мені сподобалося…

Додаток

ДІДОВА ДОЧКА ТА БАБИНА ДОЧКА

Українська народна казка

Були собі дід і баба. У діда була своя дочка, а у баби – своя. І зненавиділа дідову дочку баба.

Дідова дочка і бабина дочка ходять на досвітки. Дідова напряде починків два, а бабина ні одного не напряде. Ідуть вони вранці із досвіток додому, бабина вперед перескочить через перелаз і каже:

– Подай, сестро, я подержу твої починки, поки ти перелізеш. Вона візьме та їй дасть. І як візьме та починки, так біжить додому. Прибігає додому і показує матері починки:

– Дивіться, мамо, скільки я напряла. А та прогуляла та з хлопцями пролежала і нічого не напряла.

Входить дід в хату, баба показує йому починки:

– Та дивись-таки, діду, моя дочка стільки напряла, а твоя – нічого! Нащо її і держать, таке ледащо! Не ймеш мені віри, так дивись: ось-ось-сьо! Од сього часу куди хоч завези, щоб я її й не бачила!

– Е, сяка-така бабо,- каже дід бабі,- ти мені й голову проїла! Та вже, як завезти, то я й завезу!

Запрягає дід коняку:

– Поїдьмо, дочко, у ліс за дровами!

Вийшла дочка, сіли вони і поїхали.

Їхали ж вони не за дрівцями, а повіз він її верстов за сімдесят і привіз у ліс. Прив’язав кобилу до глодини і каже:

– Бери, дочко, мішок та чи не назбираємо ми попереду тут яблук. У сьому лісі,- каже,- багато яблук.

Узяла дочка мішок, і пішли вони в ліс далі.

Ввійшли вони у ліс гонів двоє, аж стоїть хатка. Увійшли вони в хатку – аж немає ні душі у хатці! Стоїть тільки кругленький столик, а на столику три десятки яблук різного сорту: червоного десяток, білого десяток і зеленого десяток. Виймає дід ніж із кишені і ріже кожного сорту по яблуку.

– Пробуй, дочко, котрого сорту добріші!

– А ви ж, тату, чом?

– У мене, дочко, зубів нема. Мені якби варененьке або пиріжок, от тоді б…

Попробувала вона червоного сорту й каже:

– Кислі.

Попробувала білого й каже:

– Винні.

Попробувала зеленого й каже:

– Далеко, тату, солодші од меду.

– Сиди ж ти, дочко, в оцій хатці, а я піду і найду оцього сорту яблуню, і тоді будемо рвати оцього сорту яблука. І не виходь з хати, покіль я прийду до тебе, бо тут звірів багато. Вони тебе з’їдять, розірвуть.

Пішов до коня, сів і поїхав.

Приїздить додому. Вийшла баба і питає:

– Де ти її дів?

– Нехай тобі полегшає – завіз у ліс. Уже їй не прийти відтіля. Там звірів багато, вони її з’їдять.

Наступила чорна хмара, кругом облягло, і пішов тучний дощ; так як із відра ллється.

– Казав мій батько, що не виходь з хатки, тебе звір і з’їсть, а тепер мого батька заллє дощ або звір з’їсть!

Ну й сидить вона. Наступила ніч. Засвітилася у тій хатці лампадка – видніше стало, як удень.

Довго не довго – біжить вовк. Добігає до хати.

– Дівонько, одчини!

Як почула вона голос, то всією силою до дверей – одчинила. Входить вовк:

– Здрастуй, дівонько!

– Здрастуйте!

– Де ти взялася, що у нашу хатку ввійшла?

– Мене,- говорить,- батько мій привіз сюди да й привів у цю хатку.

– Де ж твій батько?

– Пішов,- каже,- солодких яблук шукати у ліс.

– Якого сорту?

– Оцього,- каже,- сорту зеленого.

– Того сорту нема у нашому царстві. То з чужого царства яблука дістані. За п’ять тисяч верст.

