Драхма мови

25-09-2016, 10:22 | Боснійські казки

Батько що ні день розпікає Омера - досить, мол, тобі навколо дівчат увиватися, досить бриньчати на тамбурі так тинятися по вулицях Сараєва, пора й про справу подумати!

- Старі ми стали, синок, немає у нас сил працювати. А ти молодий - хто ж, як не ти, нагодує нас і напоїть?!

Омер - відомий сараевський джиґун. Бродить від будинку до будинку, від віконця до віконця - ось чому він зайнятий цілий день. Люди розуміли, що Омеру рано ще одружитися: молодо - зелене, погуляти ще полювання, та й перешкода є більша - худий гаманець. Усім було ясне, що хлопець доглядає за дівчатами по легкодумству, з бешкетництва. А ганьба й безчестя падали на голів нещасних його батьків. Туга й сум скоротили їхні дні, умерли у Омера мати з батьком. Залишився він із трьома малими сиротами на руках у порожньому й розореному будинку. По правді говорячи, він давно мріяв позбутися батьківського ока й повесничать без усяких перешкод, але незабаром переконався, яке жити без батьків, коли від турбот так турбот голова обертом йде.

- Хто натче, напряде так у будинку підмете? Пора, видне, распроститься з витівками!

Розсудивши таким чином, Омер викликнув:

- Подати сюди мій тамбур! Нічого іншого не залишається, як одружитися!

Та з тамбуром під полою до віконця Мейри з'явився. Сонце вже зайшло, була година яции - останньої мусульманської молитви. У віконці Мейри горіла свіча, хтось шепотівся у кімнаті. Постукав Омер у вікно - шепіт змовк; запік, перебираючи струни, - свіча згасла.

Три ночі підряд приходив Омер під вікно красуні й, засмучений, вертався додому. Мейра жодного разу не відгукнулася на його заклик. На четверту ніч молодий джиґун знову прийшов під вікно.

- Проспіваю Мейре востаннє й більше вуж сюди ні ногою! Гарненько настроїв тамбур і став наспівувати смутним голосом: Відіграй, моя кудесница!

Смичок-Гуляка, струни торкай!

Голодного мене не раз кормила ти, Води давала Та дівчат своєю песнею До

Мені сзивала.

Відіграй, моя кудесница!

Смичок-Гуляка, струни торкай!

Я під віконцем Мейри нуджуся дарма Та дні і ночі, Але на мене не глянуть навіть красуні очі!

Раптом свіча у кімнаті згасла, розгорнуло вікно. Омер себе не пам'ятає від щастя: нарешті, думає, добився свого.

- Так ти з розуму зійшов, Омер! - говорить Мейра. - Що це ще за витівки! З якої статі занадився ти під мої вікна? Май на увазі - із твоєї витівки нічого не вийде!

Веселощі миттю зіскочили з Омера. Зазасмучувався він, повісив голову. Побачила Мейра, який він сумовитий так розгублений, і говорить:

- Дурненький! Уже не чи задумав ти одружитися на мені? Ну ж, визнайся, Омер!

- Так! - відповів він.

- Викинь примху з голови! - говорить дівчина. - Це неможливо! У тебе кірки хліба у будинку ні, а ти ще про одруження мрієш. Знаю, ти зараз скажеш - ми, мол, одного поля ягідка! Правда, мої батьки теж бідні, але побери й те у розрахунки, що у всьому Сараєві не знайти дівчини краше мене, стало бути, я неодмінно буду щасливої. Найдеться для мене наречений з якого-небудь багатого будинку. Але послухай мене, Омер! Дорого не срібло так злато, те дорого, що серцю любо! Я б не проміняла тебе на ціле місто, так свята заборона батьківська. Переступити його я не смію! Мені за того вийти заміж потрібне, хто складе моє щастя, а батькам моїм забезпечить спокійну старість... Уся їхня надія на одну мене.

