Home ⇒ 📕Нові твори ⇒ Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863-1910)

Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863-1910)

У шкільну програму знову повернуті добутки Б. Грінченко, маловідомого сучасному читачеві видатного українського письменника, перекладача, мовознавця, педагога, фольклориста й етнографа, що видається суспільного діяча. Борис Дмитрович Грінченко (псевдонім Василь Чайченко) народився 9 листопада 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумська область) у збіднілій дворянській сім’ї. Батько, відставний офіцер, досить сухо й навіть суворо ставився до дітей. Мати особливо ніжно й тепло любила свого первістка, і Борис Дмитрович проніс

через все життя світлі спогади оней.

Маленьким хлопчиком він навчився грамоті. У шість років починає писати вірші, багато читає – батько мав більшу власну бібліотеку. З одинадцяти років хлопчика віддали в училище в Харків, під час навчання в якому він довідався про добутки українських письменників. Велике враження на майбутнього письменника зробила поема И. Котляревского “Энеида”. На третьому році навчання під час канікул Б. Грінченко випадково натрапляє в батьківській скрині на “Кобзар” Т. Шевченко, прочитавши який був приголомшений. Із цього часу ця книга стала йому й керівництвом, і

наставником, і іншому. Із цього часу він зрозумів, що є більша література рідного народу. Хлопчик читає Твори Марка Вовчка, П. Кулиша, Костомарова, И. Нечуя-Левицького. Згодом у його руки попадає політична література, за знайомство з якої могли й покарати. Так воно й відбулося. В 1878 році за читання й поширення забороненої літератури Б. Грінченко заарештовують і виключають із училища без права продовжувати навчання. Після декількох місяців висновку, його відпускають під нагляд поліції. Із цього часу курне око правосуддя уважно стежить за кожним кроком Б. Грінченко. Йому було заборонено виїжджати з хутора, і лише в 1881 році дозволено відбути в Харків. Удень він працює, увечері готується до іспиту на звання народного вчителя… Зрештою, іспити здані, і майбутній письменник стає вчителем сільської школи. Всім серцем полюбив він сільських дітлахів. Навколо “убогі ниви, убогі села, убогий, обтріпаний люд”. Їм і присвятив все своє життя Б. Грінченко. “Досить боятися! За справу святе сміло ми будемо йти”, – дає собі обіцянка молодий учитель. Тяжкі умови, постійні переслідування жандармів, доноси за навчання дітей рідною мовою змушують Б. Грінченко часто міняти місця роботи. Потягнулися роки від села до села. На цих тернистих шляхах зустрічає Марію Загорнюю, що стає йому вірною дружиною, іншому, соратником, помічником… В 1894 році Грінченко, переїжджає в Чернігів, де працює вземстве.

Свої перші добутки почав друкувати, завдяки підтримці И. Франко, в 80-ті роки. Основною темою багатьох віршів і оповідань стало життя селян, робітників, інтелігенції. Художник сам створює книги для читання, перекладає з російської та іноземних мов, працює над словником української мови. Важка робота, нелегкі умови життя рано підірвали здоров’я Б. Грінченко. Він занедужав сухотою. В 1910 році поїхав на лікування в Італію, там і вмер у травні цього ж року. Тіло було перевезено в Київ і поховано на Байковому цвинтарі

Багато своїх оповідань Б. Грінченко присвятив сільським дітям, які вже маленькими випробовували голод, бідність. Шматок хліба – найбільша радість для цих дітей, головних героїв оповідань “Григорій”, “Без хліба”, “Украла”. З 1902 року Б. Грінченко живе в Києві, працює редактором у газеті “Суспільна думка” і журналі “Нова громада”. В 1904 році він виступає одним з організаторів Української радикальної партії (УРП), очолює суспільство “Просвита” (1906-1909), а також Всеукраїнський учительський сполучник. Його дружина Марія Миколаївна ввійшла в літературу як перекладач і прозаїк під псевдонімом М. Загорняя або М. Чайченко. Вона друкувалася в журналах “Зоря”, “Дзенькіт”, “Правда”, написала ряд прозаїчних добутків. Написала книги для читання “Рідне слово” і “Наша рідна мова”. Їхня дочка Настя теж була письменницею, писала ліричні вірші, байки, оповідання, перекладала добутку М. Твена. В 1908 році від важкої хвороби вмирає доня, а згодом і її син. Важке горе підірвало сили Б. Грінченко, загострилася стара хвороба, і на 47-м року обірвалося життя мужньої й чесної людини