– Може, мого батька звір із’їв або дощ залив?

– Ні,- каже вовк,- не журись своїм батьком. Він удома! А дай мені, дівонько, води напиться – мені аж душно.

Зараз дівчина за кухоль – набрала води, дала:

– Доброго здоров’я, пивши! – каже і поклонилася.

Напився вовк.

– Тепер підсади мене, дівонько, на ліжко!

Узявся передніми ногами за ліжко, а вона задні вхопила – підсадила.

Тепер біжить ведмідь. Добігає:

– Дівонько, одчини.

Вона зараз, як куля,- одчинила. Входить ведмідь:

– Здрастуй, дівонько!

– Здрастуйте!

– Дай, дівонько, води напиться.

Набрала і дала:

– Доброго здоров’я, пивши!

Напився.

– Підсади тепер на ліжко!

Узявся передніми ногами за ліжко, а задні підсадила. Виліз, ліг на ліжку і каже:

– Даруємо тебе, дівонько, щастям! Що є у бога найбільше, то тим тебе щастям і даруємо!

Вона ще й не обізвалася, як стукотить-гримотить – кобиляча голова котиться. Аж ходором хатка ходить! Дідова дочка злякалася, не знає, де й діться.

– Не бійся, дівонько. Се наш,- кажуть,- старший брат біжить.

Добігає, гукає:

– Дівонько, одчини!

Вона зараз, як куля, до дверей – і одчинила.

– Дівонько, пересади мене через поріг. Пересадила.

– Дай води, дівонько, напиться. Дала.

– Доброго здоров’я, пивши,- поклонилась.

– Підсади мене, дівонько, на ліжко.

Вона підсадила.

– Заглянь, дівонько, мені у лівеє вухо, а в правеє вилізь!

Заглянула і в праве вилізла, і така стала гарна, що не можна й надивитись. Вона гарна, а вбрання ще краще – все шовкове.

Тепер усі три перекинулися панами – вовк, ведмідь і кобиляча голова. І стали біля них лакей, повари, а коло дівчини – служниці. А та хатка стала домом великим, у два поверхи.

– Що ж,- каже той пан, що був вовком,- чи згодна ти, дівонько, бути мені жоною?

Вона каже:

– Згодна, як візьмете!

Раптом стали пани, барині. Стали ними повні поверхи – спідній і верхній.

І давай гуляти. Гуляли три доби. Через три доби розійшлися, залишилися тільки ті три молодці та жінка молода.

Тут коляска під’їздить. Сідають в коляску ті три молодці і молоду беруть із собою.

Сіли, поїхали, а та хатка, яка була, така й знов стала.

Їхали довго не довго, приїздять у двір. Двір частоколом обгороджений, а в дворі будинки – одні золотом покриті, а другі – сріблом, а треті – міддю. Повибігали служниці, підхопили пана з панею, повели у кімнати, у ті, що під золотом. Пожили вони тут один місяць.

– Поїдьмо, чоловіче, до мого батька в гості, а то мій батько думає, що мене звір із’їв.

– Що ж, жінко! Я не одказуюсь поїхати. А ти ж утрапиш до свого батька?

– Ні,- каже,- я не втраплю. Я не знаю, на який бік їхати: чи на той, чи на той, як ви мене завезли далеко.

– Ось бачиш! Ще й в гості, каже! Ну, як тобі вже схотілося до батька, так поїдьмо! Нікого не будемо й питати. Втрапимо!

Запрягли у золоту коляску восьмеро коней, сіли два кучері, служниці і поїхали.

В’їжджають у двір, виходить дід.

– Що ж, оце твій батько? – питає пан.

– Оце він.

Батько злякався, що отака особа лізе цілуваться з ним.

– Що,- каже пані,- боїтесь? Хіба не пізнаєте? Я ваша дочка! А оце мій чоловік!

– Ну, як ви наші діти, прошу до хати йдіть!