Від таких її слів Омер ледве підбадьорився:

- Якщо справа за цим, так скажи мені, скільки потрібно, щоб викупити тебе?

- Не так уже багато! - відповіла Мейра. - Відкрий лавчонку, заведи торгівлю, щоб можна було прокормити моїх батьків і твоїх сиріт так деякий одяг справити.

- До побачення! - викликнув Омер. - Спокійної ночі, Мейра! Я усе зрозумів, і якщо у мене що-небудь вийде, побачимо завтра.

Пішов Омер, несучи у своєму серці надію й тривогу.

- Удасться мені зайняти грошей - буду самою щасливою людиною на світі, а не вдасться - буду самим нещасним.

Усю ніч не зімкнув він око, марив наяву. А коли настав ранок, від радості не знав, за що й прийнятися. Згадав Омер, що є у нього щирий друг - багатий купець.

"На Исакара вся надія, більше мені не у кого попросити грошей у борг!" - подумав Омер і став збиратися у шлях-дорогу-дорогу. Застав він свого друга будинку й прийнявся просити його позичити тридцять гаманців грошей. Купець, видалося, не тільки гроші - життя свою готовий був віддати за свого Друга.

- Для мене буде великою радістю, коли красуня Мейра стане твоєю нареченою! - сказав Исакар. Та запитав, коли Омер зможе віддати борг.

- Через сім років, - відповів той.

- Еге, приятель! А що, якщо й через сім років ти мені не повернеш гроші?

Не знаю вуж, хто напоумив друзів, але вони уклали договір, який потім кадий затвердив, і за договором, у випадку несплати боргу рівно через сім років, Исакар вільний був на суді відрізати у Омера драхму мови й тим самим покласти кінець позову.

Наречений від захвату ледве розуму не втратився! У цей день не вдарив він палець про палець, усе мріяв, який розкішний весільний бенкет він задасть так які вбрання з парчі й оксамиту накупить своєї Мейре! Словом сказати, Омеру й турботи ні, як повернути своєму другові такий великий борг, у думках у нього одне - як би скоріше гроші витратити.

Через місяць Омер привів Мейру у свій багатий будинок. Весільний бенкет ішов цілу тиждень. Гостей зібрали безліч, вино лилося рікою. Через тиждень розійшлися запрошені по будинках. Залишився Омер зі своєю красунею Мейрой. Усі гості дивували розкішному оздобленню у будинку Омера, ну й зажив Омер -немов біг! Нехай, однак, собі думають, що завгодно, вернемося краще до Омеру.

Здавна зложилася приказка: "Ремесло дорожче золота!" Та ще є одна: "Не за свою справу не берися!" У Омера не лежала душу до торгівлі, і вів він її абияк. Коли у нього залишилося п'ятнадцять гаманців, він розв'язав пустити їх усе у зворот. Так не у кожного торгівля спориться - не йшла вона й у Омера. Правда, крамниця його була завалена товаром. Але яким? Сіль, тютюн, скіпи, березові віники, а щоб інше що-небудь роздобути так на прилавок викласти - про цей Омер і не опікувався.

Пройшло чотири роки. Світлий особою Омер, жодного разу не затьмарила його тінь суму. Видне, забув він і думати про угоду, та й про борг своєму. Але ось настав п'ятий рік від дня висновку угоди; зажурився Омер, точить його дума одна. На сьомий рік схуд бідолаха, не довідатися його. Чують дружина й приятелі - зітхає важко Омер. Але скільки не допитуються вони, чому його туга долає, - Омер лише відмахується: усяку надію людина втратила на порятунок.

- Залишіть мене, однаково я пропав! Та так щораз.

А красуня Мейра знала про страшний договір з перших же днів, як його уклали, - купець Исакар усі їй розповів. Та Усе-таки вона не сумувала, вірила, що лиху цієї можна допомогти, а інакше й заміж не пішла б за Омера. Та й насправді, якій жінці полювання мати чоловіка без мови?