Перші друковані добутку письменника з’явилися в 1881 році. Б. Грінченко наполегливо працює, пише вірші, оповідання, драми, рецензії й статті – історичні, мовознавчі, етнографічні, педагогічні, публіцистичні. З 1902 року він живе в Києві, очолює суспільство “Просвита”. За дорученням журналу ” Київська старовина” Б. Грінченко почав роботу зі складання українського словника, що був надрукований в 4-х томах протягом 1907-1909 років і відзначений премією ім. Костомарова Російської академії наук. Лише зі смертю прийшла до письменника слава, що рік у рік зростала. Широко друкувалися його добутки, виходили брошури про художника, його ім’я привласнювалося многим освітнім і суспільним установам, а портрети вивішувалися поруч із портретами Т. Шевченко. Але незабаром вульгарна-соціологічна критика 30-х років поступово знецінила всю творчу й просвітительську роботу Б. Грінченко, а ім’я видатного письменника надовго було вилучено із творчого процесу. “Колись піднятий на недосяжну височину,- писав О. Билецкий, – Б. Грінченко був перетворений не тільки в нікчемність, а й у нікчемність шкідливу й по суті перестав існувати як явище історії української літератури”. Творча спадщина Б. Грінченко досить велико: вірші, поеми, байки, віршовані Казки, оповідання, повісті, драми. Друкуватися Б. Грінченко почав з 80-х років. У періодичних виданнях спочатку з’явилися вірші, а потім і збірники поэзий: “Пісні Василя Чайченко” (1884), “Під сільським дахом” (1886), “Під хмарним небом” (1893), “Пісні й Думи ” (1895), “Хвилини” (1903) і ін. Поезія Б. Грінченко високо оцінена И. Франко, Лесею Українкою, А. Кримським. Вони дають об’єктивну оцінку поетичної спадщини письменника, указують на сильні й слабкі сторони його листа. Висхідна еволюція у світогляді самого письменника простежується в поетичних добутках раннього й більше пізнього періодів

Б. Грінченко сам був великим педагогом і тому вмів глибоко проникати в дитячу душу, показати й мотивувати вчинки юних героїв. Більшість оповідань, у яких зображене життя селянських дітей, пронизані оптимізмом, у них відчутна віра у свій народ. Авторові вдалося мотивированно передати шляхетні прагнення й учинки дітей. Це шукачі щастя й добра, їм властиві почуття дружби й суспільства


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Схожі твори:

  1. Борис Грінченко – фольклорист Борис Грінченко розпочав свою творчу діяльність за тих часів, коли свідомих культурних українських сил було дуже мало. Письменника називали “справжнім апостолом українського націоналізму”, “голосом совісті українства”, який дуже виділявся своїм “болісно загостреним чуттям національної і соціальної кривди”. Так писали про Грінченка видатні культурні діячі уже після його смерті. А за...
  2. БОРИС ГРІНЧЕНКО Борис Дмитрович Грінченко – видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX – початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. , Б. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер...
  3. Борис Грінченко – видатний майстер малої прози В українську літературу II поло винй ХІХ – початку XX ст. Грінченко ввійшов як майстер малої прози. Тематичний діапазон її досить широкий: це оповідання для дітей: “Грицько” (1890), “Олеся” (1890), “Украла” (1891), “Кавуни” (1891), “Дзвоник” (1897), про тяжке життя, поневіряння “Ксеня” (1883), “Сестриця Галя” (1885); про безрадісне становище сільської школи,...
  4. Я зрікся мрій. Борис Дмитрович Грінченко Б. Грінченко сказав в одному з своїх віршів: “Я зрікся мрій. Поважний і спокійний, Собі сказав: мені не треба їх. Повинність – ось той владар добродійний, Що збереже мене від мук і лих”… Наполегливо доводить автор, що літератор здатен запалювати себе на працю щодня, систематично, а не напливами, розглядає натхнення...
  5. Грінченко Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) Народився Б. Д. Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато...
  6. ОПОВІДАННЯ. БОРИС ГРІНЧЕНКО. КСЕНЯ (Уривок) Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом видатного українського письменника і вченого Бориса Грінченка; вдосконалювати навички свідомого виразного читання; вчити інтонацією передавати настрій твору; розвивати вміння висловлювати своє ставлення до прочитаного, давати елементарну характеристику героям твору, порівнювати, співставляти прочитане; виховувати почуття дружби. Хід уроку І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ Добрий день!...
  7. Каторжна – БОРИС ГРІНЧЕНКО Скорочено Її тільки й звали – каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п’яний батько, знущалися мачушині діти й хлопці та дівчата на вулиці. Мала Докія тільки мовчала, дивилася спідлоба вовчим поглядом. Ніколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще більше (гнівала мачуху. Одного разу підгледіла мачуха,...
  8. Грінченко Борис Украла (скорочено) Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її...
  9. “Кожен повинен боронити свій рідний край…” (за оповіданням Б. Грінченка “Олеся”) – БОРИС ГРІНЧЕНКО У XIII столітті на наші багаті землі нападали монголо-татарські загарбники. На своєму шляху вони спалювали житла, вбивали безвинних людей. Головною метою монголо-татар було грабіжництво. Своїм оповіданням “Олеся” Борис Грінченко переносить нас у ті далекі часи боротьби та неспокою. Героїнею оповідання є дівчинка Олеся. Батьки дівчинки загинули від рук монголо-татарських загарбників....
  10. Скорочено КАТОРЖНА – БОРИС ГРІНЧЕНКО (Скорочено) I Усі звали її “каторжною”. – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха. – Геть з-перед очей, каторжна! – визвірювався п’яний батько. – За що ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик. А хлопці та дівчата на вулиці як звали, то також все...
  11. Грінченко Борис Дмитрович Брат на брата І Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камері 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогодні якраз виходить два місяці, відколи він попавсь у неволю. Він поїхав до Києва, потрапив туди саме тоді, як вийшов маніфест 6-го серпня про Державну Думу. Всі розуміли, що після всього того, що...
  12. Грінченко Борис Дмитрович 9 січня Вони йшли повні віри й надії. Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі. Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям,...
  13. Грінченко Борис Дмитрович Каторжна I Каторжна – так її всі звали. – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха. – Геть з-перед очей, каторжна! – визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті. – За сцо ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи...
  14. Наш земляк Борис Грінченко (“Сам собі пан”) Зараз, у наш час, людство не уявляє розвитку суспільства без громадянських свобод: свободи слова, друку, пересування. Розвинуті країни дбають про такий громадський порядок, де кожна людина почувала б себе Людиною, незалежно від віросповідання, кольору шкіри тощо. Звісно, і зараз є люди різної забезпеченності, але цивілізовані суспільства прагнуть надання мінімального людського...
  15. Грінченко Борис Дмитрович Без хлiба І Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною – хлопчик був. невеличкий, недавнечко народився. Вже третій рік був, як вони побралися, – з чужого села він її взяв, – а все ніяк не могли збитися на хазяйство. У їх тільки й було...
  16. Грінченко Борис Дмитрович Батько та дочка I Мала Маруся зосталася дома сама. її батько пішов на роботу в шахту. Ні братів, ні сестер у неї не було; Мати її вмерла, тим вона завсігди зоставалася сама, як батько йшов на роботу. Вони прийшли сюди з села. Маруся залюбки згадує той час, як вона там із матір’ю жила....
  17. Грінченко Борис Дмитрович Панько Панько останній ускочив у дерев’яний великий цебер до чотирьох товаришів і гукнув машиністу: – Пускай! Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх, – тоді б усі...
  18. Грінченко Борис Грицько (скорочено) Грицьків батько приїхав з міста і привіз синові величезного та товстого бублика. Можливо, бублик і не був таким великим, як йому здавалось” бо хлопець не часто їв бублики, і все маленькі. А надто тепер, коли був піст – Петрівка, і їсти було мало чого: борщ, та хліб, та каша. Він...
  19. Грінченко Борис Дмитрович Під тихими вербами Частина перша Наступає чорна хмара, А другая синя… Народна пісня I ЧОРНА ХМАРА Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на Сибір. Погана це була історія!. Розледащівши Роман у солдатах, не хотів дома нічого...
  20. Грінченко Борис Дмитрович Сам собі пан Я їхав залізницею, третім класом і, як звичайно, у вагоні з написом: “Для некурящих”. Ох, цей напис! Раз у раз доводиться воюватися з подорожніми, щоб вони справді не курили, – це знає кожен, кому траплялося сідати до таких вагонів, сподіваючися заховатися в них од огидної отрути димом з паленого листу....
Борис Грінченко: псевдонім Василь Чайченко (1863-1910)
«
»