Служниця підніма їй плаття – через поріг не перелізе, не перетягне плаття сама!

Погостювали, поговорили.

– Із тим прощайте.

Дала батькові шубу хорошу, жупан, дві пари чобіт, півтори тисячі грошей.

– Недовго, батьку, будете самі. Не більше як з рік, а то я приїду, заберу вас у свій дім віку доживати.

З тим вони й поїхали. Уся слобода здивувалася, що такий багатий пан, що й нема у нашому царстві, узяв дідову дочку заміж – таку голу, як кістка.

– Оттаке,- кажуть,- щастя!

Тепер каже баба:

– Моя дочка ще краща од твоєї. Поведи й мою на те місце, то мою візьме ще й не такий пан, як твою, а кращий!

Запрягає дід коняку у віз.

– Ну, сідай, дочко!

Сіли і поїхали. Привіз її у той ліс, повів у ту хатку;

– Ну, сиди ж, дочко, не виходь із хатки, покіль я приїду, бо тут звірів багато, так вони тебе з’їдять.

Наступила чорна хмара, кругом обклало, пішов дощ тучний. Ніч обняла, біжить вовк:

– Дівонько, одчини!

– Не великий пан: і сам одчиниш!

– Дівонько, дай води напиться.

– Не великий пан: і сам нап’єшся!

– Підсади, дівонько, на ліжко.

– Не великий пан: і сам полізеш.

Біжить ведмідь:

– Дівонько, одчини!

– Не великий пан: і сам одчиниш!

– Дівонько, дай води напиться.

– Не великий пан: і сам нап’єшся!

– Підсади, дівонько, на ліжко.

– Не великий пан: і сам полізеш.

Тепер котиться кобиляча голова, аж хатка ходором ходить.

– Дівонько, одчини!

– Не великий пан: і сам одчиниш.

– Дай, дівонько, води напиться.

– Не великий пан: і сам нап’єшся.

– Підсади, дівонько, на ліжко.

– Не великий пан: і сам полізеш.

– Що, браття, і вам так, як і мені, одказувала? – питає старший брат.

– Отак, брате, і нам усім, як і тобі!

– Ну, що то таке? Де тут воно узялося і прилізло на наш відпочинок оце превелике ледащо? Не можна на неї і дивиться! Піди, брате, гукни до товаришів – нехай вони цим ледащом і повечеряють!

Вийшов вовк і завив по-вовчому, і прибігло вовків із п’ятнадцять…

У діда собачка рябенька. Вона злізе на призьбу та:

– Гав, гав! – каже. – Дідова дочка – бариня, а з бабиної дочки тільки кісточки у торбинці торохкотять.

Баба за кочергу:

– Що ти кажеш?!

І піде в хату, а собачка знов ізлізе на призьбу:

– Гав, гав, гав! Дідова дочка бариня, а з бабиної дочки кісточки торохтять!

– Запряжи, діду, коняку, та поїдь у ліс, довідайся, чи вона жива, чи нежива, моя дочка,- каже баба.

Запріг дід коняку і поїхав. Доїздить до хатки, коли у торбинці кісточки торохтять…

Приїздить додому…

– Яка,- каже,- наша собачка правдива, так, як там і була!

– Та ти як схотів, так мою дочку і запакував!

Та за кочергу, та діда по боку!

– Ти не в тій хатці посадив мою дочку!

– Та ні, в тій…

Тут дзвоник дзеленчить такий, що ніхто зроду не чув! їде дідова дочка шестіркою коней з двома кучерами. В’їздить у двір…

– Здрастуйте! Сідай, мій батьку, в коляску…

Сіли вони й поїхали. Тільки земля загула, так, мов грім загримів. Понесла вона діда прямо у свій дім. Приїхали, вона взяла його під руки і повела в кімнати.

– Ну, тепер, батьку, оце тобі місце до смерті. Тут спокійно буде!