- Ну пора! - одного разу викликнула Мейра. - Подарунок під полу - і перед кадием на коліна!

Так і робила вона два дні сряду.

- А ця жінка, мабуть, торопіє переді мною, - розв'язав кадий. - Напевно прагне попросити мене про яку-небудь милість, так не сміє відкритися. На третій ранок Мейра знову пішла до кадию. Несе йому дорогий подарунок. Поцілувала підлоги його халата й, по своєму звичаю, пустилася навтьоки. Але кадий мигнув служителям, утікачку затримали.

- Про жінка! - викликнув кадий. - Ось уже третій раз ти не можеш подолати свою зніяковілість. Якої милості ти чекаєш від мене? Говори! А Мейре тільки того й треба. Приклала одну руку до чола, а іншу до серця й відповідає:

- Кадий! Твоя доброта розв'язала мою мову... Дозволь мені у наступну п'ятницю посидіти на твоєму місці у суді один тільки година.

- Про жінка! Якщо тобі так хочеться, сиди тут хоч цілий день. Клянуся ісламом! Зроби ласку!

Мейра поцілувала туфлю кадия, приклалася до святого килима, подякувала й, попрощавшись, пішла. Тепер вона могла чекати п'ятниці зі спокійною душею.

Та ось настала п'ятниця, день укладання договору, той день, коли Омер зобов'язаний був повернути свій борг. Так де йому тридцять гаманців грошей набрати, коли й дріб'язки-те у кишені у нього не водилося! Виходить, Исакар відріже на суді шматочок від його мови.

Мейра піднялася ледве світло. Кадий ледь її дочекався, віддав їй своє одягання й із задоволенням насунув їй на голову білу суддівську чалму. Йому й самому не терпілося подивитися, як жінка судити буде. Сховався кадий у сусідню кімнату й став спостерігати за Мейрой крізь маленьке віконечко у двері. Не встигнув наш безбородий кадий розкурити кальян, набитий запашним тютюном, як до суду з'явилися купець і Омер... Поклонилися, як ведеться, тиснуться до стінок так сльози втирають... Кадий тим часом затягся й випустив шість колечок диму. Не відразу запитує, виждав кілька хвилин. Кадий. Навіщо подарували, купці? Купець. Розсуди нас, дорогою ефенди! Кадий. Як справи йдуть? Купець. Добре, слава богу!

Отут Исакар розповів кадию, як сім років тому він дав Омеру у борг тридцять гаманців і вмовився зі своїм другом, що у випадку несплати боргу відріже шматочок від його мови.

- Ось по якій справі ми прийшли до тебе, - закінчив Исакар.

Кадий. Боржник, ти визнаєш, що уклав договір? Як тебе кличуть? чи Правду сказав купець?

Омер ( крізь сльози, схлипуючи). Ефенди, він сказав чисту правду! Кадий відкрив книгу законів і став її перегортати, перевертаючи сторінку за сторінкою. Потім наткнувся на якесь місце й прийнявся перечитувати його, ворушачи губами...

- Так, так, твоя правда! Точно так само й у священній книзі пишеться, - сказав кадий. - А ти бритву приніс? - запитав він.

- А як же! - відповів Исакар.

- Агов, купець! - викликнув раптом кадий суворим голосом. - Дивися не помабося, ти повинен відрізати від його мови рівно драхму, згідно з угодою, інакше довіку не розплатишся!

Зніяковів купець.

- Бог з тобою, дорогою ефенди! Навіщо ти так говориш? Якщо я ненавмисно зайве відріжу, збиток я готовий відшкодувати золотом, а якщо Омер захоче, нехай відріже такий же шматок від моєї мови. Якщо ж я не доберу - уважайте, що я подарував йому цю малість.

- Мовчати, нахаба! - сердито крикнув кадий. - Бач ти... Свої закони здумав суду нав'язувати! Який кадий з'явився! Не одним тільки лихоимцам правда назустріч іде! Ріж негайно!