МОРОЗКО

Русская народная сказка

У мачехи была падчерица да родная дочка; родная что ни сделает, за все ее гладят по головке да приговаривают: “Умница!” А падчерица как ни угождает – ничем не угодит, все не так, все худо; а надо правду сказать, девочка была золото, в хороших руках она бы как сыр в масле купалась, а у мачехи каждый день слезами умывалась. Что делать? Ветер хоть пошумит, да затихнет, а старая баба расходится – не скоро уймется, все будет придумывать да зубы чесать. И придумала мачеха падчерицу со двора согнать:

– Вези, вези, старик, ее куда хочешь, чтобы мои глаза ее не видали, чтобы мои уши об ней не слыхали; да не вези к родным в теплую хату; а во чисто поле на трескун-мороз!

Старик затужил, заплакал; однако посадил дочку на сани, хотел прикрыть попонкой – и то побоялся; повез бездомную во чисто поле, свалил на сугроб, перекрестил, а сам поскорее домой, чтоб глаза не видали дочерниной смерти.

Осталась, бедненькая, трясется и тихонько молитву творит. Приходит Мороз, попрыгивает, поскакивает, на красную девушку поглядывает:

– Девушка, девушка, я – Мороз красный нос!

– Добро пожаловать, Мороз; знать, бог тебя принес по мою душу грешную.

Мороз хотел ее тукнуть и заморозить; но полюбились ему ее умные речи, жаль стало! Бросил он ей шубу. Оделась она в шубу, подожмала ножки, сидит.

Опять пришел Мороз красный нос, попрыгивает-поскакивает, на красную девушку поглядывает:

– Девушка, девушка, я – Мороз красный нос!

– Добро пожаловать, Мороз; знать, бог тебя принес но мою душу грешную.

Мороз пришел совсем не по душу, он принес красной девушке сундук высокий да тяжелый, полный всякого приданого. Уселась она в шубочке на сундучке, такая веселенькая, такая хорошенькая! Опять пришел Мороз красный нос, попрыгивает-поскакивает, на красную девушку поглядывает. Она его приветила, а он ей подарил платье, шитое и серебром и золотом. Надела она и стала какая красавица, какая нарядница! Сидит и песенки попевает.

А мачеха по ней поминки справляет; напекла блинов.

– Ступай, муж, вези хоронить свою дочь.

Старик поехал. А собачка под столом:

– Тяв, тяв! Старикову дочь в злате, в серебре везут, а старухину женихи не берут!

– Молчи, дура! На блин, скажи: старухину дочь женихи возьмут, а стариковой одни косточки привезут!

Собачка съела блин да опять:

– Тяв, тяв! Старикову дочь в злате, в серебре везут, а старухину женихи не берут!

Старуха и блины давала, и била ее, а собачка все свое:

– Старикову дочь в злате, в серебре везут, а старухину женихи не возьмут!

Скрипнули ворота, растворилися двери, несут сундук высокий, тяжелый, идет падчерица – панья паньей сияет!

Мачеха глянула – и руки врозь!

– Старик, старик, запрягай других лошадей, вези мою дочь поскорей! Посади на то же поле, на то же место.

Повез старик на то же поле, посадил на то же место.

Пришел и Мороз красний нос, поглядел на свою гостью, попрыгал-поскакал, а хороших речей не дождал; рассердился, хватил ее и убил.

– Старик, ступай, мою дочь привези, лихих коней запряги, да саней не повали, да сундук не оброни!

А собачка под столом:

– Тяв, тяв! Старикову дочь женихи возьмут, а старухиной в мешке косточки везут!

– Не ври! На пирог, скажи: старухину в злате, в серебре везут!

Растворились ворота, старуха выбежала встретить дочь, да вместо нее обняла холодное тело. Заплакала, заголосила, да поздно!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Брати Грімм. “Пані Метелиця”. Уславлення любові до праці та інших людських чеснот

Categories: Конспекти уроків

Links