Те-Те невдача, те-те мученье випало купцеві.

- Вибач, дорогою ефенди! Я у суддівські справи втручатися не прагну. Усім відомо, що ти поставлено судити по священній книзі, а моя справа сторона. Дарую йому тридцять гаманців! Не потрібний мені його мова!.. Ми адже з Омером друзі-приятелі!..

Від цих слів Исакара роз'ярився кадий ще пущі й закричав своїм служителям:

- Агов, ката сюди! Зараз я навчу цього торгаша підкорятися суду!.. Ріж цю хвилину!

Прибіг кат, вихопив шаблю з піхов, а купець упав на коліна, цілує підлоги суддівського халата й молить про пощаду. Кадий непохитний і повторює своє:

- Ріж мову, або голову із плечей геть!

Зрозумів купець, що йому без хабара не викрутитися.

- Дорогою ефенди! Бери собі тридцять гаманців! А боржникові я вибачаю! Позбав мене тільки від цієї напасті, не прагну я різати мову, а тим більше своєму приятелеві Омеру... Пощади, ефенди! Прошу тебе, як батька рідного! Пощади! Біс мене поплутав, вибач мене!

- Рубай собаку! - гаркнув кадий.

Кат потяг нещасного купця, але він чіпко вхопився за кадия:

- Змилуйся, ефенди, якщо ти правовірний!

Підлетів отут Омер до кадию, обіймає його й молить за товариша. Молодий кадий тільки того й чекав:

- Так і бути, вибачаю його на прохання Омера. Але нехай знає, що турецькі закони твердіше каменю. Довелося б купцеві на своїй шкірі зазнати, що таке мусульманський суд!

Исакар відрахував кадию тридцять гаманців грошей; кадий змусив його поцілуватися з Омером.

- А тепер я запишу у судову книгу, що позов кінчений і більше ніхто нікому не повинен.

Востаннє приклалися друзі до священного Корану й до сап'янових туфель кадия, подякували йому за слушний суд, за отеческую доброту й вийшли.

Не встигнула закритися одні двері, як розгорнула друга, і у зал суду ввійшов теперішній кадий. Корчиться він від сміху й говорить:

- Про жінка! У твоїй голові більше мудрості, чому у Корані, так вибачить

Мене аллах! Право ж, будь ти чоловіком, кращого кадия не найшлося б у самому Стамбулі!

Мейра подякувала кадия за зроблену милість і запропонувала йому п'ятнадцять гаманців із грошей, відібраних у купця. Але кадий не захотів прийняти від жінки гроші й подарував їй ще один гаманець. Мейра, як покладається, поцілувала підлоги його халата, спустила на особу біле покривало й, випередивши чоловіка, першої повернулася додому. Омер затримався у кав'ярні. А як підійшов до будинку так відчинив хвіртку, побачила його у віконце Мейра й прийнялася поддразнивать.

- Ось іде Омер з відрізаною мовою, - шепелявила вона.

- А ось і не вгадала! - відповідав Омер.

А Мейра прикинулася здивованої - чому ж її чоловік слова вимовляє чисто, як завжди.

- Як же так?

- Бог і розумний кадий (ну й гарний він, рум'ян, немов яблучко!.. Дай боже йому здоров'я!) визволили мене з лиха, а купця обібрали до нитки.

- Так невже цей кадий гарніше мене? - підхопила Мейра й показала чоловікові тридцять гаманців.

Від радості Омер заплакав, припавши до колін своєї розумної й хороброї дружини, і тричі поцілував її у чоло. Коли ж Мейра розповіла Омеру про свою хитру витівку, вона стала йому втроє дорожче. З тих пір Омер прислухався до рад своєї мудрої дружини й, всерйоз зайнявшись торгівлею, незабаром розбагатів.

Зараз ви читаєте казку Драхма